Пані Наталія Андибур, дружина священника Миколи Андибура, пароха церкви Благовіщення Пресвятої Богородиці, що в селі Креховичі Брошнівського протопресвітеріату, створила кілька тисяч писанок традиційними та маловідомими техніками.
У ці дні, попри війну, ми святкуємо найвеличнішу подію в історії християнства — Воскресіння нашого Господа Ісуса Христа. В Україні святкування відбуваються пишно і велично. Одним з найголовніших народних символів Великодня у нас здавна є писанки. У кожному, навіть найменшому українському селі, вони різні. Це свідчить про талант, духовне багатство і мистецьке сприйняття світу українцями.
Напередодні Великодня ми поспілкувалися із писанкаркою Наталією Андибур, членом Всесвітньої асоціації художників великоднього яйця.
— Пані Наталіє, коли і чому Ви зацікавилися писанкарством?
— Це у мене з дитинства. Мої мама і бабуся на Великдень завжди робили крашанки, виварювали у цибулинні яйця, які згодом клали до великоднього кошика. За фахом я — вчителька початкових класів. Але згодом отримала другу освіту, навчалася в Інституті мистецтв Прикарпатського Національного університету ім. Василя Стефаника на відділі декоративно-прикладного мистецтва, опанувала фах керамістки. А ще я часто відвідувала різноманітні музеї, фестивалі, купувала десятки писанок, читала спеціальні книги, переглядала майстер-класи в інтернеті, вивчала символіку писанок та самостійно опановувала різні техніки писанкарства.
— І які це техніки?
— Традиційні, старовинні та сучасні, українські та запозичені в інших народів. Насамперед це воскова техніка, коли на різних (курячих, качиних, гусячих, страусиних та перепелиних) яйцях писачком наводять візерунки. Ця техніка – мірило мініатюрного розпису, у ній збережені символи прадавніх часів. Працюю і в техніках видряпування, точкового розпису, витравлювання (коли візерунки на яйцях наносяться воском, згодом яйця занурюють в оцтову кислоту, далі віск змивають гарячою водою). Ця техніка у 2017-му році внесена до нематеріальної спадщини ЮНЕСКО. Писанки, зроблені в такій техніці, схожі на полтавську вишивку «білим по білому».
Цікавою є техніка ажурного вирізування. Її застосовую на страусиних яйцях із видутим вмістом. Простим олівцем наношу візерунки, а далі вирізую їх маленькою електродрелькою. Такі яйця можна використовувати і як підсвічники чи абажури.
— Чи використовуєте ще якісь маловідомі техніки?
— Технік багато. Ось, скажімо я роблю писанки з…сухої та мокрої валяної вовни. Це прадавня техніка. За легендою, перший валяний килим був у Ноєвому ковчезі. Відтоді, а може і ще раніше, люди робили валяні речі. Я ж використовую вовну для писанок.
Особливою технікою є «монастирська». В Україні техніка знана з ХVІІ сторіччя, коли з Венеції, Австрії та Чехії почали завозити бісер. Дивовижа опинялася у монастирях і вправні талановиті монахині робили писанки-бісеринки. Ці вироби сестри дарували вельможам і багатим людям, які фінансово підтримували обителі. Згодом вони стали доступні багатьом людям. Бісеринки робили у монастирях аж до ХІХ сторіччя. Процес виготовлення таких писанок — довготривалий. Одне яйце дев’ять раз вимочували у воску, тоді на ньому викладали візерунки бісером. Попередньо кожну бісеринку нагрівали над полум’ям свічки.
Також я декорую писанки різнобарвними стрічками. Це французька техніка, відома з часів правління короля Людовіка ХV (1715-1774). А ще працюю з дерев’яними яйцями, попередньо покритими акриловими фарбами, на які наношу елементи з полімерної глини. Також роблю писанки з пап’є-маше, з вишивкою, та їстівні (з тіста), які випікаю.
– А пригадуєте свою першу писанку?
— Це була писанка на гусячому яйці, яке мені принесли сусіди. Писанку я зробила у традиційній техніці воскового розпису. На яйці зобразила зірку як символ добра, щастя та радості. Саме ці почуття виникають в людей у день Святого Воскресіння. Барвники для розпису були природні — цибулиння та відвари трав і квітів. Відтоді упродовж кількох десятків років я написала та зробила дуже багато писанок. Скільки саме — сказати не можу.
— Чи молитеся Ви перед роботою?
— Молитвою слід починати будь-яку справу. А писанка — важлива, кропітка, не лише мистецька, а й дотична до Бога справа. Всевишній дав мені талант до писанкарства, Йому – на прославу, людям – на радість. І я віддячую Творцеві талантом, роблю те, чим Він мене поблагословив. Пишучи писанку, я думаю про Ісуса, Його Пресвяту Матір, слухаю молебні, акафісти, церковні пісні.
— Рідні Вам допомагають?
— Аякже, в добрій християнській родині всі повинні підтримувати, цікавитися справами та вподобаннями, допомагати один одному. У моїй сім’ї є традиція: у Чистий четвер я, чоловік, діти разом пишемо писанки.
— Свої роботи Ви показуєте на виставках?
— У мене було 14 виставок: у Калуші, Болехові, Долині, Рожнятові, Івано-Франківську, Галичі, Крилосі. 16 травня 2020 року я стала учасницею Всесвітньої асоціації художників великоднього яйця, в якій є понад 200 осіб із понад 60 країн світу.
— Ваші роботи є у Блаженнішого Патріарха УГКЦ Святослава Шевчука та Архієпископа і Митрополита Івано-Франківської Архієпархії Володимира. Що це за писанки?
— Три роки тому я з Божою допомогою здолала страшну недугу, лікувалася в Києві, часто бувала у Патріаршому соборі і думала, що коли одужаю, то обов’язково подарую писанки у святиню. У 2021 році я відправила у Київ писанки, їх побачив Блаженніший Святослав. Згодом він написав мені лист-подяку та архіпастирське благословення. Я була дуже щаслива. Також під час прощі в Крилосі я особисто подарувала Патріарху та Митрополиту свої писанки.
Розмовляла Сабіна РУЖИЦЬКА.
