Воскресіння Нашого Господа Ісуса Христа — найвеличніша та найвагоміша подія в історії християнства. Це день перемоги добра над злом, життя — над смертю. Сам Син Божий, витерпівши надлюдські муки, помер на хресті та воскрес, відкупивши все людство. Воскрес, аби в перемозі та славі зайняти місце біля Небесного Отця. І разом зі Святим Духом царювати вічно.
На честь Воскресіння Господнього в Івано-Франківській Архієпархії названо 11 храмів. Серед них — Архікатедральний і Митрополичий Собор Святого Воскресіння в Івано-Франківську. Про цю величну давню і славну святиню можна розповідати дуже багато. У соборі є чимало реліквій, діють організації та спільноти, хори та реалізуються десятки добрих ініціатив. Тому в наступному номері «Нової Зорі» ми детально розповімо про Архікатедральний собор. А зараз зупинимося на минулому й сучасності інших храмів Святого Воскресіння.
«Церква у селі Старі Богородчани Богородчанського протопресвітеріату дерев’яна, побудована у 1927 році, є пам’яткою архітектури місцевого значення. У селі є ще два храми: православний та один греко-католицький, — розповідає парох о. Любомир Стефанишин. – У 1957 році храм закрили, і до 1990 року там був колгоспний склад. Коли святиню відкрили, її посвятив світлої пам’яті Владика Софрон Дмитерко». Зараз у храмі збереглися від початку побудови: запрестольна ікона та дві дерев’яні фігури Апостолів Петра і Павла». На парафії діють спільноти: Апостольство доброї смерті, Матері в молитві, Серця Христового, є вівтарна дружина. При храмі проводився збір речей та коштів для малозабезпечених, а сьогодні люди допомагають воякам, волонтерам і переселенцям.
Дві церкви названі на честь свята Воскресіння є у маленьких селах Дички і Яглуш Черченського протопресвітеріату. «Святиня у Дичках збудована в 1879 році, — каже о. Олег Бойко, який служить у вищезгаданих двох храмах. — Щоправда храмове свято тут відзначають на Покрови, 14 жовтня. Зараз церква гарна, доглянута. У 2014 році з благословення Владики Володимира замінили іконостас, зберігши частину ікон та престіл».
Храмове свято у Яглуші також відзначають не на Великдень, а в день Різдва Богородиці, 21 вересня. За словами пароха, церква тут дерев’яна, збудована на початку ХХ ст. У 1961 році храм закрили, попередньо радянські зайди зламали іконостас. Однак місцеві жителі встигли заховати під престолом дерев’яні фігури апостолів Івана Богослова та Петра і Павла, ікони, церковні книги та священничі ризи. Усе це кілька років тому знайшли під час ремонту святині. Щороку 20 січня у церкві відправляється спеціальна Літургія за здоров’я живих та за упокій тих, які відійшли у вічність, учасників братства і сестринства. Дві невеличкі парафії діяльні. Люди зараз активно допомагають нашим захисникам, зокрема збирали кошти для лікування пораненого вояка. Господині з Яглуша варять вареники для солдатів, які проходять вишкіл в Івано-Франківську, плетуть обереги із зображенням тризуба.
Одна з найдавніших церков святого Воскресіння є в селі Липівка Тисменицького протопресвітеріату. «Святиня знаходиться на одному подвір’ї з новим храмом св. Йосафата у центрі села. Перші письмові згадки про храм датуються 1578 роком, — мовить о. Василь Фіголь. — Але церква, яку бачимо зараз, споруджена у 1700 році. Вона знаходилася у західній околиці села, де в 1711-1724 роках діяв чоловічий Свято-Троїцький монастир. Після його закриття, церкву перевезли у центр села. Вона стала парафіяльним храмом». З існуванням церкви Святого Воскресіння пов’язана історія чудотворної ікони Липівської Богородиці, що зараз знаходиться у храмі святого Йосафата. Коли церкву розібрали і перенесли в село, то разом з нею перенесли й ікону. Та, за переказами, образ повертався на старе місце і плавав у водах джерела. Селяни знову й знову урочисто повертали ікону в село.
У 1887 році образ коронували. 6 липня, у переддень свята Івана Хрестителя, жителі Липівки та сусідніх сіл урочисто несуть ікону до монастирського джерела. А 7 липня у селі відзначають храмове свято. Наразі жителі Липівки допомагають захисникам України, допомогу передають через військового капелана о. Володимира Гринишина. Щодня відправляються Літургії за мир та вояків.
