Херсон дев’ять місяців був під російською окупацією. 11 листопада місто звільнили українські військові. Після відходу росіян у місті немає ні світла, ні тепла, ані питної води, проте є найголовніше — свобода.
З вдячністю Богові за звільнення Херсону днем пізніше, 12 листопада, на гробі Святого Йосафата у Ватикані молився Глава УГКЦ з єпископами, монашеством і вірними. «Ми сьогодні тут хочемо подякувати за звільнений Херсон і за те, що наші отці не покинули того міста. Дякуємо отцям василіанам з монастиря Святого Володимира і всім іншим нашим священникам у Бериславі, у Зміївці та в інших парафіях», — говорив Блаженніший Святослав.
Сьогодні у звільненому Херсоні ще немає стабільного зв’язку. Чи не єдине місце, де можна зловити сигнал українських операторів, — площа Свободи в центрі міста. Саме сюди час від часу приходить той самий згаданий Главою Церкви отець василіянин з монастиря Святого Володимира — о. Ігнатій Москалюк, щоб звідти спробувати додзвонитися до рідних, друзів, знайомих і сповістити добрі новини. Одного дня священник перетелефонував і Департаменту інформації УГКЦ.
Херсон сьогодні: нема найнеобхіднішого, та є свобода
«Сьогодні ситуація в Херсоні є піднесена. Люди піднесені на дусі, піднесені тим, що почувають себе свобідними людьми», — розповідає о. Ігнатій Москалюк, який приїхав на душпастирство до Херсону з Галичини лише два роки тому і дев’ять останніх місяців провів в окупації.
У місті вже другий тиждень немає електроенергії і тепла, немає водопостачання, немає свіжого хліба, немає найнеобхідніших речей. «Але це ніщо в порівнянні зі свободою, — не втомлюється наголошувати священник. — Люди радіють через те, що є свобідні, і не нарікають через те, що їм бракує найнеобхідніших речей».
«Я як священник розділяю цю радість разом з людьми, — каже о. Ігнатій, зізнаючись, що спершу було важко навіть повірити в те, що Херсон звільнено. — Коли я вперше побачив військових української армії, я спочатку не повірив, я думав, що це якась провокація зі сторони російської федерації, що багато є переодягнених, і тому ставився до них спочатку з великою обережністю. Але пізніше, коли наважився підійти до наших військових хлопців і привітався з ними „Слава Ісусу Христу“, а у відповідь почув знайоме мені українською мовою з галицьким акцентом „Слава навіки Богу“, я зрозумів, що це свої хлопці, і немає чого боятися».
«Я залишаюся тут, припильную монастир»: перші дні душпастирства в окупації
Душпастирство в окупації було нелегким, розповідає о. Ігнатій. «Коли настав момент приймати рішення залишатися в Херсоні чи виїжджати, я настоятелю отцю Віталію і ще одному священнику і братові кажу: „Негайно збирайтеся і виїжджайте, а я залишаюся тут, припильную монастир, припильную парафію. Надіюся, що це буде недовго“. Залишитися зі мною вирішив ще брат Піо. Ми залишилися разом. Це була для мене велика підтримка, і я дуже вдячний братові за те, що він погодився залишитися в цей нелегкий час, щоб ми як брати василіяни разом розділили долю».
Місто росіяни окупували незадовго після 24 лютого, втім отці василіяни продовжили, як звичайно, душпастирську працю. У великій мірі, як самі розповідають, вона не відрізнялася від служіння в мирний час.
«Щодня ми з братом вставали, молилися приписані нашим уставом молитви, була Утреня, — розповідає о. Ігнатій. — Ми домовилися, що будемо молитися Утреню безпосередньо перед Літургією, щоб люди, які приходять, могли також брати участь у церковному правилі. Це їм допоможе підготуватися до Святої Літургії».
Для цього отець Михайло Лучків з церкви Святого Андрія у Львові навіть передав через волонтерів на парафію до Херсону десять молитвословів.
