Микола Дерлиця – священник, етнограф, письменник

0
17

У 1989 році вийшла друком книга Миколи Дерлиці «Образки з життя», в якій були надруковані новели та оповідання священника і письменника Миколи Дерлиці. Вперше за багато років забуття до читача повернувся безумовно талановитий автор кінця ХІХ – початку ХХ ст., який щедро засівав літературну ниву добірним зерном слова.

Народився Микола Дерлиця 23 квітня 1866 року в селі Застав’є (нині с. Баворів Тернопільського району Тернопільської області). Його батько Михайло був звичайним селянином, але подбав, щоб син здобув ґрунтовну освіту. Спочатку він навчався у Тернопільській гімназії, а згодом – у Львівській духовній семінарії. Після висвячення, у 1894 році молодий священник понад два роки працював у Заболотцях і Ходовичах на Львівщині.

У 1896 році о. Микола Дерлиця переїхав на Прикарпаття. Працював у селах Гошів та Витвиця, а з 1921 року і до смерті – у селі Тростянець Долинського району. В цих селах він трудився як на духовній, так і на просвітницькій нивах. Організував читальні, кооперативи, опікувався товариствами «Просвіта», «Сокіл» і «Відродження», перед виборами проводив агітаційну роботу за українських кандидатів. У селі Витвиця він вперше заснував церковний хор і уже за рік-два у ньому співало біля 40 чоловіків. Через деякий час хор став мішаний, у ньому почали співати й жінки. При читальні отець Дерлиця заснував товариство «Відродження». Його члени брали зобов’язання не пити горілку та не курити. Священник заохочував урочисту публічну церковну присягу членів товариства дотримуватися цих вимог.

Також у Витвиці в 1908 р. священник відкрив за свої кошти двокласну школу і утримував її до початку Першої світової війни. Як виходець із селян, він вважав, що сільські діти мають бути освіченими. Згодом із його ініціативи та при його підтримці вихідці с. Витвиця – Степан Янишівський, Павло Витвицький, Степан Січко закінчили духовні семінарії, а Михайло Селешко – Господарську академію у Подебрадах (Чехія).

Під час війни при Болехівському деканаті о. М. Дерлиця був комісаром у справах вдів і сиріт. Допоміг не одній родині, яка втратила годувальника на фронтах першої світової. Звичайно, австрійським і польським властям така, здавалось би, світська діяльність М. Дерлиці була не до вподоби. До будинку священника навідувались жандарми, робили обшуки, а відтак й арештовували, але ненадовго, бо боялися виступу селян, які дуже любили свого духівника.

Літературну діяльність Микола Дерлиця розпочав у 90-х роках ХІХ століття, коли ще навчався у духовній семінарії. Він писав оповідання, новели і нариси з життя селян, в яких правдиво відтворював той історичний період. Деякі з них були опубліковані у «Літературно-науковому віснику» та в часописі «Діло». Перша збірка «Композитор» і иньші оповідання» вийшла у Львові у 1904 році. До неї увійшли такі твори як «Пташенята», «Останній бій», «На вакаціях», «Народна школа», «Поратували», «Хмиз» та ін. Він також автор повістей на соціально-побутові теми: «Марта» (1928), «В Млаках» (1930), образків із світової війни «Воєнний дідич» (1928), що вийшли окремими книгами в Коломиї.

 Свого часу на творчість о. Миколи Дерлиці звернув увагу Іван Франко, який писав, що сей автор у своїх оповіданнях та нарисах органічно поєднував неквапливу об’єктивну розповідь з несподіваною новелістичною кінцівкою. Іван Франко сприяв виданню його творів. У листі до В. Гнатюка від 28 лютого 1904 р. він пише, що друкує М. Дерлицю поряд з Купером, 3 томом Марка Вовчка, Заєром. Оцінюючи першу збірку, Лесь Мартович у рецензії, надрукованій у газеті «Діло» від 26 лютого 1904 року, писав: «Дерлиця є добрий обсерватор та має дотеп. Взагалі Дерлиця оповідає гладко і складно та має ту дуже добру прикмету, що знає мову. Дерлиця один із не послідних талантів на Галицькій Русі».

 Про твори о. Миколи Дерлиці можна говорити багато, вони наскрізь народні. Є серед них мистецькі перлини, які засвідчують непересічність його таланту. До них можна віднести новелу «Пташенята», в якій показане нужденне до неможливого життя міських дітей-сиріт, або повість «Марта», в якій з таким щемом йдеться про долю немолодої вже дівчини, сподівання якої на подружнє і материнське щастя стають примарними.

Відомий Дерлиця і як етнограф. Йому належить етнографічний нарис «Селянські діти», в якому подав тексти колискових пісень, записаних ним у селах Галичини. Окремі варіанти до записів Дерлиці зробив і додав Іван Франко. На жаль, багато творчих рукописів та книг о. Дерлиці згоріли під час Другої світової війни.

  Якщо говорити про М. Дерлицю, як про сільського господаря, то він володів усіма знаннями, без яких селу неможливо було обійтися, живучи в селі. Він при потребі допомагав хворим селянам, знав, як лікувати тварин і птицю. Свої знання передавав односельцям, збирав їх на бесіду, розповідав їм про події у світі, читав вірші українських поетів, а також власні твори, вчив селян ґаздувати.

 На схилі літ о. М. Дерлиця важко захворів. Але і хворий виконував свої пастирські обов’язки, займався громадською і благочинною діяльністю. 14 березня 1934 року він помер.

Дружиною о. Миколи була Теодора Долинська, 1877 р.н., яка померла 29 вересня 1913 року, на 36-у році життя. Вона – дочка о. Івана Долинського (1821-1884), пароха с. Підмихайля коло Калуша, та Павлини Нагорянської (1830-1909).

Після смерті дружини отець М. Дерлиця сам виховав чотирьох синів. Роман (за іншими даними – Павло) Дерлиця (1893-1962) – воював в рядах УГА, емігрував у Чехословаччину, де в Празі 1946 р. був репресований більшовицьким окупаційним режимом, засуджений на 10 років радянських таборів, після відбуття яких повернувся в Чехословаччину, де й помер.

Отець Ярослав Дерлиця (1895-1975) – також пройшов шляхами визвольних змагань в рядах УГА, висвятився на священника, був парохом у Тумирі, коло Галича, а останні роки працював у с. Олеша Тлумацького району.

Інженер Остап Дерлиця – активний культурно-просвітній та політичний діяч, член ОУН, карався у Березі Картузькій. У 1945 році замордований поляками. Місце поховання невідоме.

Теофіл Дерлиця помер малою дитиною у 1911 році і похований, як і дружина о. Миколи Дерлиці, у с. Витвиця.

  Як було сказано на початку статті, багато років ім’я Миколи Дерлиці було забутим і тільки за незалежної України його вдалося повернути для нащадків. І тепер в с. Тростянець бережуть пам’ять про улюбленого священника. 2 червня 1991 року на тростянецькому Будинку культури вдячні односельці відкрили меморіальну дошку. Також вони на місцевому цвинтарі знайшли і упорядкували могилу свого пароха. Але ще залишилось немало інформації в архівах, яка може доповнити розповідь про його життєвий і творчий шлях. Можливо, що окремі рукописи, світлини зберігають у своїх домівках жителі Тростянця, Витвиці, Гошева та Слободи Долинської, де жив, служив і працював отець Микола Дерлиця. Тож і ними варто поділитися.

 Подав Іван ДРАБЧУК,

історик, член Національної спілки краєзнавців України