Давньогрецький міф про Дедала та Ікара – розповідь про те, як батько і син вирішили втекти з острова Крит. Для цього Дедал для себе і свого сина Ікара зробив крила з воску та ниток. І ось, коли крила були готові, Дедал дав їх синові, кажучи: «Послухай, синку, зараз ми вирушимо в політ, але не можна підійматися дуже високо, синку, бо сонце там палюче, воно розтопить віск – і пір’я розсиплеться. А низько над морем теж не лети, щоб хвилі не намочили тобі крил, будь обережний». Однак, Ікар не послухав порад батька і здійнявся надто високо. Золоте сонце розтопило його крила і він впав у воду. Ікар порушив правила безпеки, перевищуючи гранично допустиму висоту. Повчальний зміст цього міфу криється в слові «межа». Ікар порушив межі.
Межі є скрізь – починаючи від неба, закінчуючи землею – і недарма! Пригляньмось трохи ближче: кордони мають країни, області, міста. Свої природні межі мають водойми та суходіл. Якщо наблизимось іще ближче, то свої межі мають будинки, наша кімната, робоче місце. А якщо ще ближче, то зрештою, кожен із нас має свої фізичні межі – це наше тіло. Кордон, межу має в собі все, що нас оточує. Уявити лише, якщо б цих меж (кордонів) не було? Довкола був би суцільний хаос.
Кордон – це лінія розмежування, яка вказує на кінець однієї власності і початок іншої. Межі у стосунках – це невидимі лінії, які визначають, що для нас прийнятно, а що ні. Вони стосуються різних сфер життя, таких як: емоції, особистий простір, час. Ці межі допомагають нам підтримувати рівновагу між нашою автономією та потребою бути поруч з іншими.
Необхідною умовою гармонійного і щасливого життя між людьми є мистецтво ставити межі. Межа створює необхідний «простір» між людьми. Здорові межі в стосунках потрібні як повітря. Що таке межі у фізичному світі, зрозуміти легко. Але що таке межі в емоційному і духовному вимірі людського життя? Що відбувається з людиною, коли її межі порушені? Як це зрозуміти і як майстерно розставити межі між «я» та «інші». Від правильного вміння залежить наше добре самопочуття.
«Любіть себе настільки, щоб встановлювати межі. Ваш час і енергія дорогоцінні, і ви самі вирішуєте, як їх використовувати. Ви вчите людей, як поводитися з вами, вирішуючи, на що ви погоджуєтеся, а на що ні» (Анна Тейлор).
Межі визначають духовний, емоційний і фізичний простір, який нам потрібен, щоб жити в гармонії з собою, щоб не втратити свою ідентичність і не стати залежними від інших. Коли ми підтримуємо здорові межі у стосунках з іншими, ми діємо відповідно до наших бажань і потреб. Однак, дуже часто буває навпаки. В силу різних обставин ми дозволяємо іншим «вриватись в наш особистий простір» і стаємо заручниками їх забаганок. Запитаєте, як це відбувається? Зазвичай так.
Підходить хтось до вас на роботі і ангельським голосом й з такою ж усмішкою просить про послугу, і ви автоматично погоджуєтесь. Бо ви – добра людина, ніколи не відмовляєте, вам усе під силу. Або думаєте: «Але ж як я можу сказати ні? що він/вона подумає, не дай, Боже, скажуть, що я егоїст?». І пішло поїхало. В результаті ви не відмовили раз, другий… і так до безконечності. Довкола всім вигідно – бо ж ви така чудова-жертовна людина. Коли не попроси, а ви усе готові на допомогу.
Ось тут, свідомо чи не свідомо, відбувається порушення меж. До вас «вривається» хто лише хоче, не стукає, та й ще не знімає черевики. А ви навіть усміхнені і виду не подаєте, що щось не так. Ну бо як…? А що в цей час відбувається з вашими емоціями і почуттями? Усередині дискомфорт – і це ще лайт версія. Якщо поглянути глибше – роздратування, протест, біль, гнів. Відповідні захисні реакції психіки. Тому, що ви не можете завжди бути вигідною, поступливою особою. Чому? Тому, що ви маєте свої потреби, бажання, мрії.
