У сучасному світі кожен з нас перебуває у «пошуку себе», шукає «дорогу до себе», напевно ставимо собі питання про якість нашого духовного життя. Що я про це знаю або й досі не знаю, але можу знати…? Чи я плекаю це духовне життя? Які мої стосунки з Богом?
Бо так направду кожен з нас спраглий правдивого духовного життя, попри свою екзистенційну загубленість ми прагнемо віднайти істинні критерії розпізнання добра і зла, правди і брехні, бажаємо віднайти сенс життя у відблисках одвічних і незмінних істин, ще тут, на землі. Ці великі прагнення ведуть нас до глибшого пізнання свого духовного життя.
Пошук відповіді на питання, що таке духовне життя, є надважливою. Бо від того, якою буде відповідь, залежатиме наш шлях духовного зростання і взагалі якість нашого щоденного життя.
Коли говоримо про наше духовне життя, то, звісно, це не пусті балачки про щось гарне і недосяжне. Духовне життя таке ж реальне, як і те, що ми дихаємо, рухаємось, їмо, ходимо і так далі. Але, як кожна наша зовнішня діяльність, потребує вкладання у неї розумового ресурсу, фізичного і, звісно, часового. Так і духовне життя потребує нашої цілісної участі, як особи з усіма моїми дарами і можливостями.
Але – постає «але». І це «але» виринає перед нами у демотивуючих словах: а навіщо воно мені, я не маю на то сили – виконувати Христові заповіді, молитися, любити, бути стійким попри усі виклики мого щоденного життя? Ну, бо може якось воно та й буде… без тої молитви і тиші й зрештою без усього того, що мені нагадує про Бога. І… як починаємо так мислити, то стаємо немов той листок на вітрі – нас «несе» кудись не туди. Такий стан психіки і душі призводить до того, що наші воля, розум і серце стають немов паралізовані. А чому так стається? Бо, образно кажучи, самим лише «фейсбуком, інстаграмом, тік-током» (додаймо тут кожен своє) ситими не будемо. Що це значить? А те, що ми не механічні несвідомі істоти, які мають в собі лише дочасне земне життя, яке вимірюється скінченним часом, ми носимо в собі ВІЧНІСТЬ – це наша безсмертна душа, дарована Богом. Ми є особами з тіла, душі та духа. І якщо ми не закорінимо нашого життя в Бозі, то закорінимо його деінде – знайдемо собі «божків із світу цього» і тим самим будемо приречені на існування. А ми покликані жити в світлі і свободі дітей Божих!
Духовне життя – це наші стосунки з Богом. Бог перший увійшов до нашого серця, став людиною і дарував Святого Духа, який живе в нас. Зв’язок з Богом – духовне життя, яке започатковане в нас Богом, потрібно у собі відкрити. Коли людина це усвідомить, коли відчує Божу любов, коли повірить у неї, то зрозуміє, що повинна плекати цей зв’язок і відповідати на Божу любов. Ми покликані відкрити правду про любов Бога до нас, правду про те, що лише Бог для нас є усім, бо зрештою усе в цьому світі минає, але залишиться Бог, наш Творець.
Про духовне життя в катехизмі УГКЦ «Христос – наша Пасха» говориться наступне: «Життя у Христі називаємо духовним життям, оскільки його джерелом є Святий Дух і воно звершується Його благодаттю. Благодать – це дія Святого Духа в людині, тобто Його безкорисливий дар. Благодать жодним чином не поневолює людини й не обмежує її свободи. На цьому наголошує апостол Павло: «Де Дух – там свобода» (2 Кор. 3, 17). Дух Божий запрошує, кличе нас до зростання у Христі й уможливлює його».
Як бачимо, джерелом духовного життя є Святий Дух. Отже наше духовне життя бере свій початок у Святій Тайні Хрещення. З цього слідує, що духовне життя в нас розпочинає саме Святий Дух. Бо ж не людина сама є ініціатором духовного життя. Звідки про це дізнаємося? Із сторінок Святого Письма: «бо то Бог викликає в вас і хотіння, і чин за доброю волею Своєю. Робіть усе без нарікання та сумніву, щоб ви були бездоганні й щирі, непорочні діти Божі серед лукавого й розбещеного роду, серед якого сяєте, немов світила у світі» (Фил. 2, 13-15). Нашу глибинну єдність з Богом можемо побачити у словах із Книги Буття: «Сотворімо людину на Наш образ і на Нашу подобу» (Бут. 1, 26). В цих словах простежується діалогічний вимір нашого духовного життя; це завжди відносини між Богом і людиною. А як наслідок, ціллю нашого життя є любов до Бога.
