#НАЗУСТРІЧРІЗДВУ. ДЕНЬ 17. 1 ГРУДНЯ. ІТИ НАЗУСТРІЧ ХРИСТОВІ, ПОПРИ ТРУДНОЩІ І НЕ БОЯЧИСЬ ПОМИЛОК У ДОРОЗІ

0
18

#НазустрічРіздву — це авторський духовний медіапроєкт владики Богдана Дзюраха, апостольського екзарха для українців візантійського обряду у Німеччині та країнах Скандинавії. У ньому єпископ прагне спільно із усіма людьми доброї волі благодатно та ефективно переживати кожен день Різдвяного посту на шляху до світлого празника Воплочення Божого Сина. Тому з усіма своїми фізичними та духовними силами вирушаймо у спільну мандрівку віри із владикою Богданом!

Іти за голосом Божим не завжди дається людині легко. Різного роду перешкоди з’являються вже на перших етапах Божого поклику і супроводжують людину в тій чи тій постаті впродовж усього шляху віри.

Приклад Авраама – нашого прабатька у вірі, який на поклик Божий вирушив у дорогу, хоч до кінця не знав, ані кінцевої мети, ані не міг передбачити всіх труднощів, які його на цій дорозі стрінуть (Рим. 4, 3; Як. 2, 23), дуже промовистий і повчальний. Так само й апостоли Христові, хоч покинули все і пішли за Ісусом, не могли передбачити з певністю всього, що незабаром стало частиною їхнього життя і їхнього духовного досвіду.

Подібний досвід здобули також мудреці зі Сходу. У їхніх душах передовсім могли поставати сумніви, чи варто взагалі вирушати у дорогу, чи не достатньо просто милуватися чудесною зіркою, розповідати іншим про її красу, писати трактати про її мандрівку небом тощо. Та все ж вони успішно подолали цей перший виклик і вирушили в дорогу. Лукавий намагатиметься перешкодити нам на шляху віри тим, що намовлятиме нас взагалі не сприймати серйозно те, що постає перед нашими очима, чи що доходить до наших вух…

Відтак мудреці мусили згодитися на те, що їхній шлях буде позначений реальними труднощами і вимагатиме від них самопожертви і витривалости, особливо, якщо взяти до уваги, що це не було прочанство ХХІ ст., яке організував паломницький центр чи якась авіакомпанія, які беруть на себе всі організаційні клопоти та ризики, пов’язані з мандрівкою… Йдучи за голосом Христа, маємо розуміти, що це нам буде щось коштувати. Але будьмо певні: воно того вартує! Бо на нас чекає не щось незнане і невідоме, – на нас чекає зустріч із Богом, досвід Божої присутности і Божої любови!

Ще однією трудністю було те, що зірка не завжди світила перед мудрецями. В цій подорожі вони не раз мали почуватися розгубленими, не раз мусили зустрітися віч-на-віч зі своїми запитаннями, сумнівами, відчути болісну непевність, робити непередбачені зупинки й очікувати знаку з неба. Так вони вчилися самовідречення, мудрости не покладатися на власні сили, вміння, досвід, а щораз більше довіряти Богові, приймати і поважати Божі ритми і Божий провід. В духовному житті це так важливо: не форсувати подій, які стосуються власного духовного зростання, і ще більше – які стосуються зростання інших, а дозволити Богові діяти тоді і так, коли і як Він буде вважати це найкраще зробити…

Нарешті – і це було особливо важливим, хоча і важким, – вони мали прийняти факт своєї людської слабкости, своєї здатности помилятися, сходити з правильної дороги, приймати неправильні рішення. Бо ось, коли вони вже думали, що досягли мети, то виявилося, що прийшли не туди, куди було потрібно: Месія народився не в Єрусалимі, а в Вифлеємі. Відтак у Вифлеємі, вірогідно, сподіваючись побачити Новонародженого в оточенні численної свити, в розкішних палатах, насправді ж побачили вбоге дитя, сповите у прості пелюшки й оточене домашніми тваринами, що зігрівали своїм диханням холодну стаєнку, де народився цей «юдейський цар».

Як часто наші очікування та сподівання розбиваються об просту і сувору дійсність, яку ми стрічаємо, наближаючись до Бога! Такий досвід вчить нас смиренности й необхідности жити в поставі, яку традиція називає «постійним наверненням» і про що ми молимося, кажучи: «Осталий час життя нашого в мирі і покаянні скінчити у Господа просім!»

Молитва: Мій Господи і Боже! Веди мене дорогою, яку Ти сам визначив для мене! Дай мені мудрість не відступати перед труднощами і зі смиренням приймати свої обмеження і слабкості. Дай мені мудрість довіряти Тобі щораз більше і, незважаючи на все, йти вперед, щоб моя віра в дорозі не ослабла, а навпаки – зміцніла, та щоб наприкінці дороги я міг пережити ту радість, яку зазнали мудреці зі Сходу, і разом з ними промовити слова праведного Симеона: «Нині можеш відпустити слугу Твого, Владико, за Твоїм словом у мирі!» Амінь.

Владика Богдан ДЗЮРАХ