Храм у селі Бабухів Рогатинського протопресвітеріату збудований у 1932-1934 роках. Спорудження сучасного храму пов’язане з життям та служіння знаного в Галичині священника та громадського діяча Степана Городецького, який побачив, що в Бабухові стара церква, отож сказав селянам навозити дров, побудувати цегельню, аби не витрачати кошти на цеглу. Далі будівництво продовжив отець Іван Щербанюк», — розповідає парох о. Станіслав Жаб’юк. У храмі є образ святої великомучениці Варвари, помолитися перед яким за добре родинне життя і здоров’я й благополуччя дітям та онукам приїжджали сотні людей. У церкві діють: спільнота «Жива вервиця», Апостольство молитви, вівтарна дружина. Кілька раз у рік відправляються Літургії за здоров’я й упокій усіх священників, жертводавців та учасників братства і сестринства. Зараз молитви, кошти і зусилля парафіян спрямовані на допомогу Україні.
«Святиня у селі Кінашів Більшівцівського протопресвітеріату споруджена в 1992-му році, — повідомляє священник Іван Барановський. — Від старого храму залишилися ікони Преображення, Розп’яття, довга Плащаниця на зразок Туринської, кивот з ручками, Євангеліє з 1882-го року. На території села протягом п’яти років будується Хресна дорога, нещодавно проведено озеленення території біля храму. Роботи планували продовжувати, аби святиня стала ще кращою, проте зараз їх призупинили, бо — війна». Протягом кількох тижнів російської агресії у церкві триває безперервна молитва за мир, люди допомагають фронту і внутрішньо переміщеним особам фінансами, продуктами, одягом. А сам парох з Кінашева привіз ліки для 21 вояка, які родом із села.
Також у селі Поплавники Більшівцівського протопресвітеріату є церква Воскресіння Господнього. Перші відомості про цю святиню датуються ще XVI сторіччям. Первісна назва храму — невідома. Зараз у селі є храм, споруджений у 1999-му році. До цього часу на його місці була дерев’яна церква, яку передали в музей архітектури та побуту Прикарпаття. «Рішення про будівництво нової святині прийняли на сході села, на будову офірували гроші багато людей, керівники господарств і підприємств, допомогли й іноземні партнери», — каже сільський активіст Мирон Мосяк. Зараз при церкві є братство та сестринство, люди допомагають українським воякам. За словами жительки села Лілії Хомин, щотижня у храмі та в каплиці парафіяни моляться вервицю за мир.
Церква в селі Довге Єзупільського протопресвітеріату розташована в споруді колишнього будинку побуту. Її віддали під храм у 1991-1992 роках. За словами пароха Богдана Веприка, попередньо, за часів горе-«визволителів» храм у селі зруйнували. Згодом святиню відбудували, але вона зараз належить православній громаді. Від старої святині залишилася ікона Довгівської Богородиці. Її знайшов на місцевому цвинтарі, зберіг та передав до храму Воскресіння отець Іван Кубишин, який зараз служить у США. У важкий військовий час разом з парафіянами православного храму села греко-католики з Довгого спільно готують їжу для українських захисників. Щовівторка вірні обох конфесій збираються у церкві Воскресіння Господнього на Молебень за вояків, жителів Довгого.
У Галицькому протопресвітеріаті є два храми Воскресіння. Один з них у селі Пукасівці. Він розміщений при в’їзді в село, збудований у 1991 році на місці старої святині. Парох о. Степан Рипньовський каже, що від старого храму збереглося Євангеліє з ХІХ сторіччя. Громада невеличкого села та парафії, попри те, що в ній мало молоді та людей середнього віку, жива і діяльна. «Що треба робити, куди спрямовувати свою роботу, їжу й кошти, кажуть колишні учасники ООС (АТО), а нині волонтери. Щоп’ятниці до Галича передаємо смаколики, які звідти везуть на фронт», — підсумовує о. Степан.
Другий храм Воскресіння є в селі Мединя. Святиня знаходиться на подвір’ї, де колись була стара церква, посвячена 1851 року. За словами пароха Володимира Духовича, нову церкву у 2003 році освятив світлої пам’яті Владика Софрон Мудрий. На місці старої церкви споруджено дві каплички. Там, де був престол, є каплиця-ротонда, всередині якої – статуя Воскреслого Ісуса Христа в людський зріст. А там, де був вхід у храм, є каплиця зі статуєю Архангела Михаїла. Парафіяни Медині діяльні та побожні. При парафії є спільнота «Матері в молитві». У час війни в храмі щодня моляться за мир, щосуботи служаться Літургії за здоров’я живих та за упокій загиблих вояків. У резиденції священника зараз мешкають люди із охоплених війною областей України.
Сабіна РУЖИЦЬКА.
