Жовтень – місяць паліативної допомоги. Чому саме він? Бо цей місяць зазвичай є холодним, і для того, щоб нашому тілу було комфортно, ми потребуємо одягу та тепла, по-іншому ми навіть не уявляємо наше буття. Так само і невиліковний діагноз, можна сказати, оголює наше тіло та душу, а одягнути таку людину може паліативна допомога.
Тому у другу суботу жовтня ми відзначали День паліативної допомоги, а у другу п’ятницю жовтня відзначається Міжнародний день обізнаності про необхідність надання паліативної допомоги дорослим та дітям.
Отець Ярослав Рохман – голова комісії у справах душпастирства охорони здоров’я Івано-Франківської Архієпархії УГКЦ та капелан у КМП «Івано-Франківський обласний клінічний центр паліативної допомоги Івано-Франківської обласної ради».
Нещодавно я мала можливість поспілкуватися з ним про паліатив та про його служіння людям, котрі цього потребують в особливий спосіб.
Паліативна допомога – це певна філософія, підхід до людини, якій вставлений діагноз, що не підлягає лікуванню. Або інші діагнози, які підпадають саме під паліативну допомогу, довготривалу, під час якої вже не борються за одужання, але підтримують особу. Девізом Івано-Франківського хоспісу є: «Ми не можемо додати днів до вашого життя, але хочемо додати життя до ваших днів».
Саме команда, яка працює в хоспісі, а це лікар, медсестра, санітарка, капелан, психолог та соцпрацівник, – це ті, хто надають допомогу. Дуже важливим є те, щоб допомогу надавала команда, щоб увага не була зосереджена на комусь одному більше, ніж на іншому. Команда працює над тим, щоб пацієнту було комфортно, щоб він отримав абсолютно повну допомогу, як підтримку життя.
В Івано-Франківську є центр надання паліативної допомоги. Там є стаціонар – хоспіс, де перебувають люди, які потребують особливого догляду, турботи, а також виїзне відділення. Це дві карети, які щодня об’їжджають всю нашу область, де проживають люди, котрі потребують допомоги.
Отець Ярослав зазначає, що надважливим завданням паліативної допомоги є якісне знеболення. Так, можливо, ця тема є досить спекулятивною, але всі суперечки швидко зникають, коли людина зустрічається з болем.
«Ми навіть не можемо собі уявити, наскільки жахливим є біль людини, коли вона має онкологію чи іншу невиліковну хворобу. Власне, дуже важливо правильно та грамотно прийняти програму знеболення. Пам’ятаю, раніше ми робили дуже складну, але цікаву виставку, на якій показували роботи людей, які були паліативними пацієнтами, але вміли професійно малювати. Коли вони зображали на аркуші паперу свій біль, це були жахливі картини, це були яскраві, червоні, чорні кольори, все було надзвичайно болісно зображено», – додає капелан закладу.
Також духівник розповідає, що в світі існує міжнародна шкала виміру болю, на якій його можна визначити за допомогою смайлів. І коли люди ставлять смайлик, який є останнім у цій шкалі, нам навіть страшно уявити, що переживають ці люди.
Капелан центру паліативної допомоги розповів мені випадок із його практики і чому духовність така важлива при наданні паліативу:
«Пригадую один випадок, коли в хоспісі була жінка, яка не спілкувалася абсолютно ні з ким. Коли до неї хтось приходив, вона одразу відверталася до стіни й починала плакати, і ніхто не міг налагодити з нею контакт. Коли я вітався з нею, то спочатку реакції не було, але після декількох спроб вона відповіла: «Слава навіки!». Тоді я зрозумів, що ми уже маємо хоч якийсь контакт. Одного разу ми з нею розговорилися і вона розповіла мені, що стривожена й налякана через те, що все своє подружнє життя з чоловіком прожила без шлюбу. Її це боліло, бо вона розуміла, що перебуває за хвилю від смерті, і їй потрібно посповідатися. Її релігійна потреба була №1, і навіть її болі, хвороба у той час були у неї на задньому плані».
Після Святої Сповіді та Святого Причастя жінка все ж продовжила боротися з хворобою.
Отець Ярослав також зауважив, що у паліативі важливою є не лише духовна підтримка хворих, але також їх рідних, медичного персоналу та волонтерів, котрі допомагають у закладі.
Адже кожен з персоналу за певний час перебування із хворим прив’язується, звикає до людини, дехто навіть стає близькими друзями, і коли людина відходить до вічності, всім складно прощатися.
Коли я запитала в отця про допомогу родичам, то він відповів, що найскладніше стає людям тоді, коли їхні близькі проживають останні дні, години або й хвилини свого життя, тоді кличуть капелана і просять про молитву над хворим. Але це лише маленька частинка його допомоги, зазначає отець. Більше часу потрібно приділити родичам, бо вони зазвичай дуже розгублені: одні шукають чарівні ліки, які продовжать життя рідної людини хоча б на декілька днів, інші вже починають думати про похорон.
«У той час я стаю, можна сказати, заспокійливим для рідних. Я завжди кажу, що ця хвилина – найдорожча мить вашого спільного життя. І в цю мить потрібно допомогти людині відійти з гідністю, в оточенні людей, які її люблять. Навіть якщо людина наразі перебуває в комі чи не видає ознак, що вона вас чує або розуміє, знайте – вона вас чує. Дякуйте близькій людині за те, що вона для вас зробила, згадуйте вголос щасливі моменти вашого спільного життя», – додає о. Ярослав.
На завершення духівник паліативного центру сказав: «Паліатив, хоспіс – це не про смерть, це про життя. Саме там ми бачимо, як життя кожного дня дає свій новий паросток, там немає часу, аби пролежати на ліжку увесь день. Там дорога кожна хвилина, і її треба прожити дуже якісно й насичено».
Христина ГАМАНЮК
До слова, в Івано-Франківському національному академічному обласному музично-драматичному театрі ім. Івана Франка 30 жовтня відбудеться вистава «Оскар і Рожева пані».
Оскільки жовтень – місяць підтримки людей із невиліковними захворюваннями, то Івано-Франківський драмтеатр підтримає паліативну допомогу цією чуттєвою виставою «Оскар і Рожева пані».
Отець Ярослав Рохман, який є головою комісії у справах душпастирства охорони здоров’я Івано-Франківської Архієпархії УГКЦ та капеланом у відділенні паліативної допомоги, зазначає, що така допомога – це певна філософія служіння хворому, особливо з невиліковним діагнозом.
«Це драма про юнака, який має невиліковну хворобу, онкологію. У виставі можемо спостерігати неймовірне життя хлопчика, якому залишається всього 10 днів, тому Рожева пані влаштовує їх так, ніби кожен день – це десяток років його життя», – розповідає про виставу о. Ярослав Рохман.
Тому о. Ярослав запрошує всіх до перегляду вистави.
