В Івано-Франківській духовній семінарії імені священномученика Йосафата відбувся з’їзд вівтарних дружин Івано-Франківської Архієпархії.
Познайомитися, поспілкуватися, дізнатися багато нового, отримати досвід та благословення у семінарію приїхали понад 300 хлопців та юнаків віком від 7 до 18 років з різних протопресвітеріатів Івано-Франківської Архієпархії. Були також представники з Коломийської та Мукачівської єпархій. Організаторами збору вівтарників стали ректорат духовного закладу освіти, 25 братів-семінаристів та аніматори християнського табору «Blessed camp».
Більшість із тих, хто приїхав у семінарію, у майбутньому, дуже сподіваюся, будуть тут вчитися, стануть священниками, катехитами, богословами, капеланами. А наразі вони допомагають своїм парохам під час Літургій.
«Це дуже почесно, — відзначає брат Віталій Худзік, семінарист-п’ятикурсник, керівник та організатор з’їзду. – Брати-семінаристи, з якими навчаюся, переглядаючи світлини з минулих років, бачать на них себе, які були учасниками вівтарних дружин».
За словами брата Віталія, вівтарники мають особливе благословення, бо з ними з малого, підліткового або юнацького віку «співпрацює» Всевишній. Коли Він приходить у життя, то воно настільки змінюється, що це важко передати словами, навіть неможливо, хочеться лише молитися і дякувати за те, що ти біля Господа, — мовить брат-семінарист.
…Прибували на з’їзд з різних парафій. Делегації були як чисельні: 10-15 учасників, так і невеличкі: 2-3 хлопців. Після реєстрації всі зібралися на подвір’ї семінарії, де відбулися коротке знайомство, ігри та банси, далі — молебеньдо Пресвятої Богородиці, який очолив префект семінарії отець Роман Носик, та коротка лекція братаТараса Котика на тему «Вівтарна дружина — спільнота служіння».
«Завдання учасника вівтарної дружини – не лише фізично, але й духовно бути біля Престолу, — зазначив брат Тарас. — Він служить не лише в храмі, а своїм життям свідчить про любов Христа в повсякденному житті. Він несе світло Христового Євангелія, покращує духовне життя через молитву та реколекції; уникає нагод до гріха; долає погані звички, якщо має. Загалом стає прикладом, який хочеться наслідувати. Також учасник вівтарної дружини виявляє послух батькам, священникам, провідникам вівтарної дружини».
Розповіли делегатам з’їзду і про трьох покровителів вівтарних дружин: святого Івана Хрестителя, священномученика Йосафата Кунцевича та 15-річного Домініка Савіо (1842-1857), який помер у юному віці та у великій святості. Говорив брат Тарас про поділ учасників вівтарних дружин на чотири вікові групи. Так хлопці віком 7-9 років проходять кандидатуру. Молодші вівтарники є віком від 10 до 12 років, старші — від 13 до 16 років. 17-18-річні юнаки є почесними помічниками священників.
Після лекції учасників з’їзду поділили на 10 різних команд за віковими категоріями. Разом з семінаристами та аніматорами хлопці та юнаки вирушили до авдиторій, де для них провели катехизації про складові частини храму, літургійний рік, літургійний одяг й церковну атрибутику, структуру Церкви, покликання людини до різних видів служінь. Цікавим був і перегляд відеороликів медіапроєкту семінарії «Бог і Людина» про частини храму. Завершилося зібрання хлопців іграми, бансами, квестами і нагородами за активну участь у заході.
Під час перерви ми розмовляли з учасниками з’їзду.
«Мене звати Матвій Грицак, я вже 4 роки у вівтарній дружині. Мій дідусь – священник, тому бути вівтарником для мене — це від родини, від традицій та великого бажання служити Богу,— виважено розповідає делегат з парафії святого Миколая мікрорайону Хотінь, що у місті Калуш. — У вівтарній дружині мені цікаво, там мої друзі, однокласники. Пишаюся тим, що допомагаю на Літургіях, знаю текст Служби Божої напам’ять, беру участь у таборах, іграх і забавах. Я став кращим і дисциплінованішим. А ще участь у дружині допомагає мені вчитися в ліцеї та музичній школі. Я граю на цимбалах і мрію зіграти у церкві для Господа і для людей».
12-річний Данило Бендус, учасник вівтарної дружини церкви святого Юрія села Угорники Східного протопресвітеріату міста Івано-Франківська, каже, що до храму він прийшов сам. «Ви не вірите? Та прийшов! Мене прийняли у вівтарники. Це така Божа воля, і я вдячний Небесному Батькові, вдячний священникам», — каже шестикласник.
«Ми дбаємо про учасників вівтарних дружин, багато розмовляємо з ними, говоримо про їхні моральні якості, формування характеру, — мовить отець Мирослав Татумиряк, який служить у храмі святого Юрія. — Вівтарники ще й активні учні катехитичної школи, помічники у християнських літніх таборах, вони допомагають і на Літургіях, які проводяться в місцевому ліцеї. Також ми активно проводимо з ними дозвілля: граємо у футбол та бадмінтон».
«На нашій парафії 10 учасників вівтарної дружини, ми приїхали з села Яблунів Більшівцівського протопресвітеріату, — говорить отець Дмитро Белей з храму святого Миколая. – Хлопці приходять за 15-20 хвилин до Літургії, моляться молитву вівтарника, беруть благословення на одягання дальматика та готують вугілля, ладан, розпалюють кадило. Під час Літургії носять свічку. Я жартома називаю таке служіння хлопців «духовним військовим училищем». Хлопці повинні бути чемними, по можливості, добре вчитися, допомагати батькам. Щодо дозвілля, то їздимо з хлопцями на велопрощі.
«З’їзд вівтарних дружин — це щось особливе, це Божа благодать. Очевидно, що наші парафії – живі, наша Церква – жива. Ці діти насправді є дітьми Божими. Вони несуть із собою світло, радість та позитив у цей світ. Вони є прообразом Бога на землі», – підсумував брат Віталій Худзік.
Сабіна РУЖИЦЬКА
