Головна мета життя – бути святим

0
33

Сьогодні висловлювання «бути святим» є вкрай рідкістю навіть від духовних осіб. Ми скоріше можемо почути «бути досконалим». Тому основна мета богопосвячених осіб – це бути досконалими християнами.

Ігор часто казав: «Будьте святими!». Він сміливо говорив ці слова, дивлячись на добрі вчинки, своїм друзям чи співробітникам. Мати Ігоря Марія згадує: «Мамо, будьте святою! – це завжди бажав мені мій син».

 Мати Марія, дівоче прізвище Романюк, народилась у селі Кути Косівського району на Івано-Франківщині. Навчаючись у Чернівецькому університеті, вона познайомилась з Іваном з Вінниччини. Вони створили гарну християнську сім’ю. Сім’я Ніщуків проживає у селі Вороновиця за 20 км від Вінниці. 19 травня 1986 року у них народився син Ігор, старшою була донечка Валентина.

Від самих початків створення греко-католицької громади у Вінниці сім’я Ніщуків брала активну участь у різних заходах щодо розбудови храму.

Ігор навчався у Вінницькому Політехнічному технікумі, опісля – в Державному Технічному університеті, але ніколи не залишав церковних богослужінь і приходив у вільний час, щоб працювати разом з усіма на благоустрої новозбудованого храму. Під час праці він бажав усім допомогти, особливо підносив на дусі робітників, бо працювали деколи до пізнього вечора, щоб усе довести до ладу.

Під час Богослужінь Ігор молився щиро, зосереджено, відчувалась якась ніжність у його молитві. Своєю поставою під час моління він свідчив про велику любов і відданість Господеві. Набожністю до Матері Божої давав добрий приклад вірним. Після вечірніх Богослужінь Ігор підходив до статуї Пресвятої Діви Марії, молився і цілував Її руку. Потім підходив до керівника хору Емми Полякової, кажучи: «Дякую за гарний спів».

У 2017 році дуже віддано допомагав пароху о. Григорію під час подорожі Фатімської Богородиці до домівок парафіян. Його всі любили за добре серце і називали: «Наш Ігорчик».

 Великий духовний вплив мав на нього о. Михайло Волошин ЧНІ. Саме він, поговоривши з Ігорем, запропонував йому прислуговувати біля престолу. Функції паламаря він виконував з великою честю і любов’ю, розуміючи, що служить самому Богові. У Великий Піст Ігор часто проводив Хресну дорогу, читаючи деякі стації. Кожне слово, яке виходило з його уст, було наповнене співпереживанням до страждань і терпінь Ісуса Христа.

 Ігор не був байдужим до чужого горя. Потішав страждаючих добрим словом, молився за них, в особливий спосіб жертвував Службу Божу і Св. Причастя, хоча про це нікому не говорив. Він був чуйним до бідних, знедолених, чим міг, допомагав їм, розмовляючи з ними, співчував, нагадуючи, щоб вони не забували про Бога.

 Ігор ніколи не опускав можливості відвідати відпустові місця, ділився своїми переживаннями, враженнями і заохочував інших до паломництва. Одного разу, приїхавши до давнього княжого міста Вишгорода на прощу, він зустрівся з паломниками з Тернополя. Під час спілкування Ігор познайомився з молодою дівчиною Анною, яка навчалась у медичному університеті. Коли вони розговорилися, дівчина запитала його:

 – Чому ви не захотіли навчатись у Духовній семінарії? Мені здається, ви були б добрим священником.

 – Бути священиком – це покликання від Бога. Хоч кожна професія – це також покликання. Я можу і вас запитати, чому ви не стали сестрою-монахинею? – відповідав Ігор і тут же додав:  – Бути лікарем – це також покликання.

 Під час прощі вони разом молилися. Поверталися додому Ігор з Анною в одному автомобілі і розмовляли переважно на релігійні теми. У Вінниці Ігор попрощався з друзями з Тернополя, а з Анною обмінялися телефонами. У 2019 році вони прийняли Тайну Подружжя, створивши молоду християнську сім’ю.

 Працював Ігор на підприємстві по ремонту автомобілів. Коли почалася Революція Гідності, він як справжній патріот не міг бути осторонь Майдану і на вихідні їздив до Києва. Завдяки настанові одного священника з Майдану, Ігор започаткував у парафії безперервну молитву Псалтиря, яка, за благословенням о. Григорія, триває й досі.

 Почалася широкомасштабна війна росії з Українським народом. Ігор зголосився до територіальної оборони Вінниці, але його призвали до ЗСУ і він став справжнім воїном, ставши на захист своєї Батьківщини. Ворог наступав з півночі, сходу і півдня, підійшов до околиць Києва, створивши небезпеку для столиці.

