У музеї історії міста Коломиї відзначили 110-річчя від дня народження священника часів підпілля УГКЦ, учасника ОУН-УПА, музиканта-самоука, господарника і… танцюриста отця Василя Кривульчака.
«У нашому музеї ми збираємо інформацію про видатних людей, які залишили свій слід в історії нашого славного міста, — розповідає Уляна Мандрусяк, директорка музею історії міста Коломиї та організаторка вечора. — А отець Василь настільки багатогранна духовна й творча особистість, про якого багато хто пам’ятає, якого знали, любили та поважали».
Народився майбутній священник 19 липня 1912 року у серці Карпат, на присілку Завоєли, що в селі Космач на Косівщині. Хлопчик з дитинства ріс кмітливим і допитливим, проте до школи пішов аж у 9 років. Раніше не міг через те, що на віддаленому присілку школи просто не було. Потім навчався в Коломийській гімназії, але навчання не закінчив через стан здоров’я. Адже жив хлопець із гуцульської селянської родини ще з кількома ровесниками у маленькій кімнатці, де не було можливості готуватися до уроків, а спав на долівці або на тісному маленькому ліжку. Від того і часто хворів.
Незважаючи на те, що гімназію йому не довелося закінчити, меткий та здібний хлопець вчився в господарських школах у селах Коршів на Коломийщині та Милуванні на Тисмениччині. Там він навчився багатьох тогочасних новацій у садівництві та городництві, які згодом застосовував у своєму господарстві і передавав односельцям. Дбав Василь і про навчання гуцулів, був активним учасником товариств «Просвіта», Рідна школа», головою товариства «Сільський господар».
У час Другої світової війни Василь Кривульчак потрапив у полон, його вивезли на примусові роботи в Німеччину. Він утікав, сильно простудився та захворів на туберкульоз хребта. За словами пані Мандрусяк, це може здатися неймовірним, але з примусових робіт молодик повернувся додому, де став учасником УПА. Його псевдо було «Промінь». Через хворобу Василь не міг брати участь у боях, отож займався підготовкою юнацтва до боротьби. Одного разу до хати його сестри зайшли переодягнені у повстанців енкаведисти. Там був майбутній священник, який не відчув небезпеки, і в 1946-ому році він опинився у в’язниці. Його засудили на 15 років.
У сибірських таборах чоловік задумався про те, що хоче служити Богові як священник. За Господнім провидінням зустрівся в ув’язненні з отцем Романом Бахталовським (1897-1985) – священником-редемптористом, богословом, письменником, засновником згромадження сестер Пресвятої Богородиці Фатімської. Чоловік попередньо знав отця Романа ще з місій у Космачі. Про своє сокровенне бажання Василь розповів священникові, а ще додав, що дуже переживає, бо не має для священства відповідної освіти. Отець Роман сказав, що коли є справжнє покликання, то все у Василя буде, «бо що в людей неможливо, то можливо у Господа».
«У 1956-ому році через інвалідність Василя Кривульчака достроково звільнили. Йому вдалося оселитися в Коломиї. У 1959-ому році він поїхав у спеціалізований санаторій у Ворохті, де аж два роки пробув у гіпсі, лікуючи туберкульоз хребта. Витримати таке — дуже важко, але майбутній священник довго та багато молився і після цього повністю одужав», — продовжує Уляна Мандрусяк.
Після лікування Василь Кривульчак знову повернувся до Коломиї, працював сторожем у дитсадку й музичній школі. В останній просив учителів навчити нотній грамоті та грати на акордеоні. До речі, сам чоловік змалечку був талановитим… трембітарем і танцюристом.
Коломийські митці, які були знайомі з отцем Василем, пригадують, що він так швидко і легко показував рухи народних карпатських танців, що майже ніхто не міг за ним це повторити. Тоді його просили, аби танцював повільніше. Він, щоправда, нервував, бо казав, що танцювати гуцульські танці повільно неможливо. У пригоді стала й нотна грамота, завдяки цим умінням Василь Кривульчак записав давні космацькі мелодії, які грали на трембіті. І, до речі, на вечорі пам’яті записані отцем Василем мелодії виконували учасники оркестру народних інструментів «Трембіта».
У 1962-ому році чоловік закінчив коломийську вечірню школу, а через рік, в 1963-ому, єпископ Василь Величковський висвятив його на священника. Відтоді, аж до виходу УГКЦ з підпілля, отець Василь таємно відправляв Богослужіння, катехизував, вінчав, хрестив, сповідав, проводжав в останню дорогу. У час войовничого атеїзму священник не мав ані доброї роботи, ані житла, та з останнім йому допомогли добрі коломийці й земляки з Космача, збудувавши для отця Василя невеличку хатку, що існує й досі. Її він заповів священникові з села Сопів.
У часи Незалежності України отець Кривульчак служив у коломийських церквах святого Архистратига Михаїла та святого Священномученика Йосафата, ревно виконував свої душпастирські обов’язки, був патріотом та щиро уболівав і робив усе, що міг, для утвердження УГКЦ та української державності. Помер 26 квітня 1998 року, похований у селі Космач біля храму Святої Трійці, який він допомагав будувати.
Спогади отця Сергія Дмитрука, віце-декана Коломийського, головного капелана Коломийської єпархії, штатного капелана 10-ої окремої гірсько-штурмової бригади:
Можна сказати, що я — учень отця Кривульчака. Із ним познайомився у юнацькому віці. Моя родина була причетна до діяльності УГКЦ в підпіллі, тому й я знав багатьох наших священників, зокрема й отця Василя. А ще я проживав на сусідній вулиці і часто приходив на підпільні Богослужіння. На час нашого знайомства отець був уже в літах. Коли наша Церква вийшла з підпілля, я, вже як дяк, ходив з ним на освячення будинків у йорданський час, допомагав йому в господарстві. Отець Василь запам’ятався мені запальним, темпераментним, емоційним, але дуже побожним. Вставав щодня о 4-5-ій ранку, довго молився.
А ще згадую його як ретельну й уважну людину. Скажімо, він записував у зошитах кожен день життя, погоду, що робив, де ходив. Окремо мав зошити для Богослужінь та проповідей. А ще у своєму саду підписував на табличках кожне дерево та квітку, який сорт, вид, коли посаджено чи пересаджено. Тепер навряд чи хтось би все так ретельно описував. Велика світла Божа людина, добрий священник.
Сабіна РУЖИЦЬКА.
