Життя відомого свого часу священника о. Михайла Бровка досі не було предметом окремого зацікавлення дослідників. Поодинокі згадки про нього у різних архівних статтях, публікаціях і книгах були немов розсипані перла, які потрібно було позбирати. Коли наявність тих згадок значно розширилася, то виникла потреба їх узагальнити. З того й вийшов короткий біографічний нарис про цього релігійного діяча, який пропонуємо читачам «Нової Зорі».
Отець Михайло Бровко народився 14 листопада 1865 року у с. Копачинцях колишнього Городенківського району Івано-Франківської області. 25 грудня 1890 року був висвячений на священника Кир Юліаном Пелешем. Перед висвяченням одружився з Олександрою Лукашевич, 1869 року народження. Вона – дочка Іларіона Лукашевича (1834-1903) та Павлини Шухевич (1841-1893). Останнім місцем праці о. І. Лукашевича було село Скоморохи Бучацького повіту, у якому він працював із 1870 року. Саме в цьому селі, як сотрудник, розпочав свою духовну працю його зять о. Михайло Бровко. На жаль, родинне щастя молодого священника тривало недовго, бо Олександра померла у 1902 році, залишивши на руках чоловіка трьох синів: Іларіона (Гілярія), 1891 р.н., Юліана, 1893 р.н. та Еміліана (Омеляна), 1895 р.н.
Вони народилися у тих місцевостях, де після Скоморохів (звідси походив його найстарший син) довелося працювати їхньому батькові. З 1893 року він був сотрудником у Бовшеві, коло Галича, за тим рік (з 1893 по 1894 ) – у Борщеві Гусятинського деканату, а відтак ще рік – сотрудником у м. Заліщики (1894-1895). 1896 року о. М. Бровко став завідателем у Космачі, але служив недовго, бо наступного 1897 р. був переведений у с. Пилатківці Чортківського деканату. У 1898 році о. Михайло став парохом у своєму рідному селі, де перебував до 1905 року. Саме в цьому селі померла його дружина. Цього ж року він дістав інсталяцію на с. Крихівці біля Станиславова, де служив до 1913 року.
Працюючи у Крихівцях, він у 1905 році став канцлером Станиславівської Єпархії УГКЦ та радником Єпископської консисторії. У цей час він брав активну участь у громадському житті не лише села Крихівці, але й Станиславова. У 1907 році його обрали контролером Станиславівського виділу «Просвіти». Також у цей час о. Михайло Бровко опікувався виходом «Вісника Станиславівської Єпархії», який перебував у віданні канцлера.
За рік до початку Першої світової війни, 1 травня 1913 року о. М. Бровко був введений як парох у с. Рунгури Печеніжинського деканату, що на Коломийщині, де працював понад чверть століття. До нього на парафії недовго служив о. Іван Чорнобривий. За часів польського панування гостро стояла проблема запису новонароджених галичан-українців. Отець Михайло Бровко писав метрики українською мовою, за що був переслідуваний польською владою. Також разом із ним обкладалися штрафами о. Лев Левицький з Печеніжина та о. Лонгин Порубальський з Делятина. У 1923 році він від імені багатьох священників написав звернення, щоб це право греко-католицького духовенства було узаконене в Польській державі (див. «Діло» № 112 за 21 серпня 1923 року). Оскільки село Рунгури було досить великим і розкиданим по горах, то отцеві М. Бровку допомагали сотрудники отці Йосип Василина та Володимир Пужак. Останній загинув під час війни від рук мадярів.
У с. Рунгури о. Михайло Бровко помер. Газета «Діло» подала короткий некролог про його смерть. «Михайло Бровко (правопис збережено – І.Д.) радник і б. канцлер Єп. Консисторії, парох Рунґур, пов. Коломия, упокоївся в Бозі, принявши Найсв. Тайни, дня 16. травня ц. р. в 74 році життя. Похоронні обряди відбулися в Рунгурах у пятницю 19. травня ц. р. в год, 10-і й перед полуднем. В. Й. П» («Діло» №116 від 24.05.1939 р.). Поховали його на четвертому цвинтарі «Близниця», на якому померлих ховали з 1936 року. На цьому ж цвинтарі знаходиться могила ще одного пароха Рунгур – о. Петра Левицького.
Про синів о. М. Бровка маємо лише уривчасті згадки. Зазначимо, що в часи Першої світової війни усі вони вступили до лав Українських січових стрільців. Найстарший Гілярій Бровко загинув 20 жовтня 1914 року під горою Кобила, що між селами Залокоть та Опака Дрогобицького району на Львівщині. Юліан Бровко служив у бригаді командира Антона Кравса. Він помер у м. Коломиї в 1963 році. А про Омеляна Бровка лише відомо, що здобув фах інженера (очевидно, у Львові) та працював у м. Сколе на Львівщині. Був одружений із Станіславою Степанів.
Ось такою є коротка біографічна довідка про життя і діяльність греко-католицького священника о. Михайла Бровка. Звісно, що вона потребує доповнення, але і цим дописом я старався порушити невиправдане мовчання стосовно його особи. А наступні дослідники, сподіваюся, напишуть про нього більше.
Іван ДРАБЧУК,
співробітник Національного заповідника «Давній Галич».
