Свого часу я записав чимало фактів зцілення людей водою з Духової Криниці. Усі вони поміщені в книзі про це чудодійне джерело. Потім я ще чув такі історії, але не фіксував їх, бо думав, що це мають робити ті люди, хто за цією місциною доглядає. Спеціально для цього я зробив «Книгу відгуків», де вони (факти) мали б записуватися. Однак ця історія, яку я нещодавно почув біля джерела, мене схвилювала до глибини душі. Розповів її Михайло Бабич з Єзуполя, який чергував тоді у церковці.
28 травня цього року, у суботу, до криниці на автомобілі приїхав один чоловік. Він помолився у церковці, а потім носив воду до сцени, де стояло авто. Коли вже збирався їхати, то про щось задумався і підійшов до чергового. Він сказав: «Я хочу вам розказати одну історію, але ви все одно мені не повірите». І почав розповідати…
«Три роки тому я поїхав в Одесу в інститут очних хвороб і тканинної терапії ім. В. Філатова, бо майже повністю осліп. Лікарі сказали, що я не буду бачити, бо хвороба ця невиліковна, і відправили мене додому. Я був у страшному розпачі, не знав, що робити. Я вже старший чоловік, але пригадав собі, що колись давно, ще за Союзу, я їздив до цієї криниці. Тоді тут ще нічого не було, лише джерело. Потім, коли мені було двадцять шість років, я потрапив в аварію і довгий час лікувався. Коли став на ноги і знову почав ходити, то поступово втрачав зір.
Коли я вже майже нічого не бачив, чомусь згадав про цю криницю, до якої колись приїжджав. Я пам’ятав, що її вода помагає на очі. Сам поїхати до неї я не міг, отож попросив брата, щоб він привіз мені води. Три роки брат час від часу їздив до Духової Криниці і привозив мені воду, якою я промивав очі, робив примочки і потрохи пив. Так я почав прозрівати і, як бачите, вже нині сам зміг приїхати до кринички по воду.
Але це ще не вся історія. Коли я почав бачити, то знову звернувся до окулістів, але вже в Івано-Франківську. Чи це був збіг, але тут я побачив того самого лікаря з Одеси, який сказав, що я не буду бачити. Лікар був дуже здивований таким фактом і сам захотів поїхати до цієї криниці. Казали, що він навіть взяв воду з собою, щоб зробити аналіз, щоб зрозуміти, що у ній є. Їх результати мені невідомі, але я це чув.
Відколи я прозрів, то час від часу приїжджаю сюди по водицю, і всім, у кого є проблеми з очима, раджу її споживати й промивати очі цією святою водою. Те, що вода помічна, я переконався на власному прикладі».
Ось така історія. Я її переповів не зі слів очевидця, а так як мені розповів Михайло Бабич. Він також був схвильований цією розповіддю, що навіть забув запитати ім’я та прізвище того чоловіка. Хоча з його мови зрозумів, що він десь з гір, можливо, з Верховинщини. Він вірить, що колись ще зустрінеться з ним і запитає, хто він. Можливо, він сам відгукнеться, прочитавши цю статтю в газеті «Нова Зоря».
Але я, не чекаючи на уточнення (на це може піти багато часу), вирішив написати цю історію до «Нової Зорі», бо знаю, що людей із проблемами зору у нас дуже багато і не завжди є можливість звернутися до лікарів.
А коли у вашому серці є віра, то ви можете приїхати до Духової Криниці й набрати собі води та зцілитися. «Вір, і віра тебе спасе», – записано у Святому Письмі. А свята вода є матеріальним посередником нашої духовності.
Заодно звертаюся до прочан, які відвідують Духову Криницю: якщо маєте факти зцілення цією водою, то запишіть їх або зв’яжіться з автором цих рядків.
Подав Іван ДРАБЧУК.
