Процес творення газети є непростим. Він починається від обговорення ідей для написання статей, згодом – втілення їх в життя, оформлення, редагування, друк.
Звичайно, колектив редакції намагається зробити кожен черговий номер газети максимально цікавим для читача. Проте в сьогоднішній час випробувань все менше читачів можуть взяти до рук свій уже звичний свіжий випуск газети «Нова Зоря». У зв’язку з карантином багато людей беруть участь у Божественній Літургії через телевізор, радіо чи інтернет, тому газети так і залишаються в церкві, не потрапляючи до передплатника. Проте в окремих громадах вирішили й цю проблему. Новий час – нові виклики, і до них потрібно пристосовуватись.
За таким принципом почала діяти Ярослава Іванівна Паславська, такий собі поштар «Нової Зорі» при парафії св. Івана Богослова, що у м. Богородчани. Коли п. Ярослава прийшла до нас у редакцію, щоб передплатити для парафії газети на друге півріччя цього року, ми поцікавились, як їм вдається зберегти передплату в цей скрутний та непростий час.
Тоді Ярослава Іванівна розповіла про свою «місію».
«Після виходу на пенсію чоловіка, який опікувався церковною пресою два роки тому, його справа перейшла до мене. Наш парох о. Іван Мачкодера та старший брат, уклонившись так офіційно (жартуючи), попросили мене взяти на себе цю місію. Я, звичайно ж, погодилась.
Наша парафія завжди чисельно передплачувала й читала «Нову Зорю». Та в часі карантину я помітила, що частина газет щораз залишалась у церкві, не потрапляючи до своїх передплатників. Справа в тому, що багато старших людей та ті, які не дуже добре почуваються, уже не відвідують храм, і тому не можуть забрати газети. «Е ні, так діло не піде!», – сказала я сама собі. Отож, після неділі я забираю газети, що залишились, додому. А потім, немов поштар, розношу за адресами: кому – додому, кому – на роботу, а когось – перепиняю на вулиці. Намагаюся віддати газету кожному в руки. Так я можу поспілкуватись з нашими парафіянами, довідатись, у кого які труднощі, проблеми. Розносячи газети, я дотримуюсь усіх карантинних заходів: одягаю маску та одноразові рукавиці. До слова, зазначу, що у Богородчанах дуже відповідально ставляться до карантинних вимог на відміну від Івано- Франківська, де мало людей носять маску та рукавиці.
Звичайно, розносити газету кожному в руки – то багато клопоту та праці. Але то є моя жертва для Господа Бога. І я радо виконую цю місію, адже таким чином долучаюсь до почесної справи – доносити до домівок людей Слово Боже.
Розмовляла Віра БІЛА.
