22 березня виповнюється 181 рік з дня народження видатного українського композитора, етнографа та громадського діяча Миколи Лисенка. Його принциповою позицією була підтримка всього українського попри те, що в часи Російської імперії діяла заборона на вживання та використання української мови.
Композитор першим відкрив в Україні заклад вищої музичної освіти, в якому навчали за програмою консерваторії – Музично-драматичну школу. Щоправда, на кошти, які небайдужа громада назбирала на честь 35-річного ювілею його творчості для придбання дачі під Києвом. А ще був співзасновником музично-хорового товариства “Київський Боян”.
Микола Лисенко приятелював з Михайлом Старицьким, Михайлом Драгомановим, Тадеєм Рильським, Павлом Чубинським, Оленою Пчілкою, Лесею Українкою. І всі вони відзначали, яке добре серце мав композитор. Хоч він і був запальний, проте швидко заспокоювався, як і спалахував. А ще він був хрещеним батьком Максима Рильського. І коли той став сиротою, Микола Віталійович забрав його жити до себе та навчав мистецтву імпровізації.
Як один із найвидатніших українських композиторів здобув ступінь кандидата природничих наук, яким був його шлях до музики та української мови, чому відмовив Чайковському поставити оперу “Тарас Бульба” в Петербурзі – читайте в матеріалі до річниці з дня народження генія.
Родина Лисенків
Микола Лисенко народився в 1842 року у селі Гриньки Кременчуцького повіту Полтавської губернії. Батьки походили з козацьких родів. Мати Ольга Єреміївна говорила французькою – навчаючись у Петербурзькому Смольному інституті шляхетних дівчат й перебуваючи 6 років на чужині, забула українську мову.
Батько Віталій Лисенко був полковником в Орденському Кірасирському полку в місті Крилові (Новогеоргіївськ) Кіровоградської області (нині не існує, затоплене водами Кременчуцького водосховища), повітовим маршалком, а також займався етнографічними розвідками.
Микола мав двох братів Андрія і Віталія та сестру Софію, яка пізніше одружилася з корифеєм українського театру, письменником Михайлом Старицьким. До речі, Старицький – троюрідний брат Лисенків. Коли Михайло залишився сиротою, його забрав на виховання двоюрідний дядько Віталій Лисенко.
Козацький рід
Лисенки походять із давнього козацького роду, відомого з XVII століття. Згідно з родинними переказами, його засновник – гайдамацький ватажок Вовгура Лисенко, соратник Максима Кривоноса. Він керував вовгурівцями – великим козацьким підрозділом, який діяв на початку Національно-визвольної війни 1648-1657 років та вирізнявся особливою люттю до ворогів.
Також документально засвідчено, що засновником роду є Яків Лисенко – учасник Національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького.
Усі пращури композитора Миколи Лисенка по батьковій лінії були військовими та займали високі посади в армії, а всі його нащадки стали музикантами.
Мати Ольга Лисенко також із козацького роду. Її двоюрідний дядько Микола Булюбаш, який її виховав як власну доньку, – нащадок засновника Чигирин-Дібрівської сотницької династії Івана Булюбаша.
Дитинство композитора
Ольга та Віталій Лисенки виховували Миколу як аристократа – навчали манерам і танцям, а батьків товариш, російський поет Фет, навчав писати й читати російською мовою. І хоч малий Микола походив із дворянського роду, проте мав приятелів серед візників батька, слуг, дружив із сусідськими хлопцями.
Справжній вплив на формування Миколи мали Булюбаші, баба і дід по лінії матері, які часто забирали онука до себе в гості.
Вони походили з заможного дворянського роду, володіли 600 кріпаками.
Дід, Микола Булюбаш, був маршалком та спілкувався виключно українською мовою, а його дружина Марія (яка була сестрою математика Михайла Остроградського) любила українські пісні, казки та дотримувалися народних традицій, а ще запрошувала дівчат-покоївок співати зимовими вечорами.
