Зеновія Кіндюх – жителька мікрорайону «Хотінь» м. Калуш, активна парафіянка церкви святого Миколая, яка відзначила величний 90-річний ювілей, щодня їздить до храму на велосипеді.
Про поважну жінку я дізналася з допису в соцмережах від отця Андрія Ляховича, священника, який служить у храмі святого Миколая. Він написав про дивовижну й побожну жінку:«З молитовним вітанням, квітами, фірмовою крафтовою випічкою та церковними дарунками завітали парафіяни на поважний ювілей Зеновії Кіндюх. У 90 років ювілярка має світлий розум, добре здоров’я та струнку ходу. Щонеділі з вулиці Спортивної вона… їде велосипедом на молитву до храму».
Ми вирішили більше дізнатися про поважну і спортивну жінку.
Коли більшість її ровесників та ровесниць, на жаль, вже відійшли у вічність або, обтяжені багатьма недугами, лежать, вживають чимало ліків та мало що можуть без сторонньої допомоги, пані Зеновія, або як її всі називають «бабця Зеня», – активна, життєрадісна, спортивна.
«Моя мама — дивовижна жінка,— розповідає син ювілярки пан Василь. — Попри нелегку та непросту долю, вона постійно працювала. Робота в її руках, наче співала. І у свої 90 вона — гідна подиву і наслідування для тисяч людей її віку».
Пані Зеновія народилася у добрій та поважній родині. І здавалося б, дівчинці-красуні добре жити, навчатися, мріяти, але на її долю з дитинства випали чималі випробування. Її батько воював на фронтах Першої світової. Згодом Зеновія зі своєю мамою з приходом горе «визволителів» потрапили до сибіру, в іркутську область. Про цей період життя пані Зеновія говорить та згадує неохоче. Лише коли десь почує слово «сибір», то міцно стискає кулаки і довго дивиться у далечінь, наче хоче викинути з пам’яті ті важкі роки.
Але саме в далекому й холодному сибіру вона знайшла свою долю – хлопця з Надвірнянщини, з яким створила сім’ю. У 1956 році Зеновія з чоловіком та трирічним Василем, який, власне, і розповідає про долю матері, повернулися до рідного дому. Коли сім’я прибула в Україну, то у родинній садибі пані Кіндюх жили інші люди. Колишнім засланцям довелося замешкати у родичів, а згодом вони мусили… викупити свою ж хату. Удома Зеновія пішла працювати на швейно-галантерейну фабрику при шахті №2. Кілька поколінь її знайомих, родичів та сусідів знають бабцю Зену як вправну кравчиню. Вона й досі, на прохання людей, може щось підшити чи підігнути. За роботу бабця Зена бере символічну платню. За зароблене купляє свічки у храм та ставить за здоров’я рідних і захисників України.
«А ще моя мама – неабияка майстриня вишивальниця, — продовжує пан Василь. — Свого часу вона вишивала великі килими, на яких було по кількадесят тисяч хрестиків».
Активно відвідувати храм поважна жінка почала після великої трагедії — загибелі молодшого сина Петра в радянській армії.
«Я купив матері велосипед, і вона тепер стала «спортивною панею», — з усмішкою продовжує син. — Адже на мої та інших рідних прохання провести її до церкви матінка лише відмахувалася рукою. А тепер каже, що буде їздити до храму доти, допоки Всевишній дає її здоров’я. Що ж, хай їздить до ста і більше».
До речі, велосипед пані Зеновії знають усі парафіяни храму Святого Миколая. Це начебто своєрідний «маркер спокою»: якщо під церквою є двоколісник, то бабця Зена приїхала до храму. Отож, усе добре: молимося, дякуємо Богу за прожитий день і просимо за день наступний…
Пан Василь з великою теплотою згадує і смаколики матері: кукурудзяну кулешу та «затирку» — «щипані» шматочки вареного пшеничного тіста з молоком. Зараз у жінки добрий апетит, немає такої страви, яку б вона не споживала. Щодня поважна пані встає о 07.00-07.30 ранку, лягає о 22.00. Вона багато молиться, допомагає по господарству і навіть ще утримує курей.
«Ми усі добре знаємо бабцю Зеню, як щиру та приємну людину, про яку добре дбає велика родина, гарно відгукуються хотінчани та поважають сусіди. Нехай Господь кріпить її, Ангел-охоронець хай провадить, а Богородиця оберігає від усякого зла святим своїм омофором! Обіцяємо, що неодмінно завітаємо на її 100-річний ювілей!», — підсумовує отець Андрій Ляхович.
Сабіна РУЖИЦЬКА.
