Це історія талановитої рукодільниці, доброї християнки, медсестри, для якої віра, молитва, відвідини храму – це щоденне життя, яка свої вміння й таланти вкладає у вишивання образів. Днями у Надвірнянській бібліотеці відбулася виставка її робіт. Чільне місце в її творчості займає духовна тематика.
«Я люблю вишивати змалечку, мене мама навчила. Вишиваю від 8-річного віку. Спочатку це були серветки, рушники», — розповідає пані Світлана.
Під час навчання в Івано-Франківському медучилищі (нині медичний коледж) дівчина вишивала менше. Ретельно вишиванням почала займатися з 2009 року.
«Спонукала до цього насамперед цікавість: а чи я зможу вишити щось велике? — продовжує п. Світлана. — Розпочала із картин хрестиком. Це були квіти у вазах. Вишивати треба було дуже дрібненьким хрестиком. Але я змогла. Відтоді одну роботу я закінчую, а іншу — розпочинаю. І так безупину».
Проте чільне місце у рукоділлі пані Олійник займає релігійна тематика. Одразу після квітів жінка вишила образ «Таємна вечеря», робота над яким є доволі непростою для новачків у рукоділлі. Та жінка з цим добре справилася, бо дуже хотіла мати вдома вишитий образ.
«Тоді у нас була біда — повінь 2010 року. Люди важко переживали стихію, бо позбулися майна, на яке важко заробляли. Словом, плач, горе, не було світла, води… Вишивання та молитва рятували».
Проте зараз, порівнюючи ті події з війною, пані Світлана каже, що тепер маємо більше горе. Однак наслідки стихії — також важке випробування, і лише віра, допомога ЗСУ та багато молитов врятують країну та українців.
…Віра, відвідини храму, щоденна молитва для жінки мають велике значення у житті. До церкви її привела мама, якої, на жаль, вже немає в живих.
«Це був початок 1990-их, – пригадує талановита медсестра. — Наша греко-католицька церква лише нещодавно вийшла з підпілля. У людей було неймовірне духовне й душевне піднесення, щирі молитви, сльози чи не на кожній Літургії від того, що ми нарешті вільно молимося. Я тоді не особливо цим переймалася, а зрозуміла все згодом».
Зараз Світлана Олійник – парафіянка храму Трьох святителів, де парохом є отець Богдан Михайлина, а допомагає служити отець Микола Дем’янчук. Душпастирі добре знають про таланти парафіянки, хоча про рукоділля жінка не особливо любить говорити. Та свої роботи пані Оксана виставляє у соцмережах, і, звісно, священники їх бачили. А найбільше замилування вишиттям Світлани Олійник у священників було тоді, коли вони прийшли до її будинку з йорданськими відвідинами. Зразу ж талановитій жінці запропонували вишити церковну хоругву.
«Це для мене велика честь і певний виклик, як майстрині, з яким я з Божою допомогою впораюся», — зізнається вишивальниця. Як лише жінка переступає поріг церкви, то каже, що справді потрапляє у Божий дім, відчуває присутність Небесного Отця. «Я молюся вдома, розмовляю з Богом, але все одно стараюся при кожній можливості бути в церкві на Літургії, слухати спів, відчути Божу присутність у душі та довкола. Це навіть важко передати словами, це треба відчувати серцем, душею, розумом», — мовить майстриня.
Допомагає вишивання і в роботі. Світлана Олійник – медсестра у Надвірнянському центрі первинної медичної допомоги, щодня бачить різних людей із непростими життєвими проблемами, підірваним здоров’ям. Але, як медик, старається допомогти словом, порадою і конкретними професійними справами. Та все ж робота спричиняє переживання, від яких рятується… вишиванням, що заспокоює і надихає. Окрім цього, рукоділля допомагає бути більш зосередженою, уважною, терплячою. На одну картину чи ікону жінка витрачає від 6-ти до 10-ти місяців. Здається, начебто багато, та роботи — великі. Найбільша «Пісня Ангелів» має розміри 100 на 110 сантиметрів. Та й вишиває Світлана Олійник вечорами і в суботу, у вільний від основної й домашньої роботи час.
Окрім ікон та картин, жінка вишиває сорочки. Свої роботи вона не продає, лише дарує. Майстриня каже, що дуже важко розлучатися з роботами. Проте, якщо вона вишиває щось конкретно для певної людини, то вкладає в це молитву, найкращі думки і побажання майбутнім власникам вишитої речі.
Сабіна РУЖИЦЬКА
