Татарів: давній храм і дружні люди

0
377

Парафіяни храму святого великомученика Дмитрія, що в Татарові (Коломийська єпархія), активно допомагають нашим захисникам зі свого села та дбають про красу і чистоту святині.

До Татарова я приїхала на запрошення власниці садиби зеленого туризму та волонтерки Галина Москалюк. Із жінкою я знайома більше десяти років, ми багато листувалися в соцмережах, підтримували одна одну. Уже кілька раз жінка запрошувала мене у гості. Я з сином вирішили скористатися запрошенням та побувати в Карпатах. Звісно, що ми не могли оминути місцевий чудовий дерев’яний храм, біля якого часто зупиняються туристи, або й цілі туристичні автобуси з групами приїжджих та фотографують гуцульську архітектуру.

«Кожна церква є унікальна, але зараз буду говорити про нашу, татарівську, — каже, зустрічаючи мене на подвір’ї святині, місцевий парох, отець Петро Попович. — Вона знаходиться біля центральної дороги. Перша згадка про храм у Шематизмі датується 1880 роком. Але будували церкву раніше. А ще біля храму є хрест і на ньому є напис – 1787 рік. Але коли і що тут було, наразі не відомо, бо чи то записів не збереглося, чи, можливо, їх і не було».

Татарівський храм п’ятизрубний, хрестоподібний, споруджений у гуцульському стилі. При побудові використовували смереку, а от фундамент святині — кам’яний. Церква була накрита гонтою.

 За словами отця Петра, у церкві є давні ікони та п’ятиярусний іконостас. Згідно з написом на образі святого Миколая, іконостас написав митець Антоній Оржеховський. Біля церкви є двоярусна дерев’яна дзвіниця. Перший ярус дзвіниці квадратний, збудований зі зрубу, а другий має каркас та аж 8 стін. У радянські атеїстичні часи, в 1960-их роках, храм закрили. А нелюди енкаведисти принесли чорну фарбу, аби… замалювати іконостас. Місцеві жителі зробити таке варварство не дозволили, зібралися і хотіли напасти на безбожників. Ті, як не дивно, втекли. Утікаючи, залишили банки з фарбою у «фосах» (придорожніх стічних канавах). Згодом селяни збирали цю фарбу, йшли в господарський магазин та… міняли її на коричневу, якою можна було пофарбували різні господарські споруди, підлогу чи двері. Причому енкаведисти більше не чіпали ані храм, ані людей.

У 1987 році церкву ремонтували. До 1998-го року парафія храму святого Дмитрія була дочірньою від Микуличина. У 2016-2017 роках церкву, каплицю та дзвіницю, які були накриті бляхою, знову перекрили гонтою. Роботи велися в кілька етапів. Зараз церква — окраса села і всього Прикарпаття.

Наразі у храмі запроваджено цікаву новацію – служіння по вулицях. Скажімо, на вулиці є 35 хат, і з кожної хати люди ходять до церкви. Отож протягом місяця жителі тієї чи іншої вулиці дбають про чистоту храму, прибирають, миють вікна, оздоблюють святиню квітами, перуть рушники, тримають хоругви на Літургіях, беруть записки на Служби Божі, продають свічки, рахують пожертви. А діти та підлітки читають вервицю, — розповідає отець Попович. У середньому виходить, що одна родина має пожертвувати своїм часом для служіння у храмі один день на рік.

Почалося все з того, що до сестринства зголосилося понад 50 поважних пань. Вони захотіли робити щось більше, аніж роблять звичні учасниці сестринства. Так виникла ідея служіння родинами, які проживають в тому чи іншому кутку чи вулиці Татарова.

Допомагають парафіяни храму і нашим захисникам, ще починаючи з 2014 року. У часи повномасштабного російського вторгнення організували волонтерську групу «Татарівський оберіг» та регулярно надсилають захисникам усе, що можуть дістати за їхніми проханнями. Для цього організовують різні акції: громадську коляду, благодійні ярмарки, частування. Долучаються до акцій та збору коштів майже всі жителі села, від найменшого до найстаршого.

Сам отець Петро служить у Татарові уже 25 років. Причому це його перша парафія. Навчався душпастир у тоді ще Івано-Франківському духовному інституті. Змалечку прислуговував при церкві у сусідньому селі Микуличин, звідки він родом. Нині це називається вівтарна дружина. Ходив до храму охоче та часто, бо жив неподалік.

«Я навіть не думав про щось інше, окрім священства, напевно, така воля Божа», — підсумовує священник і запрошує до Татарова помолитися, оглянути старовинний храм, горами помилуватися та відпочити.

Сабіна РУЖИЦЬКА