Її знайомство з писанкою – це дивовижна історія людини, яка відчуває своє покликання і впевнено йде за мрією. Долинянка Ірина Парипа ще змалку закохалася у писанкарство й, спробувавши одного разу виводити орнаменти на яйці, вже багато років не випускає із рук писачок. Про те, як зародилася ця любов, що надихає і які задуми хоче втілити у життя – писанкарка розповіла для проєкту «Бойківські Карпати: ІМЕНА». Про це пише Івано-Франківщина туристична.
Віднайдений скарб
Ірина розкладає на столі віск, свічку, бере у руки писачок і починається магія. Вивіреними рухами жінка виводить на яєчній шкаралупі бездоганні рівні лінії, не маючи перед собою жодної схеми чи взірця.
«Любов до писанки у мене зародилася в дитинстві завдяки тим писанкам, які я знайшла в старій бабусиній хаті у Брошневі. Мене захопило, наскільки вони філігранно написані, надзвичайні, чудові. Милуючись ними, завжди мріяла, що й собі таке колись спробую, – пригадує Ірина Парипа. – Бабуся на той час вже була покійна, тож писанкарству мене навчила мама. Вона родом зі сходу, тож спочатку сама опановувала традиції писанкарства. Розписували ми їх тоді за допомогою металевого пера, насадженого на дерев’яну ручку – вмочували його у розтоплений віск і виводили лінію. У мене, з-поміж інших дітей у родині, ця лінія виходила найкраще».
По-справжньому за писанкарство Ірина взялася вже у дорослому віці. Якось, гуляючи Івано-Франківськом, зайшла у сувенірну крамничку і побачила те, чого інтуїтивно давно потребувала – справжній писачок, а не перо, яке використовувала щороку перед великодніми святами.
«До того я чула про ті славнозвісні писачки, як про якусь легенду. Для мене це було щось таке недосяжне. Але тоді побачила їх у великому горнятку і зрозуміла – це вони! Я дуже зраділа, це був як скарб у моєму житті. Одразу купила декілька штук, побігла по віск, принесла додому, сіла пробувати і вже більше не зупинялася, – розповідає майстриня про віднайдену мрію. – Це було посеред літа й не мало відношення до Великодня, але я вже цілими днями розписувала. «Захворіла», якщо так можна сказати, на писанкарство назавжди».
Орнамент без барвників
Найбільше Ірина любить створювати писанки-травленки – їх пишуть на коричневих яйцях і замість фарби занурюють у кислоту – шкаралупа біліє, а під лінією воску залишається природний колір. Про цю техніку майстриня дізналася з книжок Тараса Городецького – його називає своїм натхненником і вчителем.
«Коли побачила цю техніку, закохалася в неї. Захотіла поширювати її, бо було відчуття: якщо я це не зроблю, мало хто зробить. Це мене дуже надихнуло, – пригадує Ірина. – Яйце ми розписуємо традиційно воском, а відтак кладемо в оцет. Там, де немає візерунку, відбувається ерозія шкаралупки, чим глибше, тим вона світліша, аж до білого. Під воском залишається коричнева лінія, а там, де воску не було, витравлюється до бежевого або до білого, в залежності від часу витравлювання. Тобто можна робити проміжні відтінки – домальовувати, знову класти в оцет, і так декілька разів. Ця техніка вважається давньою, але чомусь, на жаль, маловідома. Наші предки витравлювали в капустяному розсолі або іншій кислоті, яку знаходили. Ця писанка забирає трохи більше часу, ніж кольорова. У фарбі яйце може побути 5-10 хвилин, а в оцті – до години».
Травленки Ірина створює навіть на страусиних яйцях. Каже: це полотно з багатьма можливостями, адже простору багато, і можна створити цікавий дизайн та виписати багато деталей.
У ритмі мистецтва
Ірина за освітою – біолог та психолог. Працює психотерапевтом, консультує онлайн, а також проводить групові медитації. Про писанкарство також розмірковує із професійної точки зору, каже: відшукала у цій справі глибокий філософський зміст.
«Те, як ти пишеш писанку – це про твоє життя: як ти ставишся до помилки, яку зробив, що відчуваєш при цьому і в які стани це тебе приводить, як вирішуєш потім цю проблему, – ділиться жінка. – Чи тобі хочеться викинути писанку геть, якщо ти щось зіпсував, а чи будеш до останнього зішкрібати, підчищати і робити все для того, щоб врятувати її? Так, ця писанка вже не найкраща і не ідеальна, але ж вона твоя, вона є творінням твоїх рук. Тож символічним і багатослівним є не тільки зображення на писанці, а й сам процес її творення. Спостерігаючи за своєю роботою, я дуже багато роздумувала про життя, це було наче самопізнання. Така своєрідна психотерапія».
А ще написання писанки, переконує майстриня – це немовби медитація:
«Концентрація уваги, що потрібна для написання писанки і ритм, який вкладений у візерунок, вводить людину у той медитативний стан, коли вона звільняється від усіх думок. У неї в голові затихає увесь її ментальний шум, і це дозволяє їй нарешті з’єднатися з божественною енергією, яка через неї протікає в цей час. В усіх автентичних візерунках ми можемо цей ритм споглядати. У вишивці є повторюваність елементів, їхнє чергування, так само і в писанці. Тому писанкарство є арттерапією, способом заспокоїтися, зняти стрес, відірватися від думок, які тривожать».
