Свято Зіслання Святого Духа, П’ятидесятниця, Трійця — це прекрасне свято християнської душі та спасіння роду людського. У світлу пору П’ятидесятниці сам Святий Дух помазує апостолів на проповідників Христового Благовістя, – вчить нас церква. У дні Зіслання Святого Духа на землі починає діяти Христова Церква. Це день народження нашої рідної Церкви.
У народі ми звикли казати Зелені Свята. Чому так? Поцікавилася у Василя Гояна – отця-декана Заболотівської УГКЦ, капелана, настоятеля церкви Пресвятої Трійці у с. Трійця, що у Заболотівській громаді Коломийського району. Як пояснив священник, ця традиція прийшла до нас із старозавітних часів, коли у час П’ятдесятниці люди вкривали долівки своїх осель свіжою травою, а все довкола прикрашали зеленими гілками та квітами. Цей гарний звичай перейшов і до новозавітньої Церкви. Тому-то й назва така прижилася – Зелені свята. Квіти і зелень є символом життя, а, отже і життєдайного Святого Духа, силою якого ми й сповнюємося.
У мальовничому селі Трійця на Покутті справді неймовірна енергетика. Місцевий краєзнавець, депутат Коломийської районної ради Василь Соник захоплено каже, що недарма село названо Трійця. Перша згадка про нього датується 1530 роком. І навіть, коли 1940 року «совєти» перейменували село на свій лад «Троица», ніхто, звісно, не прийняв такого і завжди з любов’ю говорили Трійця.
На Трійцю – до Трійці!
Як розповідає отець-декан Василь Гоян, який добре знає історію церковного і духовного життя, у 1722 році на греко-католицьку парафію у Трійці було призначено священника о. Петра Яремецького. Уже за панування Австро-Угорщини тут почалося будівництво нової більшої церкви. Дідич, на якого важко працювали люди, зрозумів, що треба йти на поступки селянам. Він підтримав трійчан, дав певну частину деревини, а іншу люди самі возили із Карпат волами. Будівництво церкви закінчилося після повалення панщини в 1863 році. Про цю історичну подію засвідчує напис на одній із стін старовинного храму. Він побудований без цвяхів, на тиблях навіть підлога. Церква є однобанною, хрестоподібною, традиційного на ту пору архітектурного стилю. Отже, цьогоріч церкві виповнюється 160 років.
За весь час свого існування вона єднала багато поколінь, відчула на собі різні вітри історії. Село Трійця завжди було вірним УГКЦ. У 1938 році, перед Другою світовою, у селі проживало 2052 греко-католиків, латинників (римо-католиків) – 590, євреїв – 110. Село було великим, у ньому проживало 3570 жителів. Сьогодні парафія налічує більше 1800 осіб.
Місцеві дуже люблять свою церкву, постійно її прикрашають, на високому рівні підтримують благоустрій. До церкви веде якісно відремонтована дорога. Довкола самого храму територію красиво викладено різноколірною бруківкою. За задумом отця Василя, її викладено у формі великої писанки! Майстри зробили все на високому художньо-естетичному рівні. Тут навіть збудований чудесний дитячий майданчик із великим кораблем, якому дуже радіють найменші прихожани, яких молоді батьки радо приводять до церкви. Біля церкви хочеться бути, тут як у раю. Милує око дендропарк із чудовим ландшафтним дизайном.
Отець Василь разом із церковним братством прагне зробити якомога більше добрих справ на користь церковної громади. При церкві діє молодіжний рух «Трійця». Тут проводяться реколекції, зустрічі з молоддю, пізнавально-духовні і розвиваючі заняття, школа християнського лідерства. Хороша робота ведеться з дітьми, які дуже люблять свого духовного наставника. Священник є справжнім другом для всіх, знаходить підхід до кожного, а ще він має чудове почуття гумору! Тут проводять родинні зустрічі та свята з конкурсами та подарунками, як от День матері та День батька! І це всіх об’єднує. Зараз, у час лютої війни, усі разом волонтерять, всіляко допомагають нашим воїнам-захисникам. А ще підтримують родини загиблих Героїв, яких назавжди втратили і яким будемо вдячні повік.
