Іван Багряний — один з найвидатніших українських письменників-емігрантів, який на власному досвіді дізнався, що таке репресивна російська машина.
1. Справжнє прізвище Івана Багряного — Лозов’ягін. Це не єдиний його псевдонім. Першу збірку новел “Чорні силуети” (1925) він видав під іменем Полярний — на знак протиставлення власних цінностей ідеям радянського режиму. За рік бере псевдонім Багряний — під впливом творчості улюбленого письменника Миколи Хвильового, де багряний колір символізував революційні настрої. Окрім того, дослідникам відомі псевдоніми Сорок Сорок і Дон Кочерга.
2. Протестні настрої визрівали в Івана Багряного ще з підліткового віку. 1920 року на його очах більшовики закатували його дядька, солдата УНР, і дядькового батька, пасічника-інваліда; ще один дядько згинув на Соловках. 19-річним, з початком літературної діяльності, Іван вийшов з комсомолу, і кожна наступна віха біографії дедалі більше віддаляла його від радянського ладу, аж поки між ними не пролягла нездоланна прірва.
3. У 1929 році збірка віршів Багряного “До меж заказаних” піддалася цензурі, а поему “AveMaria” вилучили з продажу одразу після виходу. Схожа доля спіткала історичний роман у віршах “Скелька” (1930) про селянське повстання проти російської православної церкви в Україні: більшовицькі критики навперебій писали про “куркульську ідеологію”, а самого поета затаврували як “контрреволюційного, антирадянського, націоналістичного”.
4. За 10 років письменник пережив чотири арешти. У 1932-му йому приписали участь у контрреволюційній організації й заслали у спецпоселення на Далекому Сході. Після спроби втекти отримав ще один термін. А відбувши його, був знову заарештований у 1938-му. Після двох років слідства і тортур Багряного звільнили… через недостатність матеріалів для засудження. Коли ж у 1943 році був призваний на фронт, то його ешелон потрапив під бомбардування, і вцілілого письменника, який повернувся до рідної Охтирки, радянці заарештували вчетверте. І він — ще раз! — утік, за тим разом виїхавши до Західної України.
5. Найвідоміші твори Багряного були написані в еміграції та спиралися на особистий досвід виживання: пригодницький роман “Тигролови” (Львів, 1944) — про українців на засланні; автобіографічний “Сад Гетсиманський” (1950) — за мотивами перебування в харківській катівні. Іван Багряний був першим, хто розповів світові про жорстокість більшовицького режиму, ниці методи каральних органів: Солженіцин написав “Архіпелаг ГУЛАГ” на чверть століття пізніше. Твори Багряного викликали розголос у світі, одразу перевидавалися європейськими мовами. Наприклад, загальний наклад тричі виданих “Тигроловів” (однією лише англійською мовою, TheHuntersandtheHunted), перевищив 1 млн примірників.
6. Багряний був не лише письменником, а й літературним діячем: входив до спілки “Плуг”, літорганізації МАРС, які опиралися політизації літератури. Разом з колегами — Антоненком- Давидовичем і Підмогильним — мандрував на велосипедах Україною, щоб бачити, чим живуть люди. У Німеччині, куди потрапив після Другої світової війни, став співзасновником МУРу, “Мистецького Українського Руху”, що мав на меті розвивати літературу в еміграції.
7. Блискучий публіцист — це теж про Багряного. Найвідоміший його памфлет “Чому я не хочу вертатись до СССР?” (1946) був складений у таборі ді-пі — displasedpersons, або переміщених осіб. Писав: “любов до Вітчизни, до свойого народу, цебто національний патріотизм, в СССР є найтяжчим злочином… Злочин цей зветься на більшовицькій мові — на мові червоного московського фашизму — “місцевим націоналізмом”. “При одній думці, що вони таки спіймають і повернуть, в мене сивіє волосся і вожу з собою дозу ціанистого калію, як останній засіб самозахисту перед сталінським соціалізмом, перед тою “родіною”. Розплющував очі урядам західних держав, які за угодою з срср допомагали примусово репатріювати мігрантів, а ті, повернувшись, одразу потрапляли в концтабори. Ще одна смілива стаття Багряного — “Відкритий лист до дирекції “Голосу Америки” (1950), де він засуджував вплив російських емігрантів на українські програми радіостанції і просування імперських наративів.
8. Мало хто знає, що Іван Багряний був також поетом-піснярем. Під час перебування в Галичині він познайомився з керівником капели бандуристів і композитором Григорієм Китастим, який поклав на музику вірші Багряного “Вперед, сини народу”, “Ми об’їхали землю навколо”, “Вставай, народе”, “Марш Україна” тощо.
9. Таланти Багряного не обмежувалися художнім словом. Він був непересічним художником. Ілюстрував свої твори (зокрема й “Тигроловів”), “Старшого боярина” Тодося Осьмачки, ініціював перший переклад іншою мовою “Колгоспу тварин” Джорджа Орвелла і проілюстрував його. Окрім того, відомі його портрети Петлюри, Грушевського.
10. У 1963 році еміграційні організації подавали твори Багряного на Нобелівську премію, але раптова смерть письменника не дала втілити цей задум. В Україні читачі змогли ознайомитися з його творчістю лише після проголошення незалежності.
