Характерною ознакою світу, у якому живемо, є його безперервний розвиток. Світ динамічний і сповнений життя. Кожен живий організм має свій етап розвитку, що означає зростання. Закон зростання притаманний кожній формі життя.
Доволі озирнутись довкола себе і побачимо ці щедрі плоди осені. Ця пора в промовистий спосіб говорить, що життя покликане приносити плід. І як же хочеться насолоджуватись стиглими, смачними, соковитими плодами. З дерева хочеться зірвати найстигліше яблуко, хочеться посмакувати найсолодшим виноградом. Натомість, нехтуємо тими плодами, які з тієї чи іншої причини не розвинулись, недозріли чи трішки підгнили.
А якщо торкнутись світу людини і застановитись над її розвитком впродовж життя і про те, які плоди вона приносить? Як розвивається життя людини і чи це лише фізичний, психоемоційний, інтелектуальний розвиток? А може успішний і правильний фізичний, психоемоційний та інтелектуальний розвиток залежать від «чогось», про що ми забуваємо або занедбуємо?
Сьогодні, можливо, як ніколи раніше, важливо презентувати себе в світлі життєвих досягнень, особистісного і кар’єрного зросту. Головне – не сидіти на місці, розвиватись і… бути багатофункціональним. Запрягтися не в одну роботу… Ми неабияк зацікавлені в прогресі матеріальному, соціальному, культурному. Докладаємо величезних зусиль і йдемо на великі жертви, щоб реалізувати мрії, кар’єрні цілі. Бажаємо забезпечити матеріальний добробут собі та щасливе майбутнє для дітей. Якщо поглянути на розвиток матеріального забезпечення, над яким побиваємося день і ніч, то затрата зусиль просто вражає. Виснажуємося «до ручки», але беремо на плечі ще один проєкт… А чому і ні!?
Розширення горизонту життя
Але не хлібом єдиним живе людина. І хочеться зустріти людину, багату не лише грошима, статками, кар’єрою. Хочеться зустріти зрілу і духовно багату людину. Таку ж красиву у вимірі духовному, як ті прекрасні, добрі і стиглі плоди осені. Де шукати зрілого християнина, в житті якого верх беруть не матеріальні блага; християнина, який усі свої здобутки і розвиток підпорядкував Богу?
До горизонту наших матеріальних потреб потрібно додати найважливішу складову – духовне життя. Якщо хочемо, щоб наше життя було справді успішним і приносило добрі плоди, потрібно не забувати, що ми християни і покликані духовно розвиватись. Християнське життя, яке не розвивається, не приносить плід і, як наслідок, це суперечить основним законам життя.
Кожен християнин покликаний дбати про своє духовне життя. Якщо людина занедбує свій духовний розвиток, вона не здатна відповідально і свідомо керувати іншими сферами життя. Дбати про свій духовний зріст – означає ставати на шлях духовної зрілості. Духовна зрілість означає, що людина розуміє себе і сенс власного життя. Ясна річ, що духовна зрілість не стається миттєво. Це процес, що складається з різних етапів і потребує часу. Це подорож, довжиною в життя. Тут найважливішим є бажання співпрацювати з ласкою Божою. Бо це сам Бог кличе нас зростати в Ньому.
Влучно про це написано в Катехизмі УГКЦ: «Плоди Святого Духа – це ознаки зрілого духовного життя християнина та його дій, які випливають зі співдії людини з Божою благодаттю. Щоб жити по-християнському й свідчити про Христа, потрібно як допомоги від Святого Духа, так і відкритості й зусиль людини. Апостол Павло так навчає про плоди Святого Духа: «Плід Духа: любов, радість, мир, довготерпіння, лагідність, доброта, вірність, тихість, здержливість» (Гл. 5, 22-23).
Нова якість життя
Основним критерієм духовної зрілості є відкриття найбільшої життєвої істини про людину – це те, що вона створена на образ і подобу Божу. Якщо людина відкриває фундаментальну правду про те, що вона походить від Когось більшого, ніж вона сама. Когось, Хто наділив її любов’ю, розумом та свобідною волею, – то вона відкриє для себе іншу якість життя. Важливо прийняти правду про те, що Бог для нас є люблячим Батьком і нашим найкращим Другом. Однак, не усе так просто. Після первородного гріха наша приязнь з Богом ускладнилася. Ми уже не шукаємо цієї єдності і близькості з Богом. Але якщо шукаємо, то цей пошук часто позначений тривогою, страхом і соромом. Інші не шукають його зовсім або ховаються від Нього. Тому, якщо ми бажаємо зрозуміти себе, таємницю свого існування, стан свого життя – такий, яким він є, то варто чесно й відважно зазирнути всередину себе та подивитися на свої пошуки Бога і відновити з Ним особисту дружбу.
Ісус Христос каже: «По їхніх плодах ви пізнаєте їх. Бо хіба ж виноград на тернині збирають, або фіґи із будяків?» (Мт. 7, 16). Задумаймося на мить, що означають ці слова? Мабуть те, що моє християнське життя має приносити добрі плоди… любов, радість, мир, довготерпіння. Якось має бути помітно, що я християни. Але ж помітно… Щонеділі ходжу до церкви… навіть не встидаюсь зробити знак хреста, йдучи біля храму, ну і різні побожні практики. Але чи цього достатньо? Чи про такі плоди нас питає Христос? Що не кажи, але в храмі бути християнином доволі легко. Проте, щось відбувається з нашою християнською духовністю, нашою вірою, коли ми виходимо за межі храму – усе кудись випаровується. І… «живемо так, ніби Бога не існує».
Можливо, недостатньо ходити в неділю до церкви?! Недостатньо дві години бути в храмі, якщо відносини з Богом не розвиваються за стінами храму. Недостатньо ходити до церкви, якщо відносини з Богом не розвиваються в нашому серці, якщо в молитві і Слові Божому не зустрічаємо живого Бога.
Християнське життя, духовне зростання – це не лише питання теоретичної віри та переконань. Це передусім конкретна поведінка та характер. Переконання, тобто наша віра в Христа повинні бути підтверджені конкретною дією. Наші дії та ставлення виявляють нашу християнську поставу. Про це святий Яків писав так: «Хто з вас мудрий і розумний? Нехай він покаже доброю поведінкою свої діла, зроблені в лагідності та мудрості» (Як. 3:13).
Якщо віра, наше ходіння до храму та інші побожні практики не змінюють способу життя, то й плоди будуть незрілі. «Яка користь, брати мої, коли хто каже, що має віру, а діл не має? Чи врятує його лише віра?» (Як. 2, 14).
І приходять на думку ці світлі, сповнені життя і батьківської турботи слова нашого дорогого Патріарха Святослава. Нехай вони стануть початком відповіддю на вищепоставлені питання-роздуми.
«Я би порадив усім нам у своєму житті, найвищим пріоритетом і орієнтиром шукати особистого спілкування з Богом. Це спілкування з Богом є визначальним у всіх інших вимірах твого життя. Тут можна говорити про молитву, досвід та багато інших речей. Але щоденне відкриття Божої присутності поруч мене, щоденна євангелізація мого нового дня в нових обставинах мого життя — вона є дуже важлива. Та близькість з Богом допоможе тоді подолати дуже багато труднощів, які, безперечно, чекають на кожну людину».
Алла КАПУШ