«Люди, які в будний день чи неділю приходили вранці на Святу Літургію, брали молитвослови і разом з нами молилися Утреню, церковне правило. Це давало нам таку велику надію на те, що віра у людей — жива, і що вона розвивається через спільну молитву», — ділиться священник.
Щодня до храму на Святу Літургію приходили від 8 до 15 людей, які старалися жити євхаристійним життям, сповідатися щонайменше раз на місяць і щодня приступати до Святого Причастя. Серед прихожан монастирського храму були не лише греко-католики.
«Так як у місті багато церков Української Православної Церкви, які служать українською мовою, були закриті, то ті люди, що ходили до ПЦУ, почали приходити до нас, — розповідає о. Ігнатій. — Багато людей, які були проукраїнськи налаштовані, не зважаючи на віру, приходили до храму, брали участь у Святих Тайнах».
Отець Ігнатій каже, що через окупацію, поки ще була така можливість, з 300-тисячного Херсону на підконтрольну територію України виїхало близько 70 відсотків мешканців. Виїхало з міста і 70 відсотків парафіян монастиря Святого Володимира. А згодом евакуювалася і частина тих, хто спочатку не поїхав.
«Наших сталих парафіян залишилося 20–25 осіб, не більше. Я думаю, Боже мій, що буде дальше? Чи є сенс мені далі тут залишатися? Але у своєму серці я відчув — залишися, — ділиться священник. — І дійсно, почали приходити нові люди. На місце наших парафіях, які були сталі і виїхали на захід України чи закордон, почали з’являтися нові люди. У неділю на Святу Літургію приходило 65–70 людей, інколи навіть і 100, що мене як священника дуже тішило».
Допомагали людям, чим могли: готували обіди
Отець Ігнатій з братом Піо допомагали людям всім, чим могли. Найважчими місяцями в Херсоні, кажуть, були квітень і травень, коли ще не було городини, люди не могли отримати пенсії, не було ніякої фінансової допомоги. «Не було за що купити буханку хліба, не кажучи вже про інші продукти, — розповідає ієромонах. — Тоді прийшла до нас така думка, що можна було б добре попросити людей із західної України допомогти нам послужити місцевим мешканцям. Люди скидали мені на банківську картку пожертви, ми знімали готівку, їхали на ринок, закупляли мішками продукти, тут на місці фасували і щонеділі роздавали людям».
Згодом отці василіяни почали готувати гарячі обіди.
«Брат Піо у нас професійний кухар, — розповідає про свого співбрата о. Ігнатій. — Він часто їздив з молоддю на літні табори, де треба було кормити багато людей, так що готувати для нього не було проблемою. Тож ми почали щонеділі готувати перше, друге, компот, чай і роздавати це все людям».
Згодом на подвір’ї храму почали організовувати українські зустрічі, на які приходили не тільки потребуючі, але й усі парафіяни. «У квітні-травні, — каже о. Ігнатій, — ми співали українських пісень, разом танцювали гаївки, підтримували український дух, українську культуру біля нашого храму. Люди все більше й більше почали горнутися до нашої Церкви».
«Через 20 блокпостів»: відвідини інших парафій
Душпастирство греко-католицьких священників у Херсоні не обмежувалося одним містом. Були ще парафії, які були без душпастирської опіки, а у Зміївці з парафіянами залишився після інсульту хворий отець Василь Барчук.
«Як священник, я дуже переживав за отця Василя, тому що добре розумів, що йому також потрібна підтримка священника, він так само потребує користати з Святої Тайни Сповіді, — каже о. Ігнатій. — Тому одного разу я наважився залишити Херсон, сісти в автомобіль і приїхати до Берислава, а з Берислава — до Зміївки. В одну сторону мені прийшлося проїхати близько 20 російських блокпостів. На кожному треба було пояснювати, куди ти їдеш, для чого ти їдеш. Я як священник був в монашому габіті, у рясі. І так блокпост за блокпостом вдалося приїхати до Берислава. Відслужив там людям Святу Літургію, висповідав їх. Люди плакали, тішилися, бо чотири місяці в них не було священника».
Далі — Зміївка. Там отець Ігнатій сподівався зустріти отця Василя Барчука.
