Священники Дубівецького протопресвітеріату відслужили Святу Літургію в храмі Різдва Пресвятої Богородиці, що у селі Озерце, де наразі проживають лише… троє осіб.
Молилися за припинення війни, за перемогу, за українських захисників, волонтерів, медиків та за жителів тепер уже майже, на жаль, безлюдного села.
Село знаходиться за 50 кілометрів від Івано-Франківська, на межі між Івано-Франківською і Тернопільською областями. Доїхати сюди громадським транспортом можна лише до села Кінчаки. Решту шляху доведеться йти пішки. До найближчого села 3 кілометри. Машиною треба їхати кам’яним шляхом.
«Колись тут було до сотні будинків, жили люди, працювали, але з часом, коли не стало колгоспів, молодь виїхала з села. Старші жителі або відійшли у засвіти, або поїхали до дітей чи онуків, — розповідає Тетяна Опацька, заступниця голови Дубівецької територіальної громади, до якої належить Озерце.
У селі є покинуті школа, клуб, крамниця, медпункт. Також залишилися будинки, в яких ніхто не живе, та городи. Усі вони, за словами пані Опацької, в різному стані. Є цілком добротні, бо їх підтримують колишні жителі села та їхні родичі, які приїжджають до села на вихідні. А є оселі й наділи в занедбаному стані.
У селі є церква, споруджена в 1908 році. Біля храму — дзвіниця, в якій є дзвін, датований 1925 роком. У церкві на великі свята проводить Богослужіння отець Василь Полек. Є у святині є давня статуя Люрдської Богородиці.
«Раз у місяць ми маємо зустрічі священників нашого протопресвітеріату. На зустрічах розглядаємо поточні питання духовного і церковного життя, удосконалюємо стратегію розвитку протопресвітеріату, — каже отець Олег Каськів, протопресвітер Дубівецького протопресвітеріату, професор, ректор Івано-Франківської академії Івана Золотоустого. — І зараз ми започаткували проведення таких зустрічей у маленьких селах, на віддалених парафіях. Будемо робити це, аби оновити духовне життя, підтримати людей у час війни. Одним із таких віддалених сіл і ще, напевно, й найменшим в області є Озерце».
Цікаво, що коли священники приїхали відслужити Літургію в Озерце, то жителям села давали ще й подзвонити у дзвін. За словами отця-протопресвітера, це і пам’ять, і водночас символічний зв’язок поколінь. Після Літургії люди з Озерця збиралися на спільне споживання їжі та ділення дарами із садів і городів. Під час цього складають плани на майбутнє. Як зазначає отець Олег Каськів, на той момент усі є, як одна велика родина. А попередня Літургія — це розмова з Богом вустами, душею, серцем тих, хто поєднані Озерцем.
…Природною привабою села є карстове озеро, яке називають тут «вікнина». Вода в ньому неймовірно голуба й чиста та має однакову температуру і ніколи не замерзає. Озеро називають бірюзовим оком Опілля. Дна в ньому майже не видно. Діаметр водойми 12 метрів, воно завглибшки 5 метрів, а колись, за словами старожилів, «вікнина» мала глибину 15 метрів. Водойма є у переліку об’єктів природно-заповідного фонду України. Аби село хоч трохи ожило, довкола Озерця створили рекреаційну зону, спорудили альтанки, де відпочивають туристи.
У серпні 2020 року, аби підтримати пам’ять про село та збирати хоча би раз на рік його жителів на вітцівщині, започаткували фестиваль усної оповіді. Організатором фесту став виходець з Озерця культурний діяч Левко Довган. Його підтримав знаний в Україні письменник Юрій Андрухович.
У село на перший фест приїхали близько 300 осіб з різних куточків України. У 2021-ому році відбувся другий фестиваль. А вже в 2022-ому, коли Україна зазнала повномасштабного ворожого вторгнення, в Озерці відбувся благодійний аукціон, на якому виставили на продаж світлини митців, попередньо зроблені на фото пленері. Виручені кошти передали на потреби ЗСУ.
Сабіна РУЖИЦЬКА.
