Ректор Львівської духовної семінарії УГКЦ отець Ігор Бойко в інтерв’ю для Радіо Ватикану – Vatican News розповів про ситуацію у Львові після масованих ракетних обстрілів останніми днями, про важливість підтримки українців з боку різних країн світу, та про сенс Різдва в важких обставинах війни.
Українські міста і села знову перебувають під обстрілами російських ракет. У цих важких обставинах, які український народ переживає в час Різдва, отець Ігор Бойко, ректор Львівської духовної семінарії Святого Духа, закликає поглянути на Пресвяту Родину, яка також зазнавала переслідування. Усвідомлення того, що Господь завжди був з ними і захищав їх, додає впевненості, що Бог не залишає також український народ. Про це пише українська редакція Vatican News.
Цими днями відновилися російські масовані ракетні обстріли по всій території України. Яка тепер ситуація у Львові?
Був такий період часу, коли Львів був досить спокійним містом, тому що майже місяць чи два місяці ми не чули у Львові жодних сирен. Однак ситуація змінилася в останні дні грудня, коли відбулася масована атака по цілій Україні і в тому числі були прильоти також і у Львів. Недалеко від нашої семінарії було пошкоджено вісімнадцять будинків, дві школи, один дитячий садочок. Майже всі вікна, які були в цих будівлях, є знищені, двері розбиті і багато людей постраждали. Одна особа загинула. Без сумніву, це, з одного боку, викликає страх в людей, тому що сьогодні немає жодного безпечного місця в Україні: чуємо про обстріли в Харкові, в Києві і в інших містах України, Херсон постійно під обстрілами. Коли почався Новий рік, в ніч на перше січня і також вдень було дуже багато повітряних тривог в Україні. Сьогодні зранку були дуже великі обстріли Києва і Харкова, читаємо з новин, що також є багато постраждалих, є руйнування і житлових будинків й інфраструктури. Але, одночасно, наша протиповітряна оборона працює, і знаємо, що понад шістдесят ракет було збито і вони не потрапили в цілі. Ворог в різний спосіб намагається залякати український народ: вони бачать, що не мають успіхів на полі бою, і в такий спосіб намагаються нищити український народ. Але наш народ стоїть, наш народ бореться, Україна стоїть, Україна показує свою міць, свою незламність. Я також дуже вдячний багатьом італійцям, тому що навіть до нашої семінарії напередодні Нового року приїхало чотирнадцять італійців з Парми і з Мілану, вони привезли гуманітарну допомогу, яка буде служити і цивільному населенню, і для військових, для поранених. Сьогодні зранку до нас приїхала група молодих іспанців, які будуть молитися разом з нами і з нашою молоддю. Все це свідчить про близькість європейців з українським народом. І це дає нам відчуття, що ми не є самі. Так, нам важко, нам буває страшно. Але коли поруч є хтось, хто підставляє своє плече, хто розділяє наш біль, хто може проявити свою близькість і солідарність, тоді нам легше переносити всі ті жахіття, які спричиняє Росія, щоденно обстрілюючи Україну.
Отче, ми перебуваємо ще в різдвяному періоді. Якого сенсу можна надати цим святам в таких тяжких обставинах?
Знаєте, я коли думаю про цьогорічне Різдво, мені чомусь в серці зроджується думка, що коли Господь Бог у своїй безмежній любові до людини, до людського роду прийняв рішення, що Божий Син приходить у цей світ, воплочується, стає людиною, народжується як невинне, маленьке, беззахисне Дитятко, і на це Дитятко чигає Ірод, який хоче вбити Дитя Ісуса, який хоче помститися на цьому невинному Дитяткові, і тим самим Пресвята Родина опиняється в небезпеці. Вони змушені покидати свою землю, втікати в далекий, невідомий їм Єгипет і там перебувати до смерті Ірода. Я думаю, що таку саму тривогу сьогодні переживають діти в Україні: кожного разу, коли лунає сирена, діти змушені заходити у бомбосховища, діти не можуть навчатися в школі, зупиняється навчання, будь-яка діяльність припиняється і потрібно, власне, ховатися. Я думаю, що не один раз діти також і плачуть зі страху, який вони переживають, і родини, які знаходяться в небезпеці. Понад шістсот шкіл були знищені в Україні під час цієї війни, які жодним чином не пов’язані з військовими базами. Незважаючи на ті всі труднощі, які ми переживаємо, і Пресвята Родина переживала в час Різдва, знаємо, що Господь завжди був з ними, опікувався ними, захищав їх, оберігав їх навіть в далекому краї, коли вони перебували, можливо, в невигідних умовах, але тим не менше, Господь завжди був з ними. І те саме, я думаю, сьогодні: два роки, відколи розпочалася повномасштабна війна в Україні, десять років, відколи вже триває війна в Україні, коли Росія думала швидкими темпами захопити Україну, сплюндрувати, знищити, але це їм не вдається. Росія не має успіху на полі бою, але намагається в будь-який спосіб залякати український народ. Тому я сьогодні справді вірю, що Господь Бог є з нами і показує Свою силу, тому що ми молимося, ми просимо Бога захисту, ми просимо Бога, щоби ця війна завершилася якомога швидше. І бачимо, що справді Божа сила є на стороні українського народу. Тому що якщо весь світ по-людськи думав, що за два-три тижні Україна впаде, Україна не встоїть, то сьогодні світ бачить, що ми є справді незламним народом. Тому дякуємо і Збройним Силам України, дякуємо всім тим людям доброї волі, які підтримують нас, бо, без сумніву, без світової підтримки, мабуть, ми би не мали такого успіху на полі бою, в гуманітарній сфері. Дякуємо тим багатьом людям, які приймають наших біженців за кордоном тощо. Тому те саме, що переживала Пресвята Родина, сьогодні переживають багато українських родин, будучи майже вісім мільйонів поза межами України, але тим не менше, дякую всім, хто підтримує і допомагає нам, і в Україні, і поза межами України.
