Неможливо уявити Церкву без двох велетнів віри – святих верховних апостолів Петра і Павла. Вони різні за віком і соціальним статусом, вони виконали заповідь Христа донести Євангеліє до краю землі. 29 червня Церква відзначає їхнє свято. Святий Петро був учнем, обраним Ісусом для виконання служіння першості в Церкві. Святий Павло – апостол народів, який ревно проповідував Євангеліє Христа.
Світочі християнства апостоли Петро і Павло – вражаючі особистості, неповторні в своїх драматичних життєвих історіях. Такі різні, а водночас близькі, бо в конкретному моменті життя вибрали Христа і згодом стали Його ревними послідовниками. Торжественно і промовисто про апостолів висловився св. Іван Золотоустий: «Рим має двоє світлих очей, – це тіла тих святих апостолів. Не так ясне небо, коли сонце розливає свої проміння, як світле місто римлян, що освітлює всі кінці всесвіту тими двома світилами. О, блаженна двійце – що вірно вловила душі всього світу!
Петро – початок правої віри, великий священновершитель Церкви, наставник християн, скарб вишніх сил, апостол, наділений честю самим Христом. Павло – великий проповідник правди, похвала вселенної, небесний чоловік і земний ангел, слава Церкви; орел, що вознісся до неба, ліра Святого Духа. Павло й Петро – церковні світила, котрі щоденно просвічують Церкву, скарбники Святого Духа, просвітителі вселенної, посуди благодаті, тлумачі Святої Тройці, пояснювачі Божественного Слова… Стовпи Церкви, великі світильники вселенної».
Тож коли і де народились, ким були, коли вперше зустріли Христа у своєму житті і який приклад залишили для нас ці великі мужі християнства? Святий апостол Петро, без тіні сумніву, є найвідомішою постаттю Нового Завіту (звісно ж, після Ісуса). Перший з апостолів, простий рибалка з Галілеї. Початкове ім’я святого Петра було Симон, син Йони. Він походив з Витсаїди, що буквально на івриті означає місто рибалок, яке знаходилося на північ від Галілейського моря.
Шлях покликання святого Петра легко відтворити завдяки євангельським розповідям. Христос покликав Петра під час звичайного робочого дня, коли той ловив рибу в Галілейському морі. Ось як цю подію описує євангелист Лука: «Ісус сказав Симонові: «Не бійся. Відтепер ти ловитимеш душі людські!»(Лк. 5, 10). Він – людина благочестива, але не завжди спокійна. Амбітний і впевнений у собі – це лідер, який знає собі ціну. У нього були моменти слабкості та невпевненості. Незважаючи на сильний авторитет серед дванадцятьох, дійшло навіть до того, що у своїй людській слабкості Петро упав до такої міри, що тричі відрікся і, в певному сенсі, зрадив Христа.
Палітра емоцій і почуттів апостола Петра вражає. Це – гнів і героїзм – коли він витягнув меча при арешті Ісуса, вірність і відданість – коли він пішов за Христом до палацу первосвященника, страх і жах – коли він тричі відрікся від Нього. Стільки почуттів, суперечливих та водночас таких природних і людських. Поведінка святого Петра не стала на заваді Христу. Чому? Тому що він був автентичний, не боявся бути собою. Попри усі промахи, Петро вірив у любов Христа до нього.
Христос учинив апостола Петра скелею для своєї Церкви, довіривши йому ключі від неї, і установив апостола Петра видимим главою усієї Церкви. Його стратили у Римі в 64-у році за імператора Нерона. Апостол побажав, щоб його розіп’яли вниз головою, оскільки вважав себе недостойним померти так само, як помер на хресті Учитель. Святий Павло, якого багато хто називає Апостолом народів, ніколи не був одним із дванадцяти апостолів Ісуса Христа,більше того, він ніколи не зустрічав Його особисто. Апостол народився між 7-10 роками нашої ери в Тарсі, місті, розташованому на території сучасної Туреччини. Єврей за походженням, грек за освітою і римський громадянин, навчався він у найкращих школах Єрусалиму. В діяннях Апостолів апостол Павло дебютує як особа, яка жорстоко і ревно переслідувала християн. Близько 34 року він був свідком каменування святого Степана – диякона і першого християнського мученика.