Олена Пчілка писала в спогадах: “Можливо, що через ті хори українська пісня найперше влилася чулою і дужою хвилею в серце малого Миколи. Бо тільки українське село у ті давні часи зберігало мову, казку, пісню”.
Влітку Микола бачив обряди на Івана Купала, а взимку святкував Різдво, Новий рік і слухав колядки та щедрівки. Також вони разом із Михайлом Старицьким були у захваті від свого дядька Олександра Лисенка, який говорив українською та любив згадувати козацькі часи й співати козацькі пісні під бандуру. Саме від нього гімназист Микола почав записувати мотиви козацьких пісень “Ой не гаразд запорожці”, “Отамане батьку наш”, “Встає хмара з-за лиману”. Але повернімося до перших занять музикою.
Захоплення музикою та літературою
Матір Миколи чудово грала на роялі, а батько вмів імпровізувати. Коли мати сідала за інструмент, маленький Микола міг стояти годинами біля неї, а згодом почав підбирати мелодії одним пальцем.
Хист до музики помітили рідні та найняли вчительку, від якої Микола відмовився: хотів, аби уроки вела його мама.
Отож у віці 5 років Ольга почала навчати сина грати на фортепіано російську та французьку класику. У 6 років він грав чисто та технічно, а в 9 написав свій перший музичний твір – “Польку” для фортепіано, яку батько Віталій видав у подарунок до його дня народження. У 10 років він почав навчатися в київських приватних чоловічих пансіонах, проте продовжив займатися музикою у чеських викладачів.
Далі було навчання в Другій харківській гімназії і приватні уроки музики у Вільчака та російського піаніста й композитора Миколи Дмитрієва.
У віці 14-15 років піаніст Лисенко розпочав свою концертну діяльність, виступаючи на балах та світських заходах.
У той час разом із Михайлом Старицьким почали захоплюватися літературою. На обох справив враження Пантелеймон Куліш та його роман “Чорна Рада”. А “Записки о Южной Руси” та заклик збирати народні скарби запали в душу Миколі. Хлопці читали класику в маминій бібліотеці, а коли гостювали в дядька Андрія Романовича, відкрили для себе заборонені вірші з “Кобзаря” Тараса Шевченка та “Енеїду” Івана Котляревського.
Освіта
Лисенко-біолог
У 1859 році Микола закінчив Другу Харківську гімназію та вступив на природничий факультет Харківського університету, а Михайло Старицький – на юридичний. Через рік він перевівся до Київського університету Святого Володимира. У 1865 році захистив кандидатську дисертацію “Про розмноження стрічкових водоростей” та здобув ступінь кандидата природничих наук.
Етнографічні дослідження
У 1860 та 1861 році Микола Лисенко приїжджав на зимові канікули до Павла Чубинського, який за кілька років напише текст гімну України. Як згадувала Олена Пчілка, Микола приїхав записувати народні пісні та повернувся до Києва з великою збіркою. Зі студентських років Лисенко був етнографом.
Лейпцизька консерваторія
Після закінчення природничого факультету Микола вирішив здобувати вищу музичну освіту за кордоном, адже в Києві не було консерваторії. Протягом 1867-1869 років Лисенко навчався в Лейпцизькій консерваторії: за 2 роки пройшов повний чотирирічний курс. Учителі радили йому стати викладачем, проте він повернувся в Україну.
Навчання в Петербурзі
У 1874 року Микола Лисенко вступив до Петербурзької консерваторії до класу “спеціального інструментування” російського композитора Миколи Римського-Корсакова. Там він пробув 2 роки, за цей час встиг познайомитися з російськими музикантами, як-от Модестом Мусоргським, Олександром Бородіним та іншими.
Коли Миколі Лисенку як відомому музикантові запропонували бути диригентом у приватній опері й у майбутньому перейти до царської, він відмовився і повернувся у Київ.
