Із прийняттям християнства на Русі на наших землях появилися численні ікони, котрі візантійські імператори давали як посаг для своїх дочок чи як подарунок для князів. Ці ікони стали для українського народу настільки близькими, що навіть коли їх викрали, український народ почитає їх як свої чудотворні ікони.
До таких ікон належить Вишгородська чудотворна ікона Божої Матері, що належить до найкращих зразків візантійського мистецтва. Вишгородська Матір Божа належить до типу ікон котрі називають «Елеуса», з грецької мови перекладається як «співчуття» або «замилування». Тобто, зображення Богородиці з Дитям, на якому малий Ісус обіймає Матір, пригортаючись ликами один до одного, належить до основних типів богородичних ікон.
Ми із замилуванням дивимося, коли діти пригортаються до своїх матусь, це викликає лагідну посмішку на устах, тепло на душі і приємні спогади з власного дитинства. Вдивлячись в ікону типу «Елеуса», обійми матері і дитини є зрозумілим для всіх знаком любові, близькості, відданості та безпеки. Ця ікона розповідає нам не лише про глибокий вияв ідеї материнської любові між матірʼю і дитиною, а є віддзеркаленням Божої любові, любові Бога до людини. В іконі відображаються взаємні почуття Богородиці і Сина – співчуття і материнська любов, з одного боку, та надія на захист і порятунок Дитини – з іншого.
Проте, пишучи про любов, маємо на увазі не лише людську сентиментальну, емоційну. Христос зображений як Емануїл, тому ці обійми символізують найвищий вияв любові Бога до людини, який відбувся на хресті. Саме Емануїл є джерелом любові, виявом якої є бажання Бога бути з людиною (Богородицею). Для цього Бог воплочується, через що людина може тримати Його на руках і навіть бути Його Матірʼю.
Богородиця, яка на руках тримає воплочене Боже Слово, що через Нього все повстало (Ів. 1, 3), зображена у глибокій призадумі, бо зберігає Божі тайни у своєму серці. Малий Спаситель із дитячою довірою ніжно пригортається до щоки Матері.
«Богородиця свідома того, що тримає на своїх руках невимовний Божий дар; однак цей дар не лише для Неї. Вона пригортає цей скарб не для того, щоб зберегти Його для себе, а вказує, що це – Божий дар для світу» (Я. Креховецький, Богословʼя та духовність ікони, с. 89).
Автору вдалося за допомогою пензля передати глибину пережиттів через вираз лиця та очей. У цій іконі приваблює витонченість ликів і погляду, що випромінює глибинну силу почуття. Тихі безмовні погляди вельми промовисті до молільника/глядача. Дві постаті з ніжними обличчями, з очами, в погляді котрих злилися молитва, надія й скорбота. На обличчі Богородиці видно смуток/призадуму, адже і Син, і Матір знають про майбутні страждання Ісуса.
З догматичної точки зору іконографічний тип Богородиці Елеуси є праобразом хресної жертви Спасителя. Як писав Дмитро Степовик: «Вона любить, знаючи, що колись космічне зло, вселене в людей, брутально перерве цю любов. Знає про це й Син… Лише двоє облич, що злилися в ніжній любові, а як багато вимовлено в них зі святих євангельських істин!» (Історія Вишгородської ікони Богородиці – свідчення традиційного євразійського святокрадства, в: Сила мʼякого знака, с. 355).
Сьогодні хочемо представити читачам ікону типу «Елеуса», тип котрої описаний вище. На початку грудня 2021 р. ікону через посередника у Львові придбав о. Григорій Джала, монах Місійного Згромадження св. ап. Андрія, УГКЦ. Оскільки особа, котра продала ікону, захотіла залишитись анонімом, тому неможливо дізнатися більш детальну інформацію про походження образу.
Дана ікона походить з XIХ ст. з теренів Хмельниччини. Вона покрита срібно-золоченою ризою (300 гр.) поверх якої різьблений листковий орнамент. Верхня частина ризи від рамен догори відламана. Саме дорога риза свідчить про те, що ікона була особливо шанованою. Темні (коричневого кольору) лики і грецькі літери свідчать про грецький взірець написання ікони. На іконі привертають увагу насичені синього кольору очі Дитяти Ісуса. Вогнеподібна ореола Діви Марії та тло рослинного орнаменту подібні до Римської Богородиці Одигітрії авторства Йова Кондзелевича. Через потребу укріплення левкасу та знятті поверхневих забруднень, у вересні-жовтні 2024 р. у Львові ікону реставрувала Христина Сухолитка.
Оскільки місіонер бере її з собою, коли проводить реколекції на парафіях, тому ікону називають реколекційною. Нераз люди діляться своїми враженнями, що у молитві перед цією іконою відчувають тепло і мир. Можливо, це відбувається через те, що під час реколекцій учасники духовних вправ мають нагоду переосмислити життєві події, своє життя, і саме ікона Богородиці «Ніжність» допомагає збагнути певні істини. У безмовний спосіб вона вміє доторкнути струни серця, таємного, сокровенного. Можливо, усвідомлення того, скільки болю і яку трагедію пережила Діва Марія, підсвідомо викликає бажання довіритися. А Дитя на руках, що пригортається до Матері, викликає в нас відчуття бути дитиною і теж пригорнутися до Небесної Матері. У часі реколекцій Богородиця за посередництвом ікони є свідком метаної, молитов, каяття, щирих постанов. Сам її вид сповнює молільника чи глядача спокоєм та відчуттям материнської ніжності.
Сьогодні заносимо свої молитви до Небесної Матері і пригортаючись, як мале дитя, до Її ікони, просимо: «… милости сподоби нас Богородице. Зглянься на люд, що згрішив, покажи, як завжди, силу свою, бо, на тебе уповаючи, радуйся – кличемо до тебе, як колись Гавриїл, безтілесний архистратиг».
о. Григорій ДЖАЛА, МЗСАА