Найбільша таємниця духовного життя християнина укрита в правді про те, що Бог створив людину для Себе. Марні будуть усі наші мрії, цілі, досягнення, будь-яка діяльність, якщо людина не віднайде в собі Бога і себе в Бозі. Як слушно сказав св. Августин: «Створив Ти мене, Господи, для Себе, але неспокійне моє серце, поки не спочине у Тобі». Чим є для нас це «неспокійне моє серце, поки не спочине у Тобі»? Неспокій серця (неспокій нашого духу) – це наше сум’яття, дезорієнтація, внутрішній галас та хаос. Духовне життя християнина – це відношення між Богом і людиною. Нашим завданням є усвідомити і відкрити в собі силу й цінність цього життя.
Духовне життя християнина – це також неустанна праця над собою, яка передбачає переміну життя. Тобто навернення (metanoia) – передбачає зміну способу мислення, переміну життя. Бог посилає нам Святого Духа і творить у нас нове серце, здатне відродитись до нового життя в Господі, про яке читаємо в посланні до Корінтян: «Тому коли хтось у Христі, той – нове створіння. Старе минуло, настало нове» (2 Кор. 5, 17). Духовне життя – це життя в Христі і з Христом, сповнене дією Святого Духа. Впорядкування нашого життя передбачає підпорядкування емоційної і чуттєвої сфери керівництву розуму, очищеного вірою і зміцненого ласкою Божою. Перш за все тут потрібна освячуюча ласка Божа. Без навернення (покаяння) серця і без допомоги ласки Божої ми не в силах досягти властивого духовного зросту. «Кожен християнин має благодать покликання, можливість прожити повноцінне та щасливе життя, яке здійснене лише в Богові. Це покликання звершується в духовному житті, яке є невід’ємною умовою зростання та розвитку особи. Як для тілесного розвитку потрібна фізична активність, а для інтелектуального – навчання й освіта, так для духовного – благодать Святих Таїнств, молитва та добрі діла» (Катехизм «Христос – наша Пасха»).
Скажемо собі в думках: «як все це гарно…». Проте, де я зі своїм життям і ці красиві слова? Але не забуваймо, все, що нам потрібне, завжди дуже близько. Потрібно лише взяти «добрі» окуляри і по-ба-чи-ти. А тому, не падаймо духом, вгору піднесім серця – навіть якщо ми впали на нашій духовній дорозі, або ще й близько не розгледіли на горизонті свого забіганого життя, то є Хтось, Хто нас або підніме, або через обставини, людей, події покаже куди іти. Це наш друг – Святий Дух, Який діє, як Він хоче, Який наповнює будь-яке вітрило і спрямовує твій корабель у доброму напрямку, бо за штурвалом Христос! З нами Божа сила.
Пригадаймо собі святого Павла… О, це ще той собі Павло… Також був слабкою людиною, як і ми сьогодні, але подолав і переміг стільки, що й годі сказати… (то окрема історія). Але він (святий Павло) у своїй слабкості досяг неймовірних вершин духовного життя (нота бене!). Павло був надзвичайно покірною людиною, Бог покірним дає свою благодать, а покора в духовному житті це дуже важливо. А чому досяг? Бо мав Друга, який «учора, сьогодні і навіки Той Самий» – саме так, Ісус Христос. Святий Павло, великий Апостол Народів, як його називають, знайшов стабільність у Христі.
Ось чому для нас так важливо усвідомити цінність духовного життя, яке широко розуміється як здатність робити свідомий, раціональний вибір, але передовсім, як наше життя віри, у постійному контакті з Богом. Якість духовного життя значною мірою впливає на нашу життєву поставу та вибір, на все наше життя.
На завершення декілька мотивуючих висловів від людей, які зуміли у своєму житті знайти шлях до Бога.
«Христос не має тіла тут, на землі, окрім твого. Він не має рук – тільки твої. Він не має ніг – тільки твої. Ти – очі, які сяють Христовою лагідністю в світі. Ти – ноги, якими Він ходить, щоб чинити добро. Ти – руки, якими Він благословляє нині всіх людей. У Христа нема на землі іншого тіла, окрім твого!» (св. Тереза Авільська).
«Ви поспішаєте, щоб забезпечити майбутнє ваше і ваших дітей. Пам’ятайте завжди, що ваше майбутнє – це не останні ваші дні в цьому світі, це перший день в іншому світі. Ви забезпечуєте майбутнє вашим дітям, коли забезпечуєте їм Небо. Немає ніякого життя поза Христом. Віддайте вашим дітям Христа. Якщо Христа немає в тобі, важко віддати Його дітям. Якщо не станете святими, як зможете освятити своїх дітей? Якщо ви не віддаєте їм Христа, усе інше, що даєте, зникає разом з ними» (св. Шарбель).
«Щоб добре чинити, потрібно не просто щось робити, а робити це так, як треба, тобто діяти на підставі правильного вибору, а не тільки під впливом імпульсу або почуттів» (Тома Аквінський).
«Знайди щоденно хоч би кілька хвилин для цієї благословенної самотності, такої необхідної для того, щоби духовне життя не зупинялося» (св. Хосе Марія Ескріва, «Шлях»).
Алла КАПУШ
