27 листопада цього року у приміщенні музею «Дем’янів Лаз» посвячено і відкрито художньо-документальну виставку до 90-річчя Голодомору – «Голодомор 1932-1933. Україна пам’ятає».
У четверту суботу листопада українці вшановували пам’ять жертв Голодомору. Скільки їх – три, п’ять, сім, вісім чи десять мільйонів невинних людей, сотні тисяч родів, вимерлих сіл, закатованих, замордованих, непохованих доль…
Український Голокост 1932-1933 років – це свідоме знищення людей.
Авторитетний американський дослідник, професор Стенфордського університету, автор книги «Жнива скорботи» Роберт Конквест писав: «Голод запланувала Москва для винищення українського селянства. Українських селян винищували не тому, що вони були селянами, а тому, що були вони українськими селянами».
В Україні відбувався сильний спротив більшовицькому режиму ще до 30-х років, а у 30-х в Україні чинили опір цілі села, тобто люди не віддавали ні своє майно, ні свою честь. Це викликало лють у Кремлі. Наприкінці 1932 року в Україну були направлені московські емісари – Молотов, Каганович, Балицький та група партійних керівників – 1700 осіб для «виправлення ситуації». Планувалося вилучити 360 млн пудів хліба, хоча реально можна було виконати 70 відсотків від норми.
Голод розпочався восени 1932 р. і тривав до літа 1933 року. Загнані в колгоспи, селяни не бажали працювати за порожні трудодні. Тоді влада вирішила «покарати»: розпочалася тотальна конфіскація хлібних ресурсів.
За кілька місяців надзвичайні комісії під керівництвом найближчих помічників Сталіна – Кагановича, Молотова та Постишева – викачали з українських сіл усі внутрішні фонди: продовольчий, фуражний, насіннєвий.
«Будь-яку затримку у вивозі цих фондів ЦК буде розглядати як саботування з боку районного керівництва і вживатиме відповідних заходів» – записано у протоколі № 96 засідання політбюро ЦККП(б) України за участю Кагановича від 29 грудня 1932 року.
Покарання були жорстокими – від 5 до 10 років тюремного ув’язнення до розстрілу з конфіскацією майна. Те, що називалося хлібоздачею, насправді було жорстоким свавіллям, спрямованим на фізичне винищення українського селянства.
Українські втрати протягом 1932-1933 років становили не менше 10 млн. осіб.
Щоб приховати точну цифру втрат від штучно створеного Москвою голодомору в Україні, більшовицькі комісари шастали по селах України та вилучали «Господарські книги» і «Книги записів актів громадського стану» за 1933 рік.
Дивом збереглися в державному архіві Вінницької області декілька таких записів Сосонської сільської ради Вінницького району з квітня по червень 1933 року:
«9 травня 1933року.
Сташко Данило Мартинович, вік – 42 роки, член артілі, причина смерті – від голоду.
14 травня 1933 року.
Романенко Яків Левкович, вік – 52 роки, українець, член артілі. Помер від голоду.
Романенко Тодоська Микитівна, вік – 6 років, національність – українка, хто утримував – батько, ремесло – хлібороб, стан заняття – одноосібник. Причину смерті встановлено в сільській раді міліцією, що батько зарізав і з’їв».
Про ці жахливі події з історії нашого народу говорили на відкритті художньо-документальної виставки «Голодомор 1932-1933 років. Україна пам’ятає», яка була відкрита 27 листопада у музеї «Дем’янів Лаз» та яку освятив настоятель храму Пресвятої Тройці, що діє при Меморіальному комплексі, о. Порфирій.
Стенди «1932-1933 роки. Український Голокост», «Українські та зарубіжні вчені про Голодомор в Україні», створені історико-просвітницьким товариством «Меморіал», представлено для огляду та містять унікальну інформацію про події тих років.
Присутні на виставці мали можливість ознайомитися з численними світлинами, на яких зображені жертви дій більшовицького режиму, із записами спогадів людей, які вижили під час Голодомору. Стенди містять висновки спеціальної комісії Конгресу США з питань дослідження Голодомору 1932-1933 років в Україні, матеріали постанов ЦКВКП(б), накази, інструкції, директиви, що були надіслані партійним і радянським органам, головною метою яких було знищення українського селянства як свідомої національної верстви, що загрожує імперським прагненням Москви.
