У історії Галичини та всього нашого народу особливу місію виконувало українське греко-католицьке духовенство, яке було справжньою школою для становлення освітньо-культурної, патріотично свідомої української еліти та інтелігенції.
Величезну душпастирську і громадську працю у місті Снятині здійснював катехит УГКЦ Йосиф Проць (1878-1968), який належав до істинних подвижників України. Цьогоріч збігаються одразу три ювілейні дати, пов’язані з увічненням його світлої пам’яті, – день народження, день відходу у вічність та день перепоховання тлінного праху зі Львова до Снятина.
Він ніс у собі потужну творчу силу, яка будила й будувала Українську націю у часи важкі й темні для західного українства, яке було під Австро-Угорщиною, поляками, німцями, совітами.
У музеї визвольних змагань імені полковника УПА Василя Андрусяка у м. Снятин до 145-ї річниці від дня народження Йосифа Проця, 2 червня, відблуася година пам’яті, яка об’єднала в бесіді представників духовенства та творчої інтелігенції Снятинської громади. Як каже Ігор Юринець, директор музею, голова місцевого Братства ОУН-УПА, пам’ять про отця-катехита тут вічно жива, адже саме у Снятині протягом трьох десятиліть свого життя він провадив величезну працю, сповна розкрив свої таланти, знання, прагнення. Викладав дітям не тільки релігію, але й українську мову. Особливо добрі взаємини склалися з учнем Снятинської гімназії Васильком Андрусяком, майбутнім командиром УПА, справжнім героєм українського народу. Серед його учнів був також Микола Плав’юк, президент УНР в екзилі, відомий освітянин Юліан Радевич…
Життя цього священника було подвигом. У 1914 році він очолив Комітет, який здійснював набір молодих людей до відділів Українських Січових Стрільців, а також УГА. За це поляки дали йому чотири місяці Коломийської тюрми. Також священник був у складі делегації під проводом Василя Стефаника, яка у квітні 1915 року зустрічала в Снятині австрійського архикнязя Карла Франц-Йосифа. А ще він підтримував Листопадовий Чин 1918 року та державне будівництво. Цій темі у музеї присвячено окрему експозицію, – доповнює тему зберігачка фондів зазначеного музею Софія Іваніцька.
Майбутній священник народився 145 років тому на Прикарпатті, у Богородчанах, 2 червня 1878 р. (цю дату подає Шематизм). Навчався на богословському факультеті у Львівському університеті. Там очолив слов’янський гурток, що діяв на теології при літературно-науковому товаристві. У 1902 році закінчив богословське навчання і був рукоположений на священника митрополитом Андреєм Шептицьким. Перед висвяченням одружився з дівчиною на ім’я Аурелія. У молодій родині раділи появі на світ дітей: 1903 року народився син Костянтин, а через рік – донечка Марійка. Але несподівано у життя молодого священника прийшло горе. У 1905 році померла дружина, яку було поховано в с. Устя Зелене Бучацького повіту, де до березня 1906 року був душпастирем. Пізніше прах коханої та її матері було перевезено і перепоховано у спеціально спорудженій гробниці на цвинтарі м. Снятина (на світлині авторки), до якого Йосиф Проць прибув на служіння удівцем із двома малими дітьми 1910 року. А ще до цього свого снятинського тридцятилітнього періоду життя був на різних високих духівничих посадах у Станиславові.
Як пише історик Михайло Бажанський, «став катехитом у Виділовій, Жіночій та Реальній (цісарсько-королівській) школах, бо він мав закінчену професуру».
У Снятині оселився з сином та донечкою при церкві Вознесіння Христового, проживав у бурсі (гуртожитку), яка у час Першої світової війни згоріла. Тож, як пише у своїх мемуарах М. Бажанський, отець квартирував у Марії Притулової до 1926 р., а далі – у Бєньковських на Вірменській вулиці (нині це вулиця імені Воєводи Коснятина).