Спочатку Ірина створювала писанки за взірцями, які знаходила у продажі. Обирала ту, що подобається найбільше, і писала. Але коли перепробувала різні варіанти, захотілося більшого. Тому дозволила своїй фантазії керувати творчим процесом. Традиційні візерунки збагачувала дрібнішими деталями, а відтак взялася творити власні, авторські писанки. Могла цілу ніч не спати, обдумувати образи, а вранці занотовувала свої ідеї у блокноті. Та попри оригінальні рішення, в основі кожної писанки дещо залишається незмінним – це давні, традиційні символи.
«Я десь щось могла видозмінювати, прикрашати, поєднувати з іншими деталями в якийсь дуже оригінальний спосіб, але це завжди була традиційна ружа, берегиня чи інші елементи. Я просто їх вселяла в свій дизайн, власне бачення, в якусь іншу форму, – пояснює писанкарка. – Взагалі написання писанки – це свого роду молитва. Ви загадуєте для себе щось – це може бути здоров’я, достаток, благополуччя. У писанковому мистецтві є багато солярних знаків, які символізують енергію, силу життя, ріст, є символи, що означають безкінечність, розвиток. Недарма писанку називають оберегом, адже ви вкладаєте в неї своє бажання, намір».
Знайти своїх
Однакових писанок у творчому доробку Ірини практично немає. Кожна має свою особливість та відрізняється від попередніх, бо хочеться творити нове. Утім, якщо замовники наполягають, авторка готова повторити саме ту, яка найбільше припала до душі.
За писанками до Ірини звертаються поціновувачі з різних країн Європи. При тому, що популяризувати свою справу жінка почала відносно недавно, вже стала учасницею та фіналісткою декількох престижних конкурсів і виставок, серед яких, зокрема, щорічна Мистецька премія Malamegi Lab (Milan 2022), Colorium 2023, Solo’s 2023 – 9th International Exhibitions.
«Це був такий етап приємного здивування, коли я почала поширювати інформацію про писанки, показувати назагал свої вироби і знайшлися люди, які розуміють, що це таке, наскільки це складно зробити, які цінують мистецтво, зроблене своїми руками, – розповідає Ірина. – Буває часто, що люди, які тебе оточують, не дають оцього відчуття цінності твоєї роботи. Потрібно просто знайти свою аудиторію. І коли ти її знаходиш, це перевертає світ».
Останніми роками Ірина мешкає в Італії – переїхала туди до чоловіка. Писанки створює вдома, у маленькому селі в провінції Бергамо. Тамтешня природа, тиша і атмосфера дозволяють зануритися в медитацію писанкарства, тож працювати майстриня може багато годин поспіль, з перервою лише на їжу та сон. Щоправда, минулий рік вплинув на творчість – з початку повномасштабного вторгнення росії в Україну жінка допомагає родинам, які з зони бойових дій приїхали в Італію, тож за писачок бралася рідше. Тепер поступово повертається до творчості, але воєнної тематики у її писанках немає: «Не можу на писанці написати війну. Бо це так, наче підсилювати ту енергію. Я пишу на писанці все протилежне, що може стосуватися цієї теми».
Без Бойківщини не була би собою
Зараз Ірина створює переважно авторські писанки, проте охоче береться і за бойківські. Каже, вони прості, лаконічні, трохи схожі на лемківські, але мають власну родзинку. Тож нерідко слугують натхненням для написання нових робіт.
На світлині писанка-травленка з давнім бойківським візерунком, написана авторкою спеціально для проєкту “Бойківські Карпати: ІМЕНА”.
«Я використовую елементи з бойківських писанок, тому що це основа, яка надихає, забезпечує змістовну сторону творчості. У яку форму вкласти – це фантазія моя як автора, але зміст залишається тієї автентичної писанки, з якої я черпаю натхнення, – ділиться авторка. – Якби я не була бойківчанкою, то, напевно, не була б я. Невідомо, чи стала би писанкаркою. Я дуже рада і вдячна, що народилася саме в цьому краї. Надихаюся культурою, народним мистецтвом Прикарпаття, не тільки писанкарством – з інших видів народного мистецтва я також беру своє натхнення. Бойківщина найперше асоціюється з домом і відчуттям дому, яке завжди в душі, зі спокоєм, умиротворенням, радістю життя».
На світлині писанка з давнім бойківським візерунком, написана авторкою спеціально для проєкту “Бойківські Карпати: ІМЕНА”.
Ірина прагне, щоб якомога більше писанок залишалося в Україні, а не продавалися за кордон. Тому планує дарувати свої авторські твори музеям Прикарпаття, поповнюючи їхні фонди. Для всіх охочих підтримати таку ініціативу створила окремий розділ на сайті www.pysankabyirynaparypa.com.
А ще жінка проводить майстеркласи з писанкарства, навчає дітей і дорослих та охоче відгукується, якщо хтось прагне опанувати це мистецтво.
На світлині писанка-травленка з давнім бойківським візерунком, написана авторкою спеціально для проєкту “Бойківські Карпати: ІМЕНА”.
«Дуже хочеться по собі щось залишити. Мені приносить радість, коли я навчаю когось писанкарству. Можливо, ця дитина робитиме це рідко, але раптом вона колись навчить своїх дітей, чи буде писати писанки щороку на Великдень, і мистецтво житиме, – розмірковує Ірина. – Якщо я комусь передам свої вміння – це навіть важливіше, ніж те, скільки писанок я сама напишу за своє життя. Якщо кожна майстриня про це подбає, то залишиться велике надбання для наступних поколінь».
