Про цього священника зібраної докупи інформації досі не було. Поодинокі факти, розсипані по різних джерелах, довелося збирати вподовж певного часу. Тож зараз у короткому біографічному нарисі можемо простежити непросте життя цього непересічного священника.
Майбутній отець Лука, син Івана та Єфрозини, народився 29 жовтня 1907 року в Переволоці Бучацького повіту на Тернопільщині. Іспит зрілости склав у Бучачі 21 травня 1928 року. В духовній семінарії вчився у Станиславові. Висвячений 7 травня 1933 року кир Іоаном Лятишевським. Із 1 липня 1933 р. до 31 липня 1935 р. працював сотрудником у Чорткові Чортківського деканату у церкві Св. Покрови, що знаходилася в с. Долішня Вигнанка (зараз – залізничний мікрорайон міста). У цьому ж місті був катехитом української гімназії «Рідна Школа».
З 10 серпня 1935 року о. Л. Дзьоба був завідателем у Криворівні Косівського деканату в церкві Різдва Пресвятої Богородиці. Про нього в селі збереглися такі спогади: «Був він молодим чоловіком, сином доброго господаря, справжнім патріотом. Умів тримати в руках не лише хрест чи кадило, а й косу, сокиру. Це не було зайвим, бо церква тоді мала свій город, сінокоси, пасовисько, ліс… За ініціативою нового отця, негайно заснували при церкві читальню та гарний церковний хор, сам грав на скрипці. До читальні почали надходити українські часописи «Неділя» та «Народна справа». Церковне життя у Криворівні врешті-решт увійшло в належне русло. Дбав він і про те, щоб діти місцевих господарів здобували гімназійну або професійну освіту».
Влітку 1938 року український нарід відзначав 950-річчя хрещення України-Руси. Під проводом о. Луки Дзьоби до цього ювілею готувалися і миряни села Криворівні, які, незважаючи на заборону польської влади, пройшлися по селу з процесією, на чолі якої йшов юнак із жовто-блакитним знаменом у руках. Процесія рухалася до річки Черемош на ювілейне хрещення.
Тим прапороносцем був Василь Потяк, який і залишив нам свої спогади «В краю дитинства я стежок шукаю». Хрещення у Черемоші відтворювало давній обряд і дуже гарно сприймалося місцевими людьми. Уже згаданий В. Потяк так його описав: «Ґазди, ґаздині, леґіні, дівочки та хлопенєта намагалися забрести у воду, яка була на диво теплою. Отець Лука забрів першим якнайдалі і так відправляв Святу Літургію. Згодом виголосив промову про початки християнства на наших землях. Люди окроплювалися водою, тішилися, а згодом поверталися щасливі до церкви». Це свято показало, що о. Лука Дзьоба був справжнім патріотом, який не лише закликав людей підтримувати давні традиції, але й сам брав у них активну участь.
Десь у жовтні 1944 року тодішній місцевий парох Лука Дзьоба, ставши свідком того, як через село провезли вісім солдатських трун, із яких іще скрапувала кров, остаточно прийняв рішення: стати капеланом УПА. Відомо, що у середині 1940-х рр. служив Службу Божу для повстанців на горі Довбушанка. У підпіллі (1944-1945 рр.) мав псевдо «Богуслав». Невдовзі після того перебрався з Криворівні до ще більш високогірного Бистреця.
Коли Криворівню зайняли червоні війська, знов «обдарувавши» гуцулів радянською владою та ідеологією войовничого атеїзму, було виявлено, що у вирі воєнних літ із місцевого храму Різдва Пресвятої Богородиці безслідно зникли всі церковні книги. Наскільки глибоко цікавились історією зниклих книг, а водночас і самого отця Луки Дзьоби нібито усезнайні радянські «органи», не відомо, та це, зрештою, наразі й не важливо. Бо влітку 2011 року, готуючись до 350-літнього ювілею згаданого храму Різдва Пресвятої Богородиці у Криворівні, місцеві майстри, котрі перекривали дах центрального купола церкви, натрапили на справжній скарб – дбайливо складені в мішках і майже не пошкоджені ні негодою, ні часом, ні шкідниками ті самі 19 парафіяльних книг.
За свідоцтвом кандидата фізико-математичних наук, старшого наукового співробітника відділення «Філія Гуцульщина» ННДІУВІ (смт. Верховина) Івана Зеленчука, кандидата історичних наук, старшого наукового співробітника Ярослава Зеленчука, наукового співробітника цього відділення Оксани Рибарук та настоятеля Криворівнянської церкви Різдва Пресвятої Богородиці о. Івана Рибарука, «після детального перегляду було виявлено, що метричні записи зроблені 12-ма місцевими священниками протягом 235-ти років – від 1775 р. до 1944 р.».Очевидно, що ці цінні книги так надійно заховав о. Лука, щоб вороги не могли їх знайти та знищити.
За радянських часів священник легалізувався, але його тримали на мушці співробітники певних органів, бо часто викликали до райкому. Щоб замаскувати свою діяльність в УПА, він у 1946 році вимушений був перейти на православ’я, але в міру можливості намагався зберегти греко-католицький обряд та вести просвітню роботу у національному дусі.
У отця Лука був брат Володимир Дзьоба, який теж став священником. Він народився 24 грудня 1913 року в селі Переволока Бучацького повіту. Богословські студії закінчив у Римі, де здобув науковий ступінь доктора богослів’я і зробив також ліцензіат зі Святого Письма. Був рукоположений на священника 13 грудня 1941 року.
У повоєнних роках обслуговував табори біженців в Італії, а також табори військовополонених Української Дивізії «Галичина» в Ріміні, з якими й прибув до Англії в червні 1947 року. В Англії душпастирював в окрузі Лондону, в Манчестері (де придбав церкву в 1954 році), в Східній Англії і Валії, а від 1963 року – в м. Ковентрі і по різних осередках в Мідландс. Він був членом Єпископської Консисторії, Почесним Радником Апостольського Екзархату і співредактором журналу «Наша Церква».
Улюбленим його зайняттям був переклад Святого Письма. Йому належить популярний переклад «Книги Йова», «Еклезіаст», «Книги Товита». У Мюнхені 1961 р. він надрукував «Псалми, або священні гимни. Переспів». Для перекладу характерне використання слів у дусі народних дум, із вживанням провінціалізмів, церковнослов’янізмів і одночасно – прозаїзмів та канцеляризмів. В Ковентрі придбав гарну плебанію, яка прилягає до церковної ділянки.
Отець Володимир Дзьоба упокоївся в Бозі 6 березня 1979 року. Похований на цвинтарі St Paul в місті Ковентрі.
Іван ДРАБЧУК,
співробітник Національного заповідника «Давній Галич».