«Для нього мій приїзд був великою радістю, — пригадує василіянин, — але й великою несподіванкою. Бо тоді ще не було ніякого зв’язку, не можна було повідомити, що я приїду. Я просто приїхав. Отець не вірив своїм очам, що я приїхав до нього, і він зможе скористати зі Святої Сповіді. Ми цілий вечір провели з отцем Василем у розмовах, а наступний день — у спільній молитві. Тоді знову через 20 блокпостів я поїхав назад до Херсону. Це було важко і тривожно. Але пізніше, коли прийшлося їхати другий, третій раз до Зміївки, вже було набагато легше. Я розумів, якою є ситуація».
Відвідували отці василіяни і греко-католицьку парафію у Федорівці, де разом з вірними навіть організували престольний празник. «Я старався принаймні один раз, — каже о. Ігнатій, — а, як виходило, то й двічі на місяць приїжджати до нашої дорогої Федорівки».
Образ, який підтримував, — Добрий Пастир
Для вірних підтримкою у цей важкий час були священники, а хто був підтримкою для них? «Моєю підтримкою як священника в часі окупації був завжди образ Доброго Пастиря, Пастиря, який тримає овечку на своїх плечах, — ділиться о. Ігнатій Москалюк, ЧСВВ. — Ісус Христос каже: „Добрий пастир життя своє дає за овець. Наймит, який не пастир і якому вівці не належать, бачить вовка, що надходить, і кидає вівці та біжить геть; і вовк хапає їх і розполохує, а добрий пастир віддає життя своє за овець“. Таким прикладом Доброго Пастиря для мене завжди був Ісус Христос. І, власне, Він у глибині молитви допомагав мені перебувати ці всі важкі хвилини душпастирства у Херсоні».
«Та як людина я був виснажений і психологічно, і фізично, — зізнається ієромонах. — Важко було тому, що я перебував у маленькій спільноті — я і брат. Я привик бути в більшій спільноті, де було два-три священники. Це було, з однієї сторони, трохи важко. Але з другої сторони, я дякую Господу Богу, що в Херсоні залишився також священник римо-католицької парафії Серця Христового отець Артем, а пізніше, в серпні, приїхав і настоятель парафії отець Максим. Мені було добре, бо я міг поїхати до священника римо-католицької парафії посповідатися, розповісти про свої труднощі, послухати його добрі науки. Отець Артем і отець Максим також користали з моєї присутності, приходили до мене до Сповіді, я їм також давав розраду, духовну підтримку».
Правду казав святий отець Піо з П’єтрельчини, слова якого завжди пригадував собі отець Ігнатій, особливо, в окупованому місті: «Я іншим допомогти можу, самому собі — ні. Потребую допомоги іншого священника». «Так воно у житті є», — стверджує священник.
Небесний опікун Херсону
На завершення нашої розмови, яка кілька разів переривалася через проблеми зі зв’язком, отець Ігнатій розкриває один секрет.
«Коли почалися воєнні дії, і Херсон було окуповано, а ми не знали, скільки часу це буде тривати, я віддав наше місто під особливу опіку святого Йосифа Обручника Пречистої Діви Марії. Він опікувався Пресвятою Родиною — Марією з дитятком Ісусом. Він стільки поневірянь і труднощів перетерпів, коли Пресвята Родина йшла до Єгипту, стільки в Єгипті пережив, а пізніше — і по дорозі до Назарету. Я добре розумів, що Пресвята Діва Марія і Ісус були під захистом і опікою святого Йосифа, тому, не вагаючись, віддав наше місто Херсон під його опіку. Щодня і щонеділі на потрійній єктенії у молитві я заклика́в, щоб святий Йосиф опікувався нашим містом. Я казав до святого Йосифа: „Довіряю тобі це місто, а як ти маєш його врятувати — це вже твої проблеми“», — розповідає о. Ігнатій.
«Думаю, — каже він, — те, що сьогодні місто Херсон залишилося цілим і неушкодженим, — це заслуга і молитви святого Йосифа».