Ось послужний список особи, життя якої на дорозі до Дамаску (як побачимо далі) набере нових барвтак, що годі буде в донедавньому гонителеві християн розгледіти великого святого, Апостола народів, найбільшого євангелізатора за усю історію християнства. Ось слова апостола Павла з тієї події, яка з ним трапилася по дорозі до Дамаску: «Я гадав, що треба мені було багато діяти проти імені Ісуса Назарянина, що я і робив у Єрусалимі. Сам я багато святих позамикав був у в’язницях, одержавши від первосвященників на те владу; а коли їх убивали, я давав проти них свій голос. І часто, по всіх синагогах караючи їх, я примушував їх хулити й у несамовитій люті переслідував їх ген по далеких містах.
Отак, ідучи в Дамаск з уповноваженням та від порученням первосвященників, у дорозі опівдні, царю, я побачив з неба світло понад сяйво сонця, що опромінило навкруги мене й тих, що йшли зо мною. Усі ми попадали на землю, я ж почув голос, що говорив до мене єврейською мовою: «Савле, Савле! Чого ти мене переслідуєш? Трудно тобі проти рожна бити ногою. А я озвався: «Господи, хто ти?». Господь же сказав: «Я – Ісус, якого ти переслідуєш. Але встань і підведись на ноги: на це бо я тобі з’явився, щоб вибрати тебе слугою й свідком видіння, в якому ти мене бачив, і тих, в яких тобі ще з’явлюся» (Ді. 26,9-16). У Бога є свої плани, які часто перешкоджають людським планам. Коли Павло наближався до Дамаску, щоб принести смерть, Господь змусив його проповідувати життя. Апостол Павло пережив духовне преображення, яке докорінно змінило його життя, спосіб мислення та ієрархію цінностей.
Воскреслий Ісус дарує Павлу найпрекрасніший дар – прощення. Він робить свого гонителя апостолом. Він кличе його і доручає йому місію, яка матиме неймовірний вплив. Павло пережив важливу трансформацію. З людини, керованої ненавистю, він став розуміючим, співчутливим і люблячим; з переслідувача він став людиною, яка впродовж життя смиренно терпіла страждання, відкинення, нерозуміння та переслідування. У своїх місіонерських подорожах Павло подолав понад 10 000 кілометрів вздовж Середземного моря та сухопутних шляхів тодішньої Римської імперії. Він проповідував Євангеліє в Сирії, Малій Азії, Греції, Македонії та Італії. Павла обезголовили в 67 році. Він похований у Римі, в базиліці св. Павла за Мурами. Життя апостолів Петра і Павла – це історія віри, любові та великих чудес. Вони присвятили своє життя поширенню Євангелія, служінню Богові та Церкві. Їхня спадщина продовжує жити в серцях віруючих.
Життя святого Петра є прикладом віри, покаяння та мужності. З простого галилейського рибалки він став опорою Церкви, орієнтиром для віруючих усіх часів. Його історія вчить нас, що, незважаючи на нашу слабкість, можемо знайти в собі сили йти за Ісусом і жити згідно з Його словами.
Святий Павло є надзвичайним прикладом навернення і повної посвяти Христу. Його непохитна віра, його пристрасть до поширення Євангелії та витривалість у переслідуваннях надихають нас донині. Його життя показує нам, що, незалежно від того, яке наше минуле чи які наші слабкості, ми завжди можемо сподіватись на милосердя і любов Христа. Господь творить чудеса не з тими, хто вірить у свою праведність, а з тими, хто покірний і смиренно визнає свою слабкість тапершість Христа у своєму житті.
У цей святковий день подякуймо Богові за життя та ревний приклад служіння Апостолів Петра і Павла словами Утрені празника: «Надійшло величне свято апостолів Церкви Христової, що сприяє нашому спасінню. Тому, радіючи цим таїнством, промовмо до них: Радуйтеся, світлі зорі духовного сонця, світильники тим, що в темряві! Радуйтеся, Петре і Павле, несхитні основи божественних навчань, друзі Христові, чудові посуди! Прийдіть невидимо між нас, сподобляючи небесних дарів тих, що піснями звеличують ваш празник!».
Алла КАПУШ
