В Івано-франківському обласному краєзнавчому музеї відкрилася виставка антимінсів з колекції отця Григорія Джали, ієромонаха Місійного Згромадження Святого Апостола Андрея.
Виставка є частиною проєкту «Врятуємо скарби разом». Ініціював новацію знаний реставратор Валерій Твердохліб, про роботи якого ми не раз писали на сторінках «Нової Зорі».
«Антимінс – шовкова тканина із зображенням Христа у гробі, — пояснює отець Григорій. — Саме слово «антимінс» з грецької перекладається як «замість столу, у церковному контексті — «престолу». Тобто антимінс є начебто престолом. У цю тканину зашивали частинки мощей святих, і на ній під час Літургії звершується Євхаристія.
Історія антимінсу, за словами ієромонаха, сягає корінням в часи перших християн, які часто звершували на кам’яних престолах, під якими були мощі мучеників. Із розвитком християнства служіння відбувалися всюди. І часто у таких місцях, де не було мощей. Тому під престолами вмуровували коробки з різних матеріалів, туди клали частинки мощей. На другому Нікейському соборі в 787 році було встановлено, аби на всіх престолах були мощі.
…Минали роки, сторіччя. Для християн були різні часи: добрі й не зовсім. Коли поставало питання: чи той чи інший храм освячений належно, чи не осквернений, чи можна там служити Літургію, то щоби вирішити його, єпископи писали невеличкі таблички та прибивали їх до престолу. Це було своєрідним «документом» від єпископа. З часом таблички замінили полотном, бо не завжди єпископи могли відвідувати всі церкви. А наявність антимінсу була свідоцтвом того, що Літургію здійснює священник під владою Церкви. Зі зворотної сторони полотна були зашиті частинки мощей святих.
Перші антимінси не виглядали так, як сучасні. Це було просто полотно із зображенням чотири-, шести- восьмираменного хреста. Згодом на полотні почали зображувати знаряддя катувань Ісуса. Були й написи, в яких зазначалося, коли і для якого храму освячений той чи інший антимінс. З часом на антимінсах почали зображати Христа, покладеного до гробу. На давніх антимінсах є навіть доволі незвичний образ Спасителя, Який… стоїть в гробі, і з Нього витікає кров, а з чотирьох боків є Ангели. Це символ Євхаристійної Жертви. У деяких церквах антимінси навіть прибивали до престолу. Зараз ця традиція, стверджує отець Григорій, залишилася у старообрядців. І ці антимінси не знімаються.
У нашій церкві антимінс кладуть на престіл і зверху накривають полотном. Відрізнити православний та греко-католицький антимінс можна за наявністю герба того чи іншого єпископа. У православних ще може бути печатка.
«Я ніколи не був колекціонером і нічого особливо не збирав, — зізнається отець Джала. — У нашому монастирі був антимінс і приходив один священник та просив нині вже Владику Йосафата (Мощича), аби той йому позичив… антимінс. Я почав задумуватися про цінність цієї богослужбової речі. А коли був на різних парафіях з реколекціями, то вже уважніше приглядався до антимінсів. У своєму селі в храмі я побачив старий антимінс, попросив місцевого отця віддати його мені. Але той сказав, що це історія храму, історія села… Далі у сусідньому селі я зустрів під час похорону православного священника, казав, що колись православна церква була греко-католицькою. Та запитав, чи немає в нього щось зі старих церковних речей, cкажімо, антимінс. І як же я здивувався, коли побачив такий антимінс, який був у церкві мого села».
…На виставці представлено понад 30 антимінсів. Найстаріший – 1747 року Онуфрія Шумлянського та 1750 року Леона Шептицького. Великою цінністю є антимінс, освячений Митрополитом Андреєм Шептицьким та кардиналом Йосифом Сліпим. Останній отець Григорій попросив у Сестер Служебниць у Німеччині.
Антимінс часів підпілля УГКЦ освячений новомучеником Василієм Величковським без підписів. Три антимінси особливі тим, що один із Греції з мощами мучеників монсератського монастиря, антимінс єпископа з Хорватії з мощами святого Крістіяна, та антимінс, освячений і підписаний секретарем Конгрегації Східних Церков єпископом Мирославом Марусиним. Є на виставці й антимінси московської православної церкви.
«Я включив їх в експозицію невипадково, бо це історія духовної окупації наших храмів. Вона почалася, як знаємо, давно, — мовить отець-колекціонер. — Скажімо на одному антимінсі написано назву села «Пшеничники». Це село в Тисменицькій тепер громаді, поблизу відомої Погоні, де знаходиться чудотворна ікона Богородиці. Село ніколи не було православним. А якщо в тамтешньому храмі був такий антимінс, то це свідчить про захоплення московською церквою наших святинь».
За словами пана Валерія Твердохліба, колекція отця Григорія стане предметом наукових досліджень.
Сабіна РУЖИЦЬКА