Документальна виставка органічно поєдналась із відкриттям виставки художніх полотен творчої спілки «City Art» – Місто Мистецтва, керівник Олег Надольський. Приємно, що юні художники цієї спілки вже вдруге організовують виставку в музеї «Дем’янів Лаз».
Члени творчої спілки представили для огляду свої картини, серед яких: «Перший хліб для Москви», художник Олег Надольський, «Стражденні душі Голодомору» студентки II курсу Навчально-наукового інституту Мистецтв Надії Драгули, «Пам’ятаємо. 1932-1933» вчителя образотворчого мистецтва Порогівського ліцею Солотвинської ОТГ.
Справжнім відкриттям для нас стало знайомство з непересічними творчими особистостями, юними обдаруваннями Тетяною Здерко, Соломією Дзюбою та Вікторією Марчук.
Тетяна Здерко – талановита художниця, навчається на 2-у курсі інституту мистецтв на факультеті «образотворче мистецтво». Малює з малих років. 22 лютого 2022 року мала персональну виставку картин «Переливи барв», що включала в себе весь доробок попередніх років. На виставці у музеї «Дем’янів Лаз» художниця представила картину «Колосся жертовного страждання».
Соломія Дзюба підготувала на виставку картину «5 колосків». Художниця закінчила інститут у 2020 році. Соломія відкрила художню студію «Solya» та працює над серією картин про війну (великий формат), співпрацює із сім’ями загиблих героїв та відправляє їм безкоштовно портрети. На відкритті виставки художниця подарувала дружині загиблого Василя Хомчина – Вікторії портрет її чоловіка.
Прикрасили виставку ще дві картини – «Очікування» та «Остання колискова» члена творчої спілки Вікторії Марчук. Художниця народилася в обласному центрі, ще з дитинства любила малювати. Брала активну участь в художніх конкурсах серед дітей, посідала призові місця. Попри те, що Вікторія зараз – мати двох дітей, все ж повертається до творчості, бере участь у спілкуванні з іншими художниками, пише олією на полотні.
У своєму виступі керівник творчої групи Олег Надольський наголосив, що автори картин, які представлені на виставці, спробували передати на полотнах минулі трагічні події на теренах України і подякував адміністрації музею за можливість відкрити виставку.
Із літературно-музичною композицією «Забуттю не підлягає» виступили студенти Івано-Франківського фахового коледжу при Прикарпатському національному університеті.
Окрасою заходу став виступ викладача музики Майданської гімназії Ямницької ОТГ Михайла Зелінського, який не тільки озвучив літературну композицію, але і у його виконанні прозвучали патріотичні пісні та власно створені музичні твори. Михайло Васильович – відмінний звукооператор, пропагує та виконує українські пісні, харазматичний артист та незамінний учасник проєкту «Об’єднані любов’ю», брав активну участь у благодійних концертах «В єдності – наша сила, разом – до Перемоги!», нагороджений численними подяками та грамотами за надання допомоги та підтримки підрозділам військових частин ЗСУ.
Відвідувачі виставки мали змогу побачити хліб голодного 33 року, який спекла Галина Сивачук, два сини якої захищають нашу країну на сході.
Завідувач музею Михайло Фреїк вручив книги «Кияни – свідки Голодомору» (загальна редакція Романа Круцика) керівнику творчої спілки Олегу Надольському, студентам фахового коледжу та викладачу музики Михайлу Зелінському.
Виставка об’єднала людей і молодих, і сивочолих.
Минуть роки, століття, але пам’ять про тих великомучеників нашої історії залишиться на віки.
Вічна пам’ять мільйонам українців – жертвам небаченого в історії людської цивілізації Голодомору. Пам’ятаємо! Не забудемо! Не пробачимо!
Лілія ПИЦКО,
старший науковий співробітник
МК «Дем’янів Лаз»
