Люди схильні лінуватися від природи? Ми обираємо найпростіший шлях зробити справи та намагаємось, де можливо, зменшити зусилля. Втім, чому нам так складно нічого не робити?
Правила здорового способу життя зазвичай змушують нас робити те, що нам не дуже хочеться: займатися спортом, їсти більше фруктів і овочів, кинути шкідливі звички.
Втім, коли заради власної безпеки нам офіційно дозволили залишатися вдома і буквально віддатися лінощам, виявилося, що це геть не просто.
Схоже, бездіяльність не запрограмована в нас від природи. Нам потрібно діяти або, принаймні, мати здоровий баланс між роботою та відпочинком.
Дивно, адже ми завжди шукаємо простіший варіант виконання справи, обираємо шлях найменшого опору та прагнемо, де можливо, зменшити зусилля.
Навіщо вставати з дивану, коли є пульт? Їхати на велосипеді у супермаркет, якщо є машина? Та працювати більше за своїх колег, якщо і так достатньо?
Будь-які дії потребують розумових і фізичних зусиль, тож бажання зменшити їх або принаймні раціоналізувати, виглядає цілком логічно.
Це називають принципом найменших зусиль, який, як можна припустити, ніхто і ніколи не порушує. За винятком того, що ми це робимо постійно.
Ви мріяли колись про можливість нічого не робити? Абсолютно нічого. Лежати весь день у гамаку, дивитися в стелю і слухати тишу.
Хоча іноді це здається чудовою ідеєю, здійснити її, за винятком годин сну, нам вкрай важко.
В одному відомому дослідженні, проведеному кілька років тому в Університеті Вірджинії, учасників поміщали у порожню кімнату без телефону, книг чи екранів і пропонували розслабитися та відпочити протягом 15 хвилин.
До щиколоток учасників підключали електроди і їм показали кнопку, натиснувши яку, можна було вдарити себе струмом.
Вимушене неробство було таким нестерпним для людей, що вони фактично були готові катувати себе
Ви припускаєте, що спробувавши раз, ніхто не захотів би зробити це знову? Помиляєтесь.
Насправді 71% чоловіків і 25% жінок принаймні один раз натиснули на кнопку, поки залишалися в кімнаті, а один учасник зробив це приголомшливі 190 разів.
Виявляється, що вимушене неробство було таким нестерпним для людей, що вони фактично були готові катувати себе.
Цей експеримент, звісно, є крайнім випадком, але ми знаємо багато прикладів із повсякденного життя, коли люди роблять речі, які їм не потрібно робити, іноді ці речі – дуже важкі.
Згадайте своїх друзів, які біжать марафон або виснажують себе у тренажерній залі. Це набагато більше, ніж потрібно для підтримки здорової форми.
А як щодо тих відчайдух, хто через льоди йдуть до земних полюсів або вирушають у навколосвітню подорож?
Майкл Інзліхт з Університету Торонто називає це парадоксом зусиль. Іноді ми дійсно обираємо найпростіший шлях до цілі, але в деяких ситуаціях ми цінуємо досягнуте більше, якщо нам довелося докласти зусиль.
Ці зусилля приносять нам таке внутрішнє задоволення, що ми не намагаємося спростити шлях до мети.
Ми, приміром, можемо годинами морочитися над складним кросвордом замість того, щоб просто “загуглити” відповідь.
Ще у дитинстві ми засвоюємо, що зусилля призводять до винагороди, і згодом починаємо отримувати задоволення від самого процесу. У психології це явище має назву набута працьовитість.
Понад 20 років тому під час турпоходу я побувала на приголомшливих кольорових озерах Келімуту на острові Флорес в Індонезії. Озера змінюють колір кожні кілька років – це таємниче і неймовірне видовище.
Втім, принаймні частина моїх вражень залишилася в пам’яті саме завдяки тим зусиллям, які мені і моєму партнерові довелося докласти, щоби потрапити туди.
Іноді ми цінуємо досягнуте більше, якщо нам довелося докласти зусиль
Нам довелося кілька днів плисти на човні та їхати автобусом, причому кілька годин ми провели у такій трясці, що всім пасажирам довелося скористатися пакетами для блювання.
Після цього ми заночували у задушливому хостелі з продавленими матрацами і тарганами, а о четвертій ранку наступного дня знову сіли в мікроавтобус. Щоб дістатися до озер, ми витримали чималі злигодні, але це все було частиною пригоди.
Неподалік оглядового майданчика було місце для гелікоптера, куди, вочевидь, привозили багатих туристів. Але ми їм не заздрили. Чи оцінили вони красу озер так, як ми? Впевнена, ні.
Сьогодні до багатьох гірських вершин можна дістатися канатною дорогою або підйомником. Але справжні альпіністи ніколи не скористаються ними.
Експерт з поведінкової економіки Джордж Льовенштайн пояснює це тим, що люди не можуть опиратися спокусі досягти мети або опанувати ситуацію, навіть коли це не обов’язково.
І навіть якщо ви особисто не поділяєте жагу ризику, притаманну альпіністам, вам напевно відомий “ефект Ікеа”.
Компанія виявила, що люди набагато більше цінують предмети домашнього вжитку, якщо вони зробили їх власними руками, і успішно побудувала на цьому свою маркетингову політику.
Все це означає, що вимушена і тривала бездіяльність, якщо тільки ми не хворі і наш організм не потребує цього, геть не допомагає нам відпочити. Радше навпаки – спричинює тривогу і дратівливість.
А тому під час карантину потрібно якомога ближче відтворити режим і ритм вашого звичайного життя.
Заняття спортом, постановка складних завдань, які потребують зусиль, та їхнє виконання – вкрай важливі.
Дуже корисною є діяльність, яка спричинює стан потоку, тобто коли завдання так поглинає нас, що ми не помічаємо часу і припиняємо турбуватися про все інше.
Ми повинні з усією серйозністю збалансувати своє життя, виділивши час як для роботи, так і для активного відпочинку.
Карантин також дав нам змогу усвідомити, що від природи ми не ліниві істоти і що дні, коли ми змушені більше відпочивати, ніж працювати, даються нам, як правило, складніше.
Джерело: BBC Future
