Український народ зараз перебуває в стані жорстокої війни з росією за свою незалежність. Росія веде загарбницьку війну щодо України і виявляє свою нелюдську жорстокість, де щоденно гинуть кращі сини й дочки українського народу, які зі зброєю в руках захищають свою Батьківщину. Від бомбардувань і ракетних обстрілів гине цивільне населення – похилі віком жителі міст і сіл, а також діти. Чим вони провинилися? Важко дивитися на поранених у лікарнях, а тим більше – на калік, які залишили лікарню.
Щоб не втратити своєї державності, кращі сини й доньки України стали на захист своєї Батьківщини проти ворога, яким є «рускій мір». Одні вояки виконують свій обов’язок добровільно, інші виконують повинність згідно із законом України, а ще інші працюють для добра свого народу. Тобто кожен виконує громадянський обов’язок згідно зі своїми здібностями.
Любити свою землю і захищати її від посягання ворогів зобов’язує четверта заповідь Божа, яка наголошує, щоб шанувати своїх батьків, тобто свою родину. Держава є також свого роду родиною громадян, які у ній проживають. Спільною родиною є наш український народ. Ми найбільше шануємо свою земну матір, яка нас народила і дала нам життя.
Знову ж Церква, як наша мати, народила нас у святій Тайні Хрещення і ми стали Божими дітьми, а Мати Божа стала нашою Небесною матір’ю. Наша Україна є для нас Батьківщиною і також матір’ю, що передала нам кров наших прабатьків, які передали нам рідну мову, традиції, віру в правдивого Бога і залишили нам історію.
Ніколи інша мати не замінить нашої рідної матері, ніколи чужа земля не замінить рідної Батьківщини, а чужий народ ніколи не стане для нас рідним батьком. І дійсно, як співаємо у пісні: «Можна все на світі вибирати сину, вибрати не можна тільки Батьківщину» (Василь Симоненко).
Бог подарував нам прекрасну мову, якою ми розмовляємо, співаємо, думаємо і молимося. Та найбільшим даром є наша Церква і віра. Бог полюбив нас великою любов’ю, бо дарує нам свого Сина Ісуса Христа і Його Матір Пресвяту Діву Марію, не кажучи, що природою нас Господь не обділив.
Господь вклав у наше людське серце любов до своєї Батьківщини, якою є рідна земля, а це степи, поля, гори, ліси, левади, ріки, чисте небо і сприятливий клімат до життя. Все це ми повинні шанувати, як великий дар і дякувати за нього Богові.
Але ворог людських душ і противник миру Христа диявол, заполонивши уявою можновладців тоталітарних країн, обіцяє подарувати їм царства світу. Користуючись насильством, вони створюють небезпеку для суспільства нашої держави, знищуючи матеріальні надбання, і несуть смерть людям.
Тому захист своєї Батьківщини від ворога є обов’язком громадян під час війни. «У цих випадках публічна влада має право та обов’язок накладати на громадян зобов’язання, необхідні для національної оборони. Ті, хто присвячує себе служінню батьківщині військовою службою, є слугами безпеки і свободи народів. Якщо вони вірно виконують свій обов’язок, вони насправді сприяють загальному добру і підтриманню миру» (ККЦ, 2310). Захищати свою Батьківщину – це не лише справа нашого громадського обов’язку, але й справа Божа.
Війна – це боротьба Бога з сатаною за встановлення миру. Мета сатани – знищення людства, відвернення його від спасіння. Тому воїн, який захищає свою Батьківщину, повинен співдіяти з Богом і завжди бути вірним Божим заповідям, єднатись з Богом молитвою, роздумами та милосердно ставитись до ближніх.
Під час війни потрібно дотримуватись правил, які встановлені міжнародними договорами й Божими заповідями, яких ніхто не має права відміняти. «Всілякі воєнні дії, спрямовані, без ніякої різниці, на знищення цілих міст та великих регіонів із їхніми жителями, є злочином проти Бога і самої людини, злочином, який повинен бути суворо і без вагань засуджений» (ККЦ, 2314). На жаль, для нашого ворога, яким є «рускій мір», не існує правил ведення війни, він воює не лише проти українського народу, але й проти самого Бога.
Кожна людина є членом своєї родини, громади та всього суспільства своєї держави, тому воїн, який захищає свою Батьківщину, виконує волю Божу. Він постійно повинен бути в єдності з Богом у молитві і роздумах. Родина й суспільство також повинні молитися за успіхи своїх воїнів в обороні на війні, за їхнє здоров’я і захист від поранень та смерті. Ми повинні просити Небесні Ангельські сили, які ведуть боротьбу з сатаною, охороняють нас і моляться за нас Всемогутньому Богові, щоб вони допомагали нашим воїнам.
