Отець-митрат Василь Мельничук, парох Отинійського храму Зіслання Святого Духа Коломийської єпархії організовує катехизаційні та молитовні зустрічі для внутрішньо переміщених осіб.
Діяльний священник, протопресвітер Отинійського протопресвітеріату завжди багато робить для місцевих парафіян. Про його добре пастирське і соціальне служіння люди знають роками. Із початком повномасштабного військового вторгнення росії в Україну отець Василь активно долучився до допомоги внутрішньо переміщеним особам з Київщини, Харківщини, Луганщини, Донеччини, які жили та живуть в Отинійській територіальній громаді. За словами отця Мельничука, у селище та села громади приїхало понад 500 осіб. Зараз залишилося понад 400. Але ця кількість щодня змінюється, бо хтось повернувся додому, хтось поїхав за кордон, а хтось — ще приїжджає.
«Моє завдання як священника – навчати і розповідати про Слово Боже, допомагати людям звертатися до Творця. Я побачив, що у нас в селищі та в громаді є багато людей з Центру, Півночі, Півдня та Сходу нашої держави, які зранені війною, в яких болить і плаче душа. Саме таким людям якнайбільше потрібно доторкнутися до Святості Всевишнього, звернутися до люблячого і всемогутнього Небесного Отця. Тому я вирішив провести саме молитовні й катехизаційні зустрічі», — розповідає отець Василь.
Про свої наміри священник повідомляв внутрішньо переміщеним особам сам, а також звертався до них з допомогою працівників місцевих соціальних служб.
На першу зустріч до отинійського храму прийшло майже 100 людей різного віку. Були особи з інвалідністю, матері з немовлятами, старші люди, дехто навіть прийшов з домашніми тваринами та стояв на подвір’ї. У церкві священник відслужив Літургію. А далі – знайомства, розмови, молитви за наших захисників, мир, рідних, Україну.
«Ці люди так потребують нашої любові, підтримки, дехто й співчуття та співпереживання, — продовжує священник. — Бо у когось з тих, хто прийшли, найдорожчі на фронті, у когось — в окупації, хтось позбувся майна, на яке важко заробляв увесь вік, хтось не знає, де його родичі, діти, друзі. Словом, кожна людина — окрема велика та глибока історія війни».
Парох Отинійського храму переконаний, що людям, які жили у своїх селах, селищах та містах, де, на жаль, не особливо говорили та дбали про релігію, відвідини церкви, треба багато розповідати про Бога, Його любов, про церкву, християнську спільноту.
«Українці з територій, обпалених війною, добрі, щирі, працьовиті та спраглі Божого слова. Можливо, вони не знають багато молитов, не моляться і навіть не знають про вервицю, про багатьох святих і т ін., зате в них є щирість у звертанні до Творця. Вони моляться, як вміють, як можуть, щиро, по-своєму. А під час катехизації у багатьох бриніли сльози на очах. І я неймовірно вдячний Господеві за знайомство з ними, за такі зустрічі», – веде далі отець Василь.
Після знайомства з душпастирем та зустрічей у храмі, на щоденні Богослужіння у церкву почали приходити внутрішньо переміщені особи. А молитовні зустрічі та катехизації будуть продовжуватися, як і постійні молитви за мир, за наших воїнів та за перемогу.
Сабіна РУЖИЦЬКА.
