Архиєпископ Вісвальдас Кульбокас — Апостольський Нунцій в Україні і титулярний архиєпископ Мартани, ватиканський дипломат цьогоріч стане почесним промовцем на літніх випускних урочистостях Українського католицького університету. Напередодні випускних, пресслужба УКУ запитала в архиєпископа про виклики війни в Україні, роль Церкви та важливість освіти у повоєнній відбудові.
Про це інформує Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ.
Ваша Екселенціє, якою Ви бачите роль Церкви в Україні та у світі в контексті підтримки України у час війни, та солідарності з людьми, які постраждали від воєнних дій росії?
Війна виникає через гріх нахабства та інші гріхи, тож вона є винаходом сатани, а не Бога. Війна створює для всіх нас величезні труднощі, лякає нас, але вона не здатна вбити ні Бога, ні нашого духу. На мою думку, головна місія Церкви зараз — давати свідчення віри, аби навіть під час війни ми не піддавалися відчаєві та страху, котрі вона хоче вселити в наші серця. Це перша частина місії Церкви, яка стосується наших відносин з Богом. Друга частина місії Церкви стосується відносин між нами — між людьми. У цій сфері важливо, аби Церква свідчила про милосердя до тих, хто страждає. Тому для Вселенської Церкви місія допомоги народові України, який потерпає від наслідків російської агресії, не випливає з політичної позиції, чи з нелюбові/ненависті до одного народу, а радше — з християнського покликання бути солідарними з тими, хто страждає.
Які виклики стоять перед Церквою в часі війни?
Я думаю, що можна було б написати книгу про виклики, з якими стикається Церква під час війни. Є виклики, перед якими постає тачастина Церкви, яка перебуває на передовій, тобто військові, для яких кожна секунда ризикує стати останньою миттю життя. Інший вид виклику відчувають ті, які пройшли депортацію чи ув’язнення, не маючи нічого, навіть достатньо води для пиття. Це безперервне величезне страждання. Подібні страждання зазнають родини полонених і зниклих безвісти. Інший вид викликів стосується Церкви в Україні, яка готує військових капеланів, допомагає дітям, пропагує молитву про мир і витривалість, організовує благодійну діяльність. Ще інший вид викликів стосується Вселенської Церкви, яка має місію інформувати світ, аби Україна не була забута, а також шукати можливі шляхи до миру — правдивого, справедливого і тривалого миру.
Якою, на Вашу думку, є роль освіти у повоєнній відбудові України? Чому освіта саме зараз важлива?
На це запитання теж можна було б дати дуже довгу відповідь, але я зосереджуся на кількох аспектах, які хочу підкреслити особливо.
Я переконаний, що для того, аби в майбутньому вберегтися від агресивних дій Росії, Україна потребує не лише міжнародної економічної та військової підтримки. Вона сама має стати більш згуртованою, сильнішою у своїй культурі, ідентичності, економіці та політиці. Не можна претендувати на те, щоб мати сильну країну захищену від агресії, коли делегуємо небагатьом політикам право вирішувати, що робити, без належного контролю за корупцією та безладдям. У цьому сенсі роль освіти — навчити кожну людину жити гідним життям, а не лише заробляти гроші сьогодні, не замислюючись над тим, в якому напрямку рухатиметься країна завтра чи післязавтра.
Другий аспект — добра освіта робить людей сміливішими та креативними, які не мають потреби постійно говорити: «Я робитиму так, як більшість». На мою думку, освіта є основою не лише демократії, а й динамічного та сміливого економічного, культурного і політичного розвитку.
Серед багатьох страждань України під час війни, я також бачу багато красивих та позитивних моментів, серед яких — вміння брати ініціативу у свої руки. Багато медіа і в Україні, і за кордоном говорять про Збройні Сили України як про «сучасну» армію, в якій рішення приймає не лише верховне командування. Я хотів би бачити саме цей аспект скрізь у житті: в наших парафіях, університетах, школах, у фінансовій та підприємницькій діяльності, у політиці.
Ваша Екселенціє, Ви завжди підтримуєте УКУ, зокрема у грудні Ви відвідали Вечір благодійності на підтримку наших студентів та викладачів у Києві. Чому підтримка освіти зараз важлива?
Я переконаний, що кожен університет, державний чи приватний, має місію формувати людину, яка завжди є «новою», тобто людину, яка не є ані пасивною, ані сумною, ані ледачою. У випадку християнського університету це має справдитися ще більше, бо Бог каже нам у Святому Письмі: «Ось Я творю нову землю і нове небо». Тобто віра і життєва мораль завжди ті самі, але головним християнським посланням є не лише «традиція» чи «традиційні цінності», а й безперервний поштовх до майбутнього, до неба, до якого ми покликані. Це дуже відповідальна місія, тому важливо, аби пастирі Церкви не залишали Католицький університет на самого себе, а й також робили власний духовний і пастирський внесок.
Що б Ви сказали нашим студентам, викладачам, випусками, які зараз на передовій — боронять Україну від загарбників: як зберегти оптимізм і не втрачати надії?
Це питання не має легкої відповіді, бо на війні все дуже важко для всіх нас, зокрема і з психологічної точки зору. Але є принаймні два дуже чіткі «рецепти». Перший — віра дає нам мужність навіть у найтемніші хвилини. Другий — єдність робить нас сильнішими та допомагає разом шукати корисні інструменти для подолання труднощів, а отже, і для відновлення оптимізму.ad
Ваші побажання для молоді, яка стоїть на порозі дорослого життя?
У травні минулого року я побачив, скільки відчаю було в очах дружини маріупольського захисника, коли вона в моїй присутності розмовляла з чоловіком телефоном, а потім зв’язок обірвався… Ніби півсвіту завалилося. Таких прикладів ми всі могли б назвати мільйони. Але саме ці приклади дають нам чітке уявлення про крихкість людського життя: достатньо миті, і все закінчується на нашій земній дорозі. Тому я бажаю молодим людям не покладати занадто багато надії ні на власні родини, ні на свою діяльність, а радше на якість життя. Коли мій чоловік або дружина слабкий, я маю місію знайти способи зміцнити його. Якщо моя робота важка, то моя роль полягає в тому, аби знайти шляхи подолання труднощів. Щобільше: якщо моя віра слабка, я маю просити в молитві про благодать довіряти Ісусові Христові. Коли ми говоримо: «Слава Ісусу Христу», сам диявол віддаляється від нас. І допомагайте побудувати Україну і справжню славу України.
Довідка
Його Високопреосвященство архиєпископ Вісвальдас Кульбокас народився в Клайпеді (Литва) 14 травня 1974 року. 19 липня 1998 року отримав свячення й був інкардинований до Тельшяйської дієцезії (Литва). Здобув науковий ступінь доктора теології. Перебуває на дипломатичній службі Святого Престолу з 1 липня 2004 року. 15 червня 2021 року призначений Апостольським Нунцієм в Україні.
