Тридцять років тому, 26 червня 1994 року, Отець і Глава УГКЦ Блаженніший Святослав із рук кардинала Мирослава-Івана Любачівського отримав священниче рукоположення в архікатедральному соборі Святого Юра у Львові. З нагоди ювілею священства Патріарха запрошуємо пригадати його свідчення про своє покликання та підготовку до висвячення, а також пропонуємо 10 думок Блаженнішого Святослава про священство.
Про це пише Департамент інформації УГКЦ.
Про покликання до священства
Найперше своїм покликанням Глава УГКЦ завдячує переслідуваній, зневаженій, а відтак вокреслій Українській Греко-Католицькій Церкві. До рішення стати священником його спонукала висока релігійність батьків і близьких родичів. Однак вирішальним Предстоятель вважає знайомство з о. Михайлом Косилом, священником підпільної Церкви, який довгі роки виконував обов’язки ректора підпільної духовної семінарії Івано-Франківської Єпархії, яка тоді розиміщувалася в селищі Дора, поблизу Яремче.
«Для мене отець Михайло Косило був учителем священничої жертовності, ревності та чистоти. Зокрема, у його такому дуже харизматичному, у доброму сенсі цього слова, впливу, я рішився на цю дорогу і саме в неодруженому стані. Свого часу він два терміни відсидів у в’язниці за священничу діяльність, потім був призначений ректором підпільної семінарії. Сила цієї особистості, сила зустрічі з такою особистістю і стала останнім поштовхом», — поділився Блаженніший Святослав.
Про підготовку до священства
У 1991–1992 роках Предстоятель УГКЦ навчався в Центрі філософсько-богословських студій «Дон Боско» у м. Буенос-Айресі (Аргентина).
«Коли я повернувся з армії і хотів продовжувати підготовку до священства, вже були цілком інші обставини. Це вже не була підпільна семінарія. Я потрапив у групу, яку формували для навчання в Аргентині, на прохання Владики Андрія Сапеляка. Там навчався до 1993 року. Фактично, закінчив курс філософії. Це дворічний курс, який прописаний навчальним планом для підготування до священства».
«Коли отримав у посольстві в Москві візи для себе та друзів, то йшов вулицею і співав від щастя. На початку жодного слова не розумів іспанською, але вже під час першої сесії іспити з філософії складав тією мовою. Треба просто сісти і вивчити, — ділився Архієпископ простим рецептом опанування мов, яких знає до десятка. — А вже у 1992–1994 роках повернувся до навчання в Україні, а саме у Львівській духовній семінарії Святого Духа».
10 сильних думок Блаженнішого Святослава про священство
Священство — привілей служити так, як служив Ісус Христос. Великим особливим привілеєм, чи особливою гідністю тих, кого Христос покликає до богослужбового священства, є привілей служити. Це не привілей якоїсь особливої почесті чи окремих ексклюзивних прав — це привілей служити так, як служив Христос.
Ісус Христос хоче Сам, через особу свого священника, зціляти рани людини наших часів, виливаючи на них ліки Святих Таїнств. Сам Христос, через особу священника, хоче промовляти до серця сучасної людини. Через апостольське служіння своїх єпископів Христос хоче, щоби слово Христового Євангелія було поширене аж до краю землі.
Блаженний той священник, який ніколи не втратить відчуття остраху та трепету, стоячи перед обличчям таїнственної дивної присутності Спасителя! Щоразу як приймете на свої руки євхаристійне Тіло Христове, пам’ятайте, що споглядаєте упокорення і слухняність аж до смерті самого Бога!
Христос, Бог Отець і Дух Святий були б для нас далекими без служіння священників. Ми, може, б чули, що хтось за нас, за наші гріхи віддав своє життя, — але хто б подав це кожному особисто? Зміст новозавітного Христового священства полягає в тому, щоб те, що Він дав своїм учням на Тайній вечері, стало доступним усім людям, не лише якомусь малому колові вибраних, щоб та дійсність Його пасхальної жертви була не тільки за людей, а й людям.
Службове священство — дар Святого Духа й окреме Таїнство. Богослужбове священство — окремий вид священничого Служіння у Христовій Церкві, до якого покликаються особи чоловічої статі, для того, щоб в особливий спосіб оприсутнювати самого Христа — нашого найвищого Первосвященника, який продовжує служити людині всіх часів і народів. Це богослужбове священство передається у Христовій Церкві через Таїнство Рукоположення.
Бути Христовим священником означає давати себе людям. Справжній священник уділяє вірянам не тільки те, що він має, знає, вміє, а й те, ким він є, — уділяє Христове священство, яким він ознаменований, те, ким він є для Христа і в Христі. Такий священник має частку з Христом.
Христовий священик покликаний співстраждати. Христос у своєму священстві та Його священник бере участь у стражданнях людства в той період, коли душпастир живе. Інша риса полягає в тому, що ніхто не може стати священником-причасником божественного служіння своєю власною примхою чи бажанням, а лише покликанням Господа.
Суть священства ми бачимо у Великий четвер під час чину умивання ніг. Скажіть мені, у якій релігії світу ми можемо бачити Бога на колінах перед людиною? У всіх релігіях світу людина є на колінах перед тим божеством, якого боїться та страхається. А тут все навпаки… Ми бачили Бога на колінах, який вмиває ноги. І такого типу стояння перед ранами людини Господь називає честю, яку сам собі ніхто не може взяти, лише покликаний Богом.
«Оце я між вами як той, хто служить» (Лк. 22, 27). Що означає бути Христовим священником у час війни? Думаю, ми вичерпно на це запитання не відповімо. Кожен повинен шукати відповідь там, де його покличе до служіння Христова Церква. Ми бачимо в контексті теперішніх подій, навіть цього Богослужіння, що завдання священника — найперше бачити Христа на колінах перед своїм народом.
Ісусе, дякуємо, що Ти є серед нас як Той, що служить. Дякуємо за кожного Твого священника, якого Ти пошлеш туди, де найбільше болить. Дякуємо, Ісусе, що наші рани стали Твоїми. Навіть наша смерть стала Твоєю, але й нашим буде Твоє славне, переможне тридневне Воскресіння.
