#НазустрічРіздву: День 16. Народження Христа: Тривога беззаконних і страждання вірних

0
17

#НазустрічРіздву — це авторський духовний медіапроєкт владики Богдана Дзюраха, апостольського екзарха для українців візантійського обряду у Німеччині та країнах Скандинавії. У ньому єпископ прагне спільно із усіма людьми доброї волі благодатно та ефективно переживати кожен день Різдвяного посту на шляху до світлого празника Воплочення Божого Сина. Тому з усіма своїми фізичними та духовними силами вирушаймо у спільну мандрівку віри із владикою Богданом!

На вістку мудреців зі Сходу про те, що вони бачили на небі ясну зорю новонародженого «юдейського царя», «цар Ірод стривожився і ввесь Єрусалим з ним» (Мт. 2, 3).

Папа-емерит Венедикт XVI-й зауважує, що Ірод мав усі підстави тривожитись і непокоїтись, бо довідався про таємничого претендента на свій трон. А ось згадка про те, що тривога охопила «увесь Єрусалим» є менш зрозумілою. У цьому збентеженні і перелякові Єрусалиму біблісти вбачають випередження царського в’їзду Ісуса до міста напередодні своїх Страстей, про який євангелист Матей говорить, що все місто заметушилося і схвилювалось (пор. Мт. 21, 10). Так, вже у подіях Христового Різдва таємничим способом чути відгомін страждань Страсного тижня. До цього додається ще вислів, який вживають мудреці зі Сходу, — «юдейський цар». Цей вислів не є типовим для юдейської традиції, де радше говорили б про «царя Ізраїля». Вжитий волхвами, він знову буде згаданий наприкінці Євангелій, коли Пилат накаже написати на табличці на хресті «Ісус Назарянин Цар Юдейський». Так вже тепер поєднуються ці дві спасенні і нерозривно пов’язані між собою дійсності: Різдво Христове і Його спасенні страсті (пор. Йосиф Рацінгер Венедикт XVI, «Ісус з Назарету. Пролог. Дитячі роки Ісуса, 92–94).

До цього можемо додати ще інші елементи, які ми зауважуємо на східних іконах Різдва Христового: Дитя лежить у яслах, які нагадують труну; у темній гроті, подібній до гробу, висіченого у скелі; сповите в пелюшки на кшталт того, як сповивають тіло померлої людини перед похованням… Господь приходить «до своїх», але свої Його не прийняли (пор. Йо. 1, 11) і цією ворожістю позначене усе земне життя Ісуса. У цьому факті можна побачити подвійну науку для нас, Христових учнів.

По-перше, варто пам’ятати, що всюди там, де наближується святість, Божа любов, глибока віра, — відразу «мобілізуються» супротивні сили, які намагаються чинити відчайдушний спротив змінам, які приносить зі собою Божий Дух. Серце Ірода було опановане владолюбством і гординею; серцях духовної еліти повні марнославства, честолюбства, заздрощів і лицемірства; а переважна більшість мешканців Єрусалиму, правдоподібно, піддалися демонам опортунізму, байдужості, пристосуванства. Усі ці демони, без сумніву, відчували наближення Святого, тому бентежили свої жертви, спонукаючи їх до опору, до деструктивних дій, апогеєм яких стане розп’яття на Голгофі.

Христові учні впродовж усієї історії не раз відчуватимуть на собі укриту, або й відверту ненависть і несприйняття з боку свого оточення, часами навіть найближчих, домашніх чи друзів, коли захочуть справді бути послідовними і витривалими у своїй вірі. Не треба цьому дивуватись, бо так поводилися з нашим Господом, а Боже слово нас навчає, що «слуга не більший від пана свого. Переслідували мене — переслідуватимуть і вас» (Йо. 15, 20), та й «усі, що побожно хочуть жити у Христі Ісусі, будуть переслідувані» (2 Тим. 3, 12) і що «ліпше, — коли така вже воля Божа, — страждати, робивши добро, ніж зло творивши» (1 П. 3, 17).

Але і наше власне серце часами може бути «збентеженим Єрусалимом», занепокоєним із приводу наближення Христа. Чому? Бо Божий прихід часто порушує нашу зручну і вигідну сіру буденність, до якої ми звикаємо і вже не хочемо і не очікуємо жодних змін. А особливо, коли ці зміни вимагатимуть від нас якоїсь особистої жертви, зусилля, праці над собою. Неспокій і тривога, які повстають у серці, можуть бути ще іншим важливим симптомом, а саме — ознакою того, що в серці вгніздився якийсь укритий ідол, якому ми служимо, у рабстві якого перебуваємо. Очевидно, Бог і ідол у серці людини не можуть вжитися — раніше чи пізніше хтось один мусить відійти. В таких обставинах нам слід подякувати Богові за це збентеження, бо через нього Він кличе нас до покаяння і навернення, а разом з цим дає обітницю спасіння.

Молитва

Господи Ісусе Христе, Боже мій і Царю мій! Дай мені бути Твоїм вірним учнем і не бентежитися з приводу реакції мого оточення на Твою приязнь і Твою присутність у моєму житті. Навчи мене з любов’ю і терпеливістю зносити всі впокорення і насмішки, яких я зазнаватиму з огляду на мою віру. Навчи молитися за тих, хто переслідує мене і чинити добро тим, хто мене ненавидить. Не допусти, щоб щось чи хтось віддалив мене від Тебе, але очисти моє серце від усіх ідолів і пристрастей, зробивши з нього тихі і затишні ясла, де Ти у мені народишся і перебуватимеш зі мною завжди. Амінь.

† Богдан Дзюрах,
апостольський екзарх у Німеччині та країнах Скандинавії