Притча про блудного сина містить багато різних уроків, які ми можемо засвоїти, попри спокусу думати, що ця притча призначена для когось іншого, а не для нас.
Однак Ісус навів цей приклад, щоб ми дослідили своє життя і зробили висновок, чи наша віра більше схожа на віру «втраченого» сина, чи того, який залишився вдома?
За словами Бенедикта XVI, обидва сини представляють два різних типи незрілої віри. Він пояснив це, звертаючись до людей під час молитви «Ангел Господній» у 2010 році.
«Сини у цій притчі поводяться протилежним чином: молодший залишає дім і падає все нижче, тоді як старший залишається вдома — але він також має незрілі стосунки з батьком. Коли його брат повертається, старший не радіє разом із батьком; навпаки, він сердиться і відмовляється заходити до будинку. Двоє синів уособлюють два незрілих способи ставлення до Бога: бунт й інфантильну слухняність».
У різні періоди нашого життя ми можемо або впасти у відкритий бунт, вирішивши відійти від Бога, або ж можемо стати надто гордими, вважаючи, що ми чимось кращі за інших «грішників» у Церкві.
Доброю новина полягає у тому, що Боже милосердя може перемогти обидві форми незрілої віри, як зазначає Бенедикт XVI.
«Обидві форми можна подолати через досвід милосердя. Лише переживаючи прощення, визнаючи, що когось люблять добровільною і щирою любов’ю, любов’ю, більшою як за наше нещастя, так і за наші власні заслуги, ми, нарешті, входимо у насправді синівські та вільні стосунки з Богом».
Де би ми не перебували на нашій дорозі віри, ми маємо відкрити свої серця для Божого милосердя і дозволити Його любові подолати будь-які перешкоди, які стоять на нашому шляху.