Гаразд, можна бути поступливим раз, другий. Проте це не може ставати «хронічною поступливістю», якщо воно шкодить доброму самопочуттю не лише фізичному, але й психічному та духовному. В такій ситуації негайно потрібно бігти собі на допомогу і сказати: «СТОП!». А в житті, як і в літаку, ми спочатку одягаємо кисневу маску на себе, а вже потім допомагаємо іншим.
«Межа — це не те, на чому щось зупиняється, а те, з чого щось починається» (М. Хайдеггер).
Встановлюючи межі, ми можемо визначити пріоритети наших потреб, захистити свій час і енергію та створити здоровий баланс у житті, який сприяє нашому загальному здоров’ю та щастю. Межі допомагають наполегливо, проте не агресивно, висловлювати іншим те, що ми вважаємо прийнятним або неприйнятним для себе.
Магічне слово з двох літер – «НІ!»
Просте, конкретне і дієве слово – ні. Ним варто скористатись, коли цього вимагає ситуація. Не потрібно блукати у клубку виправдань, вибачень, незручностей перед іншими, бо тоді наша прикордонна стіна впаде. Нехай ваше «ні» буде «ні».
Часом шлях до «себе самого і власного комфорту» пролягає через ввічливу відмову. Іноді вихід з того, що перевантажує, полягає в тому, щоб дати комусь зрозуміти, що ви просто не маєте можливості бути присутніми там, де хтось цього хоче. В таких обставинах важливою підказкою є почуття та емоції, які нас супроводжують в певній ситуації. Варто запитати себе: «Що зі мною відбувається при розмові з тією чи іншою людиною?». Або: «Що робить інша людина по відношенні до мене: де вона перегинає палицю?». Або: «Яка ситуація змушує мене нервувати чи відчувати стрес?». Ці питання допоможуть зрозуміти, що хтось «перейшов мені межу». Отже треба встановити межі. Але нехай страх, провина та невпевненість у собі не стануть на заваді.
Ви ж не можете бути всім для всіх. Все ж має бути час для «любити себе». Як це? – скажете! В головах ревних християн мабуть засвічується червона лампочка, як то: «любити себе?». Та це ж суперечить Євангелії.
Коли ми встановлюємо межі, ми виявляємо повагу до себе та свого життя. Тут варто пригадати найбільшу заповідь любові, яку залишив Ісус Христос: «Учителю, яка найбільша заповідь у Законі?» Він відповів йому: Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією думкою своєю. Це найбільша і перша заповідь. Друга подібна до неї: люби свого ближнього, як самого себе. На цих двох заповідях увесь Закон і Пророки» (Мт. 22, 36-40).
Любіть інших, як себе. Ми любимо себе різною мірою. Хтось – більше, хтось – менше, хтось – зовсім ні, а є й такі, що навіть себе ненавидять. Тим часом Бог очікує від нас любові до себе. Любов до себе повинна бути постійною. Приниження себе, знецінення, самокритика, які в суспільстві часто вважаються ознакою скромності чи покірності, є, однак, не що інше, як відсутність любові до себе.
Під час свого земного служіння Ісус Христос навчав нас і показував своїм прикладом, як піклуватися про себе, встановлюючи межі. Він віддалявся від інших, щоб перепочити й молитися: «І відпустивши натовп, він пішов на гору сам помолитися. А коли настав вечір, Він був там сам» (Мт. 14, 23). Цей час, проведений наодинці, допоміг йому краще служити іншим.
Щоб навчитися встановлювати здорові межі, потрібен час, але це ключ до особистого добробуту та здорових стосунків!
Алла КАПУШ