 Без військової підготовки Ігор не міг брати участь у бойових діях. У нього виникло бажання рятувати поранених воїнів, надавати їм першу медичну допомогу, проте він не мав відповідної медичної підготовки. Спочатку Ігоря записали в команду медиків і направили до Миколаєва. Він старанно виконував свої обов’язки, а через деякий час його скерували на навчання в Толледо (Іспанія), де він стажувався як спасати поранених воїнів у бойових умовах, надавати першу невідкладну медичну допомогу. Згодом Ігор ще деякий час стажувався в Німеччині, після чого його направили під Бахмут, де проходили важкі бої.

 У травні цього року Ігор приїхав до Вінниці, щоб зібрати кошти на легкові автомобілі для фронту. Знаючи його, люди з щирістю відгукнулися. Зібравши необхідні кошти, Ігор купив автомобіль і знову поїхав на фронт, під Бахмут. Для медиків такі автомобілі дуже потрібні, а на фронті тим більше.

 Коли Ігор заїжджав до дому, мати запитала: «Розкажи щось з фронтових подій».

 – Мамо, ви так не зрозумієте, коли я буду розказувати. Це треба бачити і відчути, коли ворог атакує вдень і вночі. Кожен раз відбиваємо атаки, але є вбиті, поранених треба рятувати. Деколи доводиться надавати невідкладну допомогу під обстрілами. Це небезпечно, але виходу немає, бо найдорожче для людини – це життя. Мамо, будьте спокійні, все в Божих руках.

 У Бахмуті Ігор більше місяця був на передовій, кожного дня, дивлячись в очі смерті, він рятував поранених на полі бою. А 19 липня вночі відбувся важкий бій. Після атаки о п’ятій годині на світанку він був розстріляний трьома кулями, коли на полі бою рятував пораненого воїна…

 П’ять годин тіло Ігоря спочивало на сирій землі. А душа в супроводі ангела хоронителя перейшла в інший світ – до мучеників-воїнів за волю України, де вони поповнятимуть військо безтілесних сил ангелів, щоб разом перемагати диявольські злі сили сатани. Щось подібне, як це було у перші віки християнства, коли мученики за Христову віру жертвували своє життя задля перемоги над сатаною, здобувши право на вільне визнання Христової віри в Правдивого Бога.

 Щоб бути святим, Ігор своє життя віддав за друзів побратимів, виконавши слова Христові: «Ніхто не спроможен любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає» (Ів. 15, 13). Болюче усвідомлювати, але найкращі люди – сини України кладуть своє життя на жертовник свободи. Приводом цього є святе почуття любові до Бога, до України, до своїх ближніх. Позиція: «Хто, як не я?» є мотивом стати на захист Батьківщини.

 …Про смерть Ігоря повідомили на п’ятий день. Це був надзвичайно важкий удар для батьків, дружини та дітей – трьохрічної Марійки і однорічного Маркіяна.

27 липня хоронили Ігоря. Його тіло привезли до греко-католицького храму св. Покрови у Вінниці. На похороні були парафіяни, односельчани з Вороновиці та громадськість міста Вінниці. Храм не зміг помістити усіх присутніх, люди стояли надворі. Похорон відслужили отці Згромадження Воплоченого Слова, виголосивши співчутливу змістовну проповідь, закінчуючи словами: « Дякуймо Богові за такого сина України. Низький уклін його батькам, що народили, виховали такого сина, велика вам шана і подяка».

 У присутності батьків Ігоря, дружини, дітей та військових друзів більше години прощалися вірні зі своїм героєм у храмі св. Покрови. Багато було сказано добрих слів військовими і громадськими діячами. Вкінці промов вони зі співчуттям звертались до родини Героя воїна.

З Вінниці тіло Ігоря привезли до рідного села Вороновиця. Сотні односельчан зустріли загиблого Героя воїна, приклонивши свої коліна. Дорога до його домівки була встелена живими квітами. На подвір’ї була відправлена панахида і попрощались востаннє вся родина, сусіди, односельчани. Після цього тіло Ігоря спровадили на цвинтар, щоб захоронити його поруч з могилами наших загиблих воїнів у російсько-українській війні. Коли поклали його у яму, хмари розійшлися і появилось ясне літнє сонце. Світло віковічне, яким є Христос, нехай йому світить!

 Пише Наталія Черкасова: «У своєму земному житті Ігор світив нам своєю Вірою, Надією і Любов’ю, яка ніколи не вмирає. Тож вірю і молюся до цієї чистої, світлої душі».

 «Ігоре, Ти, тепер біля Бога. Молись за всіх нас. А батькам велика подяка за сина” (Емма Поляк, регентка хору).

 «Я відчуваю, що Ігор з нами і продовжує молитись у нашому храмі за всіх нас, за нашу, за нашу багатостраждальну Україну. Дякую, Ігоре, що ти був справжній»… (Світлана Савич).

 Зі свідчень парафіян, родичів і друзів дізнаємося, що Ігор дійсно проводив свято своє життя і віддав його, спасаючи ближніх з любові до них, до України.

«Зі святими упокій, Христе, душу слуги свого»…

Молімося, щоб настав мир в Україні, а Ігор був зачислений до сонму блаженних українського народу.

о. Мелетій Батіг, ЧСВВ

м. Бар