Зміна осідку Ради єпископських конференцій Європи, культура смерті, потреба євангелізації та інші європейські теми, які хвилюють єпископів.
Наприкінці пленарного засідання, насиченого темами, що призвели до історичного рішення про перенесення осідку Ради єпископських конференцій Європи (CCEE) до Риму, архиєпископ Ґінтарас Ґрушас, президент CCEE, підводить підсумки роботи з Андрея Гальярдуччі для видання «ACI Stampa». І підкреслює, що пріоритетом для єпископів Європи є євангелізація.
Ваша Ексцеленціє, який пріоритет випливає з вашої асамблеї?
Це не новий пріоритет в абсолютному сенсі, але це, безумовно, наше головне завдання: євангелізація. Ми знаходимося на континенті, який колись був розсадником місіонерів, але сьогодні кількість вірних зменшується. Колись Європа була бастіоном християнства, відправляючи місіонерів по всьому світу. Сьогодні ми покликані бути місіонерами у власних країнах. Церква в інших частинах світу, таких як Африка та Азія, зростає. Однак на нашому континенті вона занепадає. Звідси слідує, що ми повинні розпочати все спочатку.
Що вас найбільше турбує?
Останні два роки нас турбує війна в самому серці Європи, в Україні. Конфлікт, який спалахнув на Святій Землі після атак ХАМАСу 7 жовтня минулого року, шокував нас. Ми стурбовані становищем християн у Нагірному Карабасі. Коротко кажучи, наше найбільше занепокоєння походить з контексту війни. Виклик творити чудо миру є, мабуть, найбільшим для Церкви в Європі сьогодні. Ми покликані не лише засуджувати несправедливість, але й допомагати в процесі примирення та зцілення задля досягнення справедливого миру, допомагаючи народам знову довіряти один одному. Ми повинні будувати примирену Європу, засновану на діалозі та впевненості в тому, що, як сказав Іван Павло ІІ в «Ecclesia in Europa», «Христос є надією Європи».
Але в Європі, яка бачить, як зменшується кількість її вірних і яка ставить під сумнів війни, що спалахують на її власній землі, чи можемо ми все ще говорити, що Христос є надією Європи?
Не тільки можемо, але й повинні це сказати! Ми переконані, що, розпочавши заново з Ісуса Христа і його спасительної правди, європейський континент може наново відкрити себе. Європа має міцне християнське коріння, яке об’єднує всі її народи, навіть ті, де секуляризація, здається, бере гору. Церква все ще залишається знаком надії з її численними діями на користь найменших, з її присутністю у складних соціальних ситуаціях, з її близькістю. Але наше зобов’язання було б нікчемним, якби воно не починалося з Євхаристії, з нашої віри в Ісуса Христа, правдивого Бога і правдиву людину. Ми були б нічим іншим, як «жалюгідною неурядовою організацією», як застерігає Папа Франциск. Тільки якщо ми справді віримо в Христа, ми зможемо побудувати цивілізацію любові. Так, ми переконані, що в Європі ще є надія на Христа.
Як знайти надію у Христі?
Якщо шукати вихід лише на людському рівні, то можна побачити лише хрест, який ми несемо. Ми повинні підняти очі до Господа, від Якого походить вирішення наших проблем. Саме від Нього приходить мир, надія і розрада у стражданнях, які ми переживаємо через війну, економічні проблеми та міграційну кризу. Ми повинні допомагати людям дивитися вгору. Це допомогло вижити багатьом в’язням німецьких концтаборів під час Другої світової війни та радянських таборів після війни. Навіть у такій жахливій ситуації можна підняти очі до неба і побачити щось більше, ніж щоденні труднощі.
Чому ж тоді Європа, здається, рухається в абсолютно протилежному напрямку? У своєму зверненні ви згадали про «культуру смерті», яка, здається, панує в багатьох європейських країнах?
Укорінення нашої надії в Христі є найбільшою протиотрутою проти культури смерті, яка поширюється, часто безкорисливо, в засобах масової інформації. Евтаназія для дітей, нещодавно схвалена у Нідерландах, намір включити передбачуване право на аборт до Конституції Франції, смерть Інді Грегорі говорять нам про те, що люди тепер хочуть приймати рішення про смерть, а не про життя.
Чому це викликає занепокоєння?
За темою гідної смерті стоїть ідея про те, що є життя, які не варті того, щоб їх проживати. Культура смерті — це культура відкидання, яка не розглядає людину як особистість, а лише як гвинтик у механізмі, який можна відпустити, якщо він не приносить користі. Для судді неприйнятно приймати рішення про чиєсь життя і смерть. Скоріше, я очікую, що суддя буде приймати закони, які дозволять кожному прожити своє життя гідно до кінця, від зачаття до природної смерті, не піддаючи нікого дискримінації в цьому, навіть у випадку особливих і невиліковних станів здоров’я.
Значна частина роботи вашої асамблеї була присвячена Синоду. Яким є внесок Європейської Церкви в роботу Синоду?
Ми повинні спочатку дочекатися обіцяних вказівок від Генерального Секретаріату Синоду. Однак ми знаємо, що єпископські конференції будуть покликані зробити перші кроки.
У кожній країні неодмінно відбудуться зустрічі богословів і каноністів, щоб обдумати остаточний синтез першої сесії, наступні кроки і структури на службі більш синодальної Церкви. Після цього єпископські конференції передадуть ініціативу єпархіям.
Під час асамблеї ви вирішили перенести свою штаб-квартиру до Риму. Чим спричинений такий вибір?
CCEE базується в Санкт-Галлені з 1977 року, і ми вдячні архиєпархії Санкт-Галлена за її підтримку протягом усіх цих років. Однак ми відчули, що настав час для CCEE наблизитися до Наступника Петра. Наявність офісу в Римі надасть нової центральності роботі Ради, яка — нагадаю — складається з президентів єпископських конференцій Європи. Новий офіс зможе стати «домом» для єпископів Європи, які проїжджають через столицю, а також місцем, яке єпископи зможуть відвідувати частіше і де ми знайдемо найбільшу концентрацію експертів і можливих співпрацівників з усієї Європи. Ми переконані, що офіс у Римі дасть новий поштовх роботі ССЕЕ в найближчі роки.
***
Нагадаємо, що від 27 до 30 листопада 2023 року у Ла-Валетті на Мальті відбувалася пленарна асамблея Ради єпископських конференцій Європи (CCEE). До цієї Ради входять очільники 33-х католицьких єпископатів Європи, Архиєпископи Люксембурга та Монако, маронітський Архиєпископ Кіпру, Ординарій Кишинівський, Єпарх Мукачівський та Апостольський Адміністратор Естонії. Сьогодні її очолює Вільнюський архиєпископ Ґінтарас Ґрушас, Голова Єпископської Конференції Литви. Україну в Раді представляють три ієрархи: Глава Архиєрейського Синоду УГКЦ в Україні, Голова Конференції Римо-Католицьких Єпископів України та єпарх Мукачівський. У пленарній асамблеї беруть участь очільники єпископатів або їхні делегати. Крім того, протягом року проводяться різні тематичні зустрічі, що збирають відповідальних у єпископатах за різні напрямки служіння та душпастирства.
Українську Греко-Католицьку Церкву цьогоріч з благословення Отця і Глави УГКЦ Блаженнішого Святослава на зустрічі представляв владика Андрій Хім’як, Секретар Синоду Єпископів УГКЦ. Також участь у засіданнях взяв владика Богдан Дзюрах, апостольський екзарх для українців візантійського обряду у Німеччині та Скандинавії.