Особисте життя
Подруга на все життя
Першою дружиною композитора була Ольга О’Коннор – троюрідна племінниця Миколи Лисенка, молодша за нього на 10 років. Вона мала ірландські корені та була донькою товариша по службі Віталія Лисенка. Ольга викладала фортепіано для Лесі Українки, мала чудове сопрано та виконала роль Оксани в українській опері “Різдвяна ніч” за Миколою Гоголем. Лисенко присвятив дружині 11 творів.
О’Коннор страждала від депресії та часто опинялася в лікарні. Подружжя не мало дітей. Разом із Миколою Лисенком вони прожили 12 років, але офіційний шлюб так і не розірвали, щоб кожен мав змогу викладати. До кінця життя вони спілкувалися та підтримували дружні стосунки.
Генеральний писар війська Лисенкова
З другою дружиною Лисенко познайомився на концерті в Чернігові. Батько Липської запитав, чи міг би Микола Віталійович стати вчителем Ольги. Лисенко у свою чергу запропонував приїхати в Київ та пожити у батьків. 5 років вони приховували свої стосунки.
У 1878 році громадянською дружиною Миколи стала Ольга Липська. Всього у пари народилося 7 дітей, але двоє померли немовлятами. Разом вони прожили 20 років.
Проте в сім’ї сталася трагедія: невдовзі після народження сина Тараса у віці 40 років Ольга Липська несподівано померла.
Останнє кохання
Останнім коханням Лисенка була Інна Андріанопольська – студентка Інституту шляхетних дівчат, де викладав композитор. Їхні стосунки розвивалися в листуванні. Після закінчення університету Інна приїжджала до Києва, проте згодом стало зрозуміло, що парою вони не будуть.
Внесок в українську культуру
Опера “Тарас Бульба” та відмова Чайковському
Визначним твором усього життя Лисенка була опера “Тарас Бульба“. Над нею композитор працював 35 років і вона є важливою складовою становлення українського оперного мистецтва. Ідея виникла ще в 70-х роках ХІХ ст., але Лисенко утвердив свій намір, коли побував на острові Хортиця. Лібрето створив Михайло Старицький за твором Миколи Гоголя, проте автори так і не побачили її на сцені. Прем’єра відбулася в 1924 році у Харкові.
У часи, коли діяла заборона української мови, до Києва приїхав російський композитор Петро Чайковський та запропонував Лисенку перекласти оперу “Тарас Бульба” на російську мову. Той хотів поставити її в Петербурзі на сцені Імператорського театру, проте Микола Лисенко відмовився від пропозиції.
Творчий спадок
Микола Лисенко створив перші в українській музиці дитячі опери “Коза-Дереза”, “Пан Коцький”, “Зима і Весна”.
У 1885-1886 році він зустрівся та заприятелював з Іваном Франком. Письменник був чудовим співаком та наспівав галицькі пісні. Лисенко їх записав та у 1887 році випустив у четвертому випуску збірки українських пісень. Також він поклав на музику “Вічний революціонер”, який є одним із найвідоміших творів композитора, як і гімн “Молитва за Україну”.
Лисенко створив понад 600 обробок українських народних пісень, аранжування для хору. Написав опери “Різдвяна ніч”, “Наталка-Полтавка”, за якою було знято кінокартину й телефільм, оперу-сатиру “Енеїду” за Іваном Котляревським.
Після того, як у 1876 році царський уряд прийняв Емський указ, який стосувався музики й забороняв друкування текстів до нот українською мовою, Лисенко продовжив відстоювати українську мову. Він створював солоспіви на тексти Лесі Українки, Івана Франка, Олександра Олеся та інших.