Люди пишаються історією Трійці. У ній бували відомі українці, письменники Іван Франко та Василь Стефаник. Новеліст із Русова часто приходив до будинку резиденції церкви Пресвятої Трійці, навідуючи родину священника Василя Калитовського. Що цікаво, цей священник очолював у селі читальню «Просвіти». Він був одружений із дочкою о. Кирила Гаморака Євгенією-Юлією, яка була доброю приятелькою новеліста. Саме у Трійці, у домі отця Василя, письменник із Русова писав деякі твори. Новела «Новина» також народилася у Трійці, де насправді бідний і нещасний селянин втопив у Пруті малу донечку.
Василь Калитовський був деканальним духівником і служив у Трійці парохом до 1911 року. На жаль, у його житті сталася трагедія, у травні 1905 року померла кохана Євгенія. Пізніше парафію очолив о. Іван Ухач.
Церква, як і народ, пережила польську та радянську окупацію. Мала свою боротьбу за власну самобутність. Одним священникам доводилося боротися із впливами латинського обряду, а іншим – із безбожницьким комунізмом. Серед останніх був о. Володимир Пилипець – справжній патріот і воїн духу. Молодим юнаком вступив у ряди УГА, брав участь у боях з поляками, а в липні 1919 року разом з армією перейшов Збруч. Після програної війни дуже переживав, але згодом вивчився на священика у Львівській семінарії. До Трійці на парафію прибув 1928 року. Тоді в селі була невелика кількість віруючих парафіян, інші були налякані комуняцькими совітами. Нелегко доводилося безкомпромісному і войовничому духівнику.
Як розповідає отець Василь Гоян, за свою свободолюбиву позицію священник націоналіст багато перетерпів: «Якось зимового вечора 1936 року, коли він, повернувшись із дороги, сів до вечері, хтось вистрілив просто у вікно. Куля просвистіла просто біля голови. Отець не побоявся і вибіг з хати із рушницею, пальнувши «кацапам» услід».
Непересічна натура о. В. Пилипця проявилася у любові до краси та мистецтва. Він мав багато літератури, знав історію світового мистецтва, візантійського стилю. Прекрасно розумівся в іконографіці. Був почесним членом Українського музею «Гуцульщина» в Коломиї.
Усіх скликає до церкви дзвін «Василь»
Споконвічно до церкви на службу вірян урочисто закликають церковні дзвони. До недавнього часу громаді служив дзвін «Микита» (традиційно, дзвони називають за іменами жертводавців). Він був відлитий та освячений ще у тридцятих роках ХХ століття за кошти Микити Товстюка.
Але уже в наші часи дзвін дав тріщину. Отець Василь Гоян разом із церковною громадою вирішили замовити новий дзвін. Його, вагою до 500 кілограмів, відлили спеціальні майстри у м. Новоград-Волинський. Цей голосистий і мелодійний дзвін освячено ім’ям Василь. На честь настоятеля храму Пресвятої Трійці Василя Гояна, а також голови церковного братства Василя Васильовича Сахрука, дяка Василя Дмитровича Сахрука та інших добрих помічників церкви, ім’я та по батькові яких Василь і Васильович.
У селі Трійця, як засвідчує історія, УГКЦ завжди була і залишалася з народом. Її глибоко національний дух горнув паству до Божого слова та закону. За часів радянщини 1946 року Сталін зліквідував УГКЦ, священники зазнали важких репресій та знущань. Прийшла ненависна українцям епоха РПЦ. Після багатьох терпінь настало національне та духовне відродження. На свято Непорочного зачаття Пресвятої Діви Марії св. Анною, 22 грудня 1989 року парафія с. Трійця одностайно повернулася у рідне лоно УГКЦ. На ту пору настоятелем церкви став отець-мітрат Теодор Оробець (зараз він декан Снятинський УГКЦ).
На парафії служили Богу о. Михайло Курилюк, о. Василь Палійчук, о. Теофіл Кишкан, о. Петро Чиборак, о. Микола Костюк. Тепер парохом церкви є о. Василь Гоян, рукоположений владикою Павлом Василиком 1998 року, декан Заболотівський з 2011 року, капелан. Священник завжди проявляє свою громадянську патріотичну позицію, він учасник Революції Гідності, неодноразово їздив на фронт до наших воїнів, аби силою молитви відвертати ворожі кулі, укріплювати у їх серцях віру та бойовий дух.
Бажаємо усій парафії церкви Пресвятої Трійці у с. Трійця миру та многоліття у винограднику Божому. А нашій Україні – святої перемоги!
Тетяна ВОВК,
член НСЖУ.
