Двадцятирічна студентка Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника Оля з позивним Маруся щойно почалася війна, 24 лютого вступила без жодних вагань до лав Збройних Сил України.
Історією юної військовослужбвиці поділились на фб-сторінці 102 бригади ТрО.
«Я була готова, я мала тривожну валізку і була підготовлена до цього, готувала своїх друзів, знала де є бомбосховища у Франківську, мала план дій на випадок тривоги. У мене наче було передчуття, що щось має статись. Мама дізналася, що я поїхала на війну вже через кілька днів після мого від’їзду, і була спочатку шокована моїм рішенням, однак потім змирилась і не заперечувала» – каже Маруся.
Оля навчається на історичному факультеті. До силових структур мала потяг ще зі шкільних часів –після останнього дзвоника подала документи на вступ до навчального закладу МВС у Львові, одночасно – до інституту Сухопутних військ ім. П. Сагайдачного у Львові, але вступити не вдалось з першого разу, тому прийшлось поступати до цивільного. Навчаючись в університеті, Оля відвідувала військову кафедру, ходила на різноманітні вишколи і мала намір підписати контракт з 102-ою бригадою ТрО ще до війни, одразу після прийняття закону про національний спротив.
Певний час Маруся виконувала обов’язки у службі поштового зв’язку, але завжди хотіла піти у бойовий підрозділ.
«Я спілкувалась з різними людьми, пробувала багато разів перевестись, в тому числі у батальйони інших бригад. Я хотіла іти в штурмову бригаду бойовим медиком, але в останній момент, коли вони виїхали під Бахмут, сказали, що не візьмуть мене, бо в мене немає досвіду. Потім пробувала в інші бойові підрозділи – теж чомусь не хотіли брати без досвіду. Мабуть, мене жаліли, бо я дівчина, а те, що я не маю досвіду – це лише привід не пустити мене».
Зараз Оля – оператор БПЛА в мінометній батареї. Нещодавно пройшла підготовку за проектом Армія дронів і має сертифікат пілота БПЛА.
«Комусь може здатись, що виліт БПЛА на бойове завдання – це те саме, що запустити цивільний дрон десь над містом чи над полем – але насправді це не так, бойовий виліт – це серйозніше, тут більше відповідальності. Дуже легко втратити дрон, а він дорогий, потрібно не просто познімати природу, а виконати певне бойове завдання, крім того, пункт управління БПЛА під постійною небезпекою ураження ворогом».
Після закінчення війни Оля планує працювати за своїм фахом – істориком:
«Історія України надзвичайно цікава і багата на різні події, але, нажаль, про неї мало хто знає у світі, тому що ворог століттями фальсифікував її. Маю різні ідеї та проекти, наприклад, розвивати військову історію, досліджувати окопи, зайнятись тим, щоб було менше чорної археології в Україні, щоб усі артефакти були задокументовані. Одне з моїх хобі – військово-історична реконструкція – наприклад, ми реконструюємо медика 95 піхотного полку часів 1 світової війни. Ми, група однодумців, просто зібрались і вирішили відтворити певну історичну подію. Якраз перед війною ми відтворювали Різдво в окопах. В Україні військово-історична реконструкція на дуже низькому рівні, нижче, ніж в інших країнах. У них є державні програми, які виділяють на це кошти – у нас це все на ентузіазмі. То ж у нас є над чим працювати, адже у нас дуже багата історія, насичена колоритними персонажами та подіями, і у нас є що показати світові».
Війна обов’язково закінчиться перемогою України, каже Маруся, і ми відвоюємо свої території – там на нас чекають наші співвітчизники.