Воїн, який добросовісно захищає свою Батьківщину, з любов’ю до неї складає виняткову жертву Богові. «Черговою любов’ю твого серця – після любові до Бога й родини – є любов до свого українського народу та Батьківщини. Ти пов’язаний зі своїм народом, зі землицею своєю, на якій разом проживаємо… і цілою минувшиною віковою, і спільною українською кров’ю, і спільним добром, і спільною майбутністю, і спільними терпіннями і злиднями» (Митр. А. Шептицький «Найбільша заповідь»).
З іншого боку, любов – це жертва. «Більшої від цієї любові ніхто не має, як та, коли хто життя своє кладе за друзів» (Ів. 15, 13). Під час війни воїни знаходяться деколи в надзвичайно важких умовах. Здається, вони виконують щось неможливе. Багато з них помирають на полі бою або отримують поранення і стають справжніми мучениками за волю України.
Сьогодні, як не дивно, українські воїни не лише захищають свободу своєї Батьківщини, а також свободу Європи і світу. Їхня жертва велика.
Щось подібно, як мученики за святу віру стали посівом зростання Христової віри, так і наші воїни приносять себе в жертву, щоб захистити невинних, боронять правду, обстоюють Богом дану священну гідність. Як не схилити своєї голови перед героями, які пожертвували своє життя за нашу свободу?
Знавець людської долі Василь Стефаник у своїй новелі «Сини» пише:
«Послідній раз прийшов Андрій: він був у мене вчений. «Тату, каже, – тепер ідемо воювати за Україну».
«За яку Україну?». А він підоймив шаблев груду землі та й каже: «Оце Україна, а тут, – і справив шаблею у груди, – отут її кров; землю нашу ідем від ворога відбирати. Дайте мені, – каже, – білу сорочку, дайте чистої води, аби-м обмивси, та й бувайте здорові». Як та єго шабля блиснула та й мене засліпила.
«Сину, – кажу, – та є ще в мене менший від тебе, Іван, бери і єго на це діло; він дужий, най вас обох закопаю в цю нашу землю, аби ворог з цего коріння її не віторгав у свій бік». «Добре, – каже, – тату, підемо оба».
Пізніше вечором, як Максим пообходив корови та коні та подоїв вівці, увійшов до хати.
Він зварив кулешу, убрав білу сорочку, повечеряв і затих. Потім прикляк до землі і молився:
«А Ти, Мати Божа, будь мойов газдинев; Ти з своїм Сином посередині, а коло Тебе Андрій та Іван по боках… Ти дала Сина одного, а я двох».
Наше життя – це найбільший дар Божий, і коли життя стає жертвою, то людина отримує у своїй безсмертній душі вічну заплату. Воїн, який віддав своє життя, захищаючи свою Батьківщину, своєю смертю разом з Христом перемагає ворога людини – диявола.
Дорогий, брате (сестро), молися за наших воїнів, особливо за воїнів героїв, які поклали своє життя за Батьківщину, «щоб вони, очищені, могли дійти до блаженного бачення» (ККЦ, 1032). «Тому він (Юда Маковей) приніс жертву переблагання за мертвих, щоб вони звільнилися від гріха» (2 Мак. 12, 46).
Помагаймо їм своїми молитвами, пам’ятаймо про них.
Молитва за воїнів, які захищають свою Батьківщину
Всемогутній і Милосердний Боже, благаємо і просимо Тебе про Твою опіку над нашими воїнами, які виконують свій обов’язок захисту нашої Батьківщини України. Зміцнюй їхню відвагу і дай їм мужність у боротьбі з ворогом, охороняй від ворогів видимих і невидимих, а також від смерті і поранень. Захисти їх силою чесного і животворного Хреста і своїми Ангелами збережи їх від всякого зла.
Пречиста Діва Маріє, Царице Неба і Землі, заступнице українського народу, візьми під свій покров, під свою материнську опіку наших воїнів захисників і пригорни їх до свого Непорочного Серця; своїми молитвами охороняй від підступів диявольських, зневіри і гріха. Випроси в свого Сина, а нашого Господа Ісуса Христа, щоб якнайскоріше закінчилась війна і наші воїни змогли повернутись до своїх домівок, родин і прославляли Бога в Трійці святій єдиній. Амінь.
о. Мелетій БАТІГ, ЧСВВ.
м. Бар.
