30 листопада – Всесвітній день домашніх тварин. Але чи знаємо ми своїх домашніх улюбленців?
Мати домашню тваринку, піклуватися про неї та стати її другом – таке бажання мають не лишень діти, а й дорослі, і це природно й чудово! Адже віддавна ми звикли, що тварини, всупереч усьому, є нашими найвідданішими союзниками й найвірнішими друзями. Та для того, аби здійснити цей крок, варто набратися відповідальності, насамперед за життя майбутнього улюбленця. Бо це наш обов’язок – відповідати за тих, хто не може постояти за себе. Маємо пам’ятати про це завжди, а тим більше напередодні Всесвітнього дня домашніх тварин, бо навіть ті тварини, що живуть на вулиці, є домашніми. Були…
Про догляд, відповідальність та добро до тварин розповіла пані Ірена Бабич, заступниця керівника Івано-Франківської філії ДП «Агентство з ідентифікації і реєстрації тварин».
«Жодна тварина не обирала жити на вулиці і не прийшла туди сама. Ми – люди, вільні робити вибір: де жити, з ким і за яким принципом. Тварини можуть втекти на вулицю лише через жорстоке поводження з ними, при тому і це рідкість, бо їхня відданість безмежна, навіть якщо людина її не заслуговує. Блукаючі тварини – це наслідок нашої байдужості, безвідповідальності або неконтрольованої торгівлі тваринами, – ділиться пані Ірена. – Завести тварину – це має бути нашим вибором з усвідомленням всієї відповідальності. Не можна також дарувати тварин без попередньої домовленості – вона не іграшка, а жива істота, яку не можна потім «викинути» на вулицю».
Справді, правильний догляд за тваринами і турбота про них – вияв нашої зрілості як моральної, так і інтелектуальної, бо тварини також мають потреби.
«Якщо ти маєш тварину, то маєш мати зв’язок з ветеринаром, подібно до того, як батьки мають зв’язок з педіатром. Кожна тварина особлива – вона має свої психологічні чи фізіологічні особливості, залежно від породи чи віку, низки багатьох факторів. Кожна людина має гігієнічні потреби, але їх мають і тварини. Тому мусимо робити щеплення від хвороб, особливо від сказу, бо це – спільна хвороба для тварин і людей. Профілактичне лікування й перевірка – важливі чинники для здоров’я тварин, а здорова тварина не зашкодить здоров’ю людини, з якою перебуває у тісному контакті».
Також пані Ірена зазначила, що дуже важливою є стерилізація тварин. Так ми убезпечуємо чотирилапих від багатьох хвороб, а також запобігаємо неконтрольованому поширенню безпритульних тварин. Стерилізація абсолютно не впливає на психічний, емоційний чи фізіологічний стан тваринок, але призначати й проводити її, як і будь-яке лікування, має кваліфікований ветеринар.
«Так, приватна ветеринарія задоволення не дешеве, однак у нас є ще й державні установи, де фахівці нічим не гірші, а часом – набагато кращі», – коментує ветеринарка.
Нашою проблемою, на думку пані Ірени, є байдужість до безпритульних тварин, хоч усі вони вже давно звикли до людей. Вона вважає, що якщо кожен почне з себе, то вже завтра проблеми не буде. Наприклад, якщо люди установлять для бродячого собаки «будку» біля житлового будинку і почнуть годувати, то він вже не буде «нічийним», він знайде свій дім. Так, кожен з нас може стати трішки волонтером.
«Дуже цікавий досвід, який нам треба переймати, є в Одесі. Там місто умовно поділене на квартали, а за кожним кварталом закріплений волонтер, який відповідає за наявність їжі, води та забезпечення мінімального медичного огляду. «Місто, дружнє до котів» – це назва їхньої акції. Чому до котів? Бо більшість покинутих тварин там саме коти, собак дуже мало. Подібні акції є в Стамбулі та Єрусалимі, багатьох європейських містах, але можуть бути і в будь-якому нашому місті, проте для всього потрібна організація. У нас такою великою волонтерською організацією є «Дім Сірка», де роблять колосальну роботу, проте все ще потребують нашої допомоги».
Від себе додам, що кожен з нас має вважати, що ця проблема не лише соціальна, а й його особиста. Якщо будемо про це говорити, допомагати і волонтерити, то не лише привернемо увагу, а й зробимо суспільно корисний внесок.
Про нашу можливість допомагати тим, хто потребує, і робити добро у такі нелегкі часи пані Ірена каже так: «Для того, аби щось змінити, кожен має бути на своєму місці. Часто можна почути, що тварини не на часі, бо є безпритульні люди. Так, це жахливо, цього не має бути. Проте, чи означає це, що тепер не треба робити нічого? Те, як ми ставимося до покинутих і знедолених, навіть якщо це тварини, визначає нашу людяність. Наші дії – це маркер нашої цивілізованості як нації».
Та перед тим, як казати, що тварини «не на часі», звернімо увагу на відносини цих тварин і безпритульних людей: чому ті, хто не має можливості, все одно дбають про «братів наших менших», годують і люблять, а ми, які живемо в достатку, просто проходимо повз? Коли ми вже почнемо брати приклад з тих, які чистіші серцем? Коли знову станемо тими дітьми, які щиро переживають за долі покинутих і які хочуть допомогти усім, дітьми, що є безпосередніми і відкритими, яких не зіпсував цей світ?
Нам не лише треба вчитися у дітей, а й навчати майбутні покоління любові до всього живого та протидії жорстокості. Маємо самі боротися з жорстокістю: «Для того, аби нас почули, маємо називати речі своїми іменами. Коли люди жорстоко поводяться з тваринами, викидають їх чи вбивають, вони не розуміють, що чинять не лише правопорушення, а й гріх. Ми мусимо розуміти це і говорити про це, бо тварини – також живі істоти, а знаємо, що «все живе нехай славить Господа».
Наша етика в поводженні з тваринами має формуватися з дитинства. Любов до тварин не має виражатися лише тактильно, бо це і про повагу до тварини, догляд за нею та відповідальність. Тварина – не іграшка, якою можна погратися і викинути. І говоримо не тільки про собак і котів – відповідати й доглядати треба за кожною твариною, бо вони залежать від нас. Якщо людина погано поводиться з твариною, то що їй вартує так чинити і з людиною? Різниця лише в тому, що людина за себе може постояти, або ж її захистять правоохоронні органи. У випадку з тваринами – вони абсолютно не захищені.
Якщо ми не будемо говорити про вразливість тварин з усіх сторін, то й далі будемо вважати жорстокість нормою. Коли ми думаємо, що доглядати за твариною так прискіпливо це «смішно», то насправді просто не можемо відійти від застарілих радянських поглядів на те, що нібито «буржуазно», але це просто людяно. Соціальна реклама має починатися з нас, аби до цього долучилися медіа, держава та всі можливі інстанції. Це наша моральна відповідальність за душі тих тваринок, що помирають на самоті», – такими словами Ірена Бабич описує те, що хвилює.
А насамкінець ця чуйна жінка сказала фразу, яку важливо почути кожному з нас: «У відношенні з тваринами усе важливо, бо вони живі».
Марія ІВАНЦІВ