…І знову сталося горе у житті вчителя: від туберкульозу, який тоді важко лікувався, помер син, якому було неповних 24 роки. Люди плакали за чудовим хлопцем, який був дуже добрим і розумним, як і його батько. Після навчання у Реальній школі він студіював політехнічну науку в австрійському Граці. Снятинська молодь гірко банувала за юнаком і три дні плела прощальні вінки на похорон Костика у домі Карп’юків, які проживали напроти Бєньковських. Хлопець був похований у родинному гробівці на Снятинському цвинтарі, який спорудив його батько…
Йосиф Проць жив вірою у Бога і великою працею
Біографія отця Йосифа Проця неймовірна! Як подає М. Бажанський, також став співосновником Української Державної гімназії за часів ЗУНР. А ще опікувався Українською захоронкою (так називали тоді притулок для дітей-сиріт, який у Снятині знаходився на вул. Вірменській, де зараз музична школа із концертним залом). Входив до громадської ради Снятина. Дуже любив культурно-просвітницьку роботу і часто організовував концерти та вистави, дохід з яких йшов на утримання бурси, захоронки та «Рідної Школи». Сприяв заснуванню кредитної каси «Прут», відновленню церковних братств тверезості й Серця Христового.
Часто виступав перед громадою, яка охоче слухала його та любила, бо мав талант людяності. Часто допомагав матеріально бідним учням.
Перед другим приходом більшовиків у Західну Україну змушений був покинути любий серцю Снятин. Разом з дочкою виїхав до Самбора на Львівщині. Багато національно свідомих українців тоді покидали рідні краї і вирушали далеко, на захід. Отець Проць розумів, що якщо він залишиться, то червоний ворог знайде його. Так і сталося. Більшовицька влада заарештувала священника та вчителя 1945 р., давши десять років неволі й каторги. Був засланий на холодну Північ за Полярне коло, в Азбест. Із надломленим здоров’ям Йосиф Проць, який нізащо не прийняв би московського православія, повернувся в Україну.
У Львові він віднайшов свою єдину доньку і ще прожив кілька років. Помер від запалення легень 14 травня 1968 року, доживши до 90 років.
Часто у мемуарній літературі деякі факти духівника і громадського діяча подані невірно. Науковці Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника Андрій Королько та Руслан Делятинський скрупульозно опрацювали його біографію, архівні документи, ставши першими, хто наважився зробити предметом спеціального наукового дослідження життя і діяльність о. Йосифа Проця. Як зазначають авторитетні історики у своїй статті, яка друкувалася в журналі «Снятин» 2018 р., «релігійно-педагогічна праця Й. Проця як катехита державної гімназії у м. Снятин у 1920-1930-х рр. була важливим фактором збереження та розвитку національної ідентичності української молоді в умовах політики асиміляції, яку проводила польська адміністрація в Галичині».
Для Снятина закарбувався день, коли двадцять п’ять років тому, 14 травня 1998 року, прах подвижника та його дочки Марії перепоховано зі Львова до Снятина. Ця подія стала можливою з ініціативи Олександра Лукавецького, на той час головного архітектора Снятинського району, а ще члена Снятинського Братства ОУН-УПА, активного члена Всеукраїнського товариства «Меморіал» Дмитра Садового, – пригадує декан Снятинський УГКЦ, отець-мітрат Теодор Оробець. На ту пору до святої справи перепоховання якраз і долучилася парафія храму Чуда Архистратига Михаїла УГКЦ у Снятині.
«З якою любов’ю згадували у той день отця Йосифа ще живі його колишні учні. Зізнавалися, що навчав їх не лише Закону Божого, але й вчив співу, плекав любов до музики, рідної мови та до книги. Мав у домашній бібліотеці море цікавих книжок, а при Снятинській гімназії організував читальню», – зазначив отець Т. Оробець.
Непростою була доля дочки Марусі Проць, яка навчалася у Снятинській народній школі та в Коломийському учительському семінарі. Братова смерть дуже засмутила її душу, яку часто охоплював страх, що може і в неї ота важка хвороба, яка вбила найрідніших. Та інтерес до життя переміг відчай. Марія стала активною у громадському житті Снятина: була учасницею «Просвіти», Союзу Українок, Товариства «Боян». Дуже любила культуру, слово, історію, організовувала дитячі вистави. Разом із батьком прожила першу совітську окупацію, яка не давала татові проявити себе, а потім і німецьку. Розділила митарства з татом, подорожуючи на захід, коли совіти вдруге прийшли до Снятина.
Після батькової смерті жінка проживала сама у Львові. Так і не зустріла своє жіноче щастя. Відійшла у вічність 1 липня 1975 року.
У м. Богородчани в Музеї історії УГКЦ зусиллями краєзнавців зібрано цікаві матеріали про життя та діяльність церковно-релігійного і громадсько-культурного діяча Йосифа Проця.
Снятин вдячний богородчанській землі, яка зростила такого світоча нації, завжди пам’ятаючи свого славетного духовного наставника.
Тетяна ВОВК
