Одного дня з просторів інтернету долинула фраза: «Ми – це те, що ми їмо». Без сумніву, цікава фраза цікавого часу. Насправді ж, ми – це те, що нас оточує.
Кажуть, один в полі не воїн. На нас діє тиск суспільства, і ми намагаємось відповідати тим стандартам, що диктує оточення. Мінімальний супротив тягне за собою новомодне поняття «культура відміни». Стиль одягу, колір волосся, харчування на основі лише зелених салатів (нібито тільки так і потрібно), вибір професії (окрім ІТ, нічого не вибирати!) та, безумовно, моральні цінності.
Різні епохи світової історії вносили свої корективи на характеристику понять «добра» та «зла». Пригадайте тільки середньовіччя, де розумні жінки піддавалися інквізиції через підозру у відьомстві. Наука була поза межами доброго. Чимось позитивним і, на диво, хорошим, вважалася неписемність та неосвіченість, Хрестові походи та інші релігійні сутички. Ісус учив любити й поважати ближніх, а не проколювати їх списом, коли закінчились аргументи. Періоди світових воєн узагалі звели нанівець усі спроби гуманістів навчити цей світ елементарним поняттям моралі й поваги до особистості. Тоді навіть повітря випромінювало ультрачорне: смерть, насильство, зневага, тортури, гординя. Третій рейх упав під тяжінням останньої. Світ сколихнув час мороку й занепаду людської особистості.
«Людина ділиться зі світом тим, чим наповнена сама».
Ніяк не пригадаю, де саме почула це, проте запамʼятала на все життя.
Коли світ перетворюється на суцільний згусток чорної енергії зла й розбрату, варто згадати, що це ми його таким зробили. Ми намагаємось знайти крайнього в довгому ланцюгу деградації людської душі, а достатньо тільки поглянути в дзеркало. Кожен з нас вніс свою лепту в дисбаланс добра й зла. Кожне наше вʼїдливе слівце чи загублене «дякую» – снігова кулька. Здавалося б, що ж там такого загрозливого – купка снігу? Та варто їй тільки торкнутися решти земного покривала – і отримаємо снігового монстра.
За схожим принципом клубочиться зло у світі. Спочатку ми забуваємо привітатися чи попрощатися, потім зникають решту слів ввічливості. А там уже свого виходу очікують байдужість, агресія, відстороненість, егоїзм, злоба й заніміння найголовнішого людського м’яза.
То хто той поганець? Світ чи люди? Суспільство оточує нас і прямо пропорційно впливає на нас самих. У відповідь ми вливаємо на суспільство. Тоді Хто чи Що є тим нульовим пацієнтом, через котрого війни й розбрат на Землі? Ми – генератори. Ми продукуємо енергію. Насильство породжує насильство. Хороший настрій дифузією поширюється від його носія на оточення. У зворотному порядку працює так само. Світ починається з тебе, дорогий читачу. Усе хороше й зле, що існує поміж нас, – частинки душі й особистості кожного з нас.
«Щоб порозганяти усі тіні, достатньо одного сонячного промінчика», – Фредрік Бакман «Чоловік на імʼя Уве».
Сніжана ГОНТАРЮК