У центрі національного культурного життя
Тарас Шевченко
У 1868 році Микола Лисенко написав музику на “Заповіт” Тараса Шевченка, а згодом і перші романси “Туман, туман долиною”, “Ой одна я, одна”, які започаткували цикл композитора “Музика до “Кобзаря” Т. Шевченка”. Всього він створив 82 музичні твори різних жанрів. Над ними композитор працював до кінця життя. А кожного року організовував та проводив шевченківські концерти. Ходити на могилу поета та вшановувати пам’ять стало традицією сім’ї Лисенків.
Дійсно великий вплив на Миколу Лисенка, його становлення та ствердження у своїй громадянській позиції мав Тарас Шевченко. Коли у травні 1861 року труну з тілом поета привезли до Києва, студенти Київського університету Святого Володимира та освічені громадяни, серед яких був і Микола Лисенко, зустрічали та несли її.
Арешт
Українську культуру переслідували. За Музично-драматичною школою, яку відкрив Микола Лисенко, і за ним особисто стежила поліція.
Через активну громадянську позицію, його записали до “неблагонадійних”.
У архівах зберігаються протоколи та доноси, де зазначено, що в будинку Лисенка збираються “підозрілі особи і збирають кошти на “націоналістичні цілі””.
У 1907 році Миколу Лисенка заарештували. Композитора привезли до Лук’янівського поліцейського відділку, він зайшов до камери, привітався, подивився на місце, де йому потрібно було спати, і сказав: “Нарешті я хоч тут висплюся”. На ранок відпустили.
Гетьман української музики
У 1905 році композитор створив “Запорозький марш”. Цей твір презентували як зустрічний марш ЗСУ в 2016 році на День Незалежності.
Київська громада
Київська громада стала продовженням Старої громади – організації, що займалася громадською, культурною та просвітницькою діяльністю. Після прийняття Валуєвського циркуляру в 1863 році та польського повстання 1869 року товариство відновлює діяльність, проте стає таємною організацією та зустрічається щосуботи в Миколи Лисенка або в Павла Житецького.
Молодь гуртувалася навколо Михайла Драгоманова та Хведора Вовка, а студенти почали створювати подібні організації в інших містах. Членами Київської громади були також Костянтин Михальчук, Павло Чубинський, Тадей Рильський, а лідером вважали Володимира Антоновича.
У жандармських документах є свідчення того, що Київська Стара Громада – “штаб української партії”, “кістяк українофільського руху”. Діяльність товариства полягала в розвитку української науки та мистецтва.
Київський Український клуб
У 1908 році було засновано національний культурно-громадський осередок для того, аби створити та встановити пам’ятник Тарасу Шевченку та відзначити 50-річчя з дати смерті. У 1911 році його головою став Микола Лисенко.
До товариства входили представники культури, науки і мистецтв: Леся Українка, Олена Пчілка, Олександр Олесь, Іван Огієнко, Микола Садовський, Марія Заньковецька, Федір Матушевський та інші. Їхньою метою було вести просвітницьку діяльність серед людей.
Клуб ліквідували за нібито антиурядову діяльність у 1912 році, через 5 днів після смерті композитора.
Останні роки життя
До кінця свого життя Лисенко працював. Навіть у день своєї смерті він збирався до школи, поки йому не стало зле – у нього стався серцевий напад. У метричній книзі померлих є запис за 1912 рік, де вказано, що “Микола Віталійович помер від паралічу серця, внаслідок загального склерозу 24 жовтня, похований 28 жовтня 1912 року”.
Похорон Миколи Лисенка перетворився на політичну акцію. Біля Володимирського собору зібралася велика кількість людей з усіх регіонів України, серед яких тільки хористів було більше 1000 осіб. Таким чином люди, які прийшли попрощатися з генієм української класичної музики, не давали себе заарештувати.
Станіслав Людкевич писав про Миколу Лисенка: “Треба пам’ятати й підкреслювати тільки одну найбільшу його заслугу: він створив собі “нерукотворний пам’ятник” як “основоположник оригінального українського національного стилю в музиці” і на основі цього стилю з’єднав Східну і Західну Україну”.
