В історії міста Тисмениця авторства І. Андрухіва та С. Гаврилюка, яка вийшла у 2002 році, постаті відомого свого часу священника-просвітителя Івана Грабовича присвячено лише дві згадки, і то на одній сторінці (с. 162). Пов’язані вони із заснуванням у цьому містечку товариства «Просвіта» у 1898 році при Кокорній церкві. І хоча священник був уже не молодим, йому довірили головувати у товаристві, яке зорганізувало для початку 49 осіб. На жаль, більше даних про нього ми не знайшли, тож прийшлося до відтворення його біографії залучити інші джерела, зокрема фонди ДАІФО. Але, на жаль, і там інформації виявлено небагато.
Іван Грабович народився 12 лютого 1824 року. На священника висвятився 11 липня 1848 року. Через місяць він розпочав свою душпастирську працю у с. Єрмаківка (тепер Гермаківка) Кудринецького деканату на Тернопільщині, де пропрацював менше року. Далі він кілька місяців 1849 року був сотрудником у Чорнокінцях Скалатського деканату. 26 липня 1849 року направлений у с. Полівці Чортківського деканату, де був адміністратором до 10.10 1851 року, а далі – парохом у цьому ж селі до 1881 року. Наступні десять років він був завідателем у Стопчатові Пістинського деканату (від 1882 по 1891 рр.). 18 березня 1891 року о. Івана Грабовича призначили парохом Тисмениці. Як парох Тисмениці він був присутній на Львівському соборі, який відбувся у 1891 році. Тут він служив аж до своєї смерті, яка настала 6 листопада 1902 року.
З інших регалій о. І. Грабовича, які ми знайшли, відзначимо, що у 1882-1886 рр. він був завідателем Пістинського деканату, а з 31.08. 1891 року був призначений Тисменицьким деканом. Також із 1879 року був радником митрополичої консисторії у Станиславові.
Його дружина Марія Грабович (1833-1905) походила із родини Курбасів. У подружжя народилося шестеро дітей: син Андрій та дочки Емілія, Мальвіна, Анна, Доміцеля, Пелагія. Про долю сина невідомо нічого, а всі дочки стали дружинами священників. Емілія вийшла заміж за о. Антонія Алиськевича, Мальвіна – за о. Іларія Лотоцького, Анна – за о. Михайла Соловку, Доміцеля – за о. Адама Витвицького, Пелагія – за о. Івана Онуцького. Цікаво, що коли о. І. Грабович служив у Стопчатові, при ньому сотрудниками в різні роки були два його зяті: у 1883 р. – о. Адам Витвицький, а з 1887 по 1891 р.р. – о. Іван Онуцький. До речі, в домі останнього, як пароха села Попельники Снятинського деканату, і померла теща на 72-у році життя.
Загалом священницькій праці о. Іван Грабович віддав понад п’ятдесят років життя. У всіх селах і містечку Тисмениці, де йому доводилося працювати, він дбав не тільки про церковне життя парафій, але й брав участь у суспільно-релігійному та духовно-культурному житті цих населених пунктів. За час свого служіння він виголосив чимало проповідей, духовних гомілій і доповідей. А скільки він охрестив немовлят, благословив молодих сімей у святому Таїнстві шлюбу на народження і благочестиве виховання дітей!.. Тож якщо є така можливість, потрібно доповнити відомості про цього священника цікавими фактами його біографії і дбати про те, щоб його ім’я не було забуте.
Іван ДРАБЧУК,
співробітник Національного заповідника «Давній Галич».
