Під час Великого посту людина впорядковує себе і свої стосунки з Богом і ближніми. Милостиня — це не про гроші, а про впорядкування стосунків із ближнім. Про те, чим є милостиня у своїй сутності, якою вона може і повинна бути, говорить Глава УГКЦ Блаженніший Святослав у прямому ефірі «Відкритої Церкви».
«Кажемо, що піст — це не про їжу. Так само можна сказати і про милостиню — це не про гроші», — зазначає Блаженніший Святослав, як повідомляє Департамент інформації УГКЦ.
Блаженніший пояснює сутність милостині, опираючись на визначення Отця і Вчителя Церкви Петра Хризолога (Золотомовного): «Молитва, піст і милостиня — це три виміри однієї дійсності. Дуже красномовне пояснення цим трьом вимірам духовної дійсності дає Отець Церкви Петро Хризолог. Він говорить: коли постимо, те, про що в молитві просимо у Бога, можемо в Нього отримати. Тобто в пості ми відкриваємо своє серце до Бога: Він вислуховує нашу молитву, якщо вона супроводжується постом, тобто задіянням цілої нашої істоти в тому, про що просимо. А коли даємо милостиню, то й самі можемо отримати те, про що просимо. Петро Хризолог каже: як можеш відмовити іншому в тому, про що сам просиш? Якщо ти є прохачем відносно Бога і хочеш, щоби Він був до тебе чутливим та уважним, поводься так само щодо того, хто в тебе щось просить».
Блаженніший Святослав ділиться досвідом переживання того, про що говорить святий Петро Хризолог: «Він відчув те, що справжня глибока молитва потребує посту. Згадаймо, як часом у товаристві хтось встає, починає говорити, а інші подовжують розмовляти між собою. Щоби звернути увагу, промовець починає стукати по якійсь посудині — мовляв, увага! — всі замовкають і слухають. Щось подібне діється і в нашій душі, коли ми молимося та постимо: всі інші голоси в серці замовкають і починає промовляти той найглибший голос, яким ми звертаємося до Господа Бога. Тоді й ми самі краще чуємо, що говоримо, краще розуміємо і переживаємо те, про що звертаємося до Нього.
Другу дійсність, про яку говорить Петро Хризолог, я також досвідчив на собі й на інших: коли постимо, але не даємо милостині, то стаємо дуже агресивними. Так, коли постиш, часом починаєш бути доволі прикрим і злим — дивишся на інших і стаєш дуже суворим! Петро Хризолог каже: піст без милостині висушує людину, тому милостиня під час посту подібна до дощу, який запліднює землю. Тобто, якщо ти постиш і даєш милостиню, то твій піст кращий; милостиня тебе умилостивлює. Коли даєш милостиню, то не просто робиш добро тому, кому її даєш, — ти робиш добро перш за все собі. Ти сам стаєш кращим по-людськи, духовно. Ця милостиня тебе запліднює, як дощ робить плідною землю. Вона робить тебе здатним отримати те, про що до Бога в молитві звертаєшся. Тому кажемо: коли даю милостиню, я нічого не втрачаю. Щобільше, інколи, можливо, від моєї милостині користаю більше я, ніж той, кому її даю. Тому милостиня потрібна передовсім мені».
Якщо милостиня — це не обов’язково гроші чи щось матеріальне, то якою вона може бути?
«Є багато різних форм, — каже Блаженніший. — Можемо творити діла милосердя, коли дбаємо про іншу людину; коли даруємо їй свій час; коли ділимося особистим досвідом, щоб із нього могла скористати інша людина; коли навчаємо когось; коли ділимося всім тим, ким ми є, з тою особою, яка потребує нашої допомоги. Тобто не всю милостиню можна звести лише до матеріального вияву.
Давня християнська практика підказує, що все те, що ми зекономимо, коли обмежуємося в розвагах чи якихось задоволеннях під час Великого посту, все те, що назбирали через те обмеження, треба віддати. Нас, маленьких дітей, колись так вчили: коли буде Великий піст, ти не будеш їсти шоколаду чи морозива і те, що назбираєш, віддаш тому, хто, можливо, дуже потребує.
Ми бачили, як маленькі діти дарували на армію те, що для них, імовірно, було найдорожчим, — свої гаджети. І вони казали: «Навіщо мені гаджет, якщо не буде України?». Тобто бачимо дуже глибоке розуміння малої дитини: людина, коли дає милостиню, дарує не те, що має, а те, ким вона є. Тоді, очевидно, ця милостиня є частиною особистого духовного подвигу».
