Звук будильника звіщає початок нового дня. Ранок – вечір, ранок – вечір, понеділок – п’ятниця, понеділок – п’ятниця. Шум, гамір, справи, які треба було зробити ще на вчора. І так місяць за місяцем, рік за роком життя кудись нестримно летить. А ми не встигаємо, дедалі більше не встигаємо. Язик уже на бороді, а ми все швидше намагаємось бігти. Проблеми і турботи є частиною цього життя.
Ще ніхто ніколи усього не переробив, за всім не встиг та й проблем усіх не вирішив. Окрім метушливої, забіганої неспокійної реальності, існує щось набагато більше і вагоміше. Існує щось, що може допомогти побачити себе, своє життя, життя близьких в іншому світлі. Існує щось, що може стати шляхом, який вестиме нас до гармонії, спокою, внутрішнього миру. Потрібно зупинитись хоча б на кілька хвилин: вимкнути телефон, вимкнути внутрішній галас і затриматись… з чашкою запашної кави в руках при вікні, чи стати босими ногами на траві в парку… або зайти до церкви і почути тишу. Тиша – це дорога, яка веде до зустрічі з Богом.
Тиша не в моді!? Щоб у сьогоднішньому суспільстві тебе побачили, то потрібно безліч селфі… у найрізноманітніших локаціях, все нові сторіси і головне – не зупинятись. Бо якщо не засвітитись у соціальних мережах, то хтозна чи ти взагалі живеш… Тепер треба вміти звернути на себе увагу, провокувати, рекламувати себе і продавати свої навички. Щоб на один твій вигляд казали: ваав! Інакше кар’єру не зробиш. Слово «тиша» в такій реальності стає анахронізмом. Тиша або тиха людина (в правильному розумінні цього слова), яка бажає справити враження не своєю зовнішністю чи обличчям, яке має в соцмережах, а своїм розумом – така людина не в моді. Це такі собі „сірі мишки” або „сироти життя”. І чому? Бо не живуть у реальності з фільтрів, а просто є собою. Цунамі все нових кольорових фото змушує людину відмовитись від «мовчання очей». Тиша здається недосяжною. Позбавлена тиші, людина одержимо шукає шум, який дає їй відчуття безпеки. Шум схожий на заспокійливе. Насправді це небезпечна та ілюзорна терапія.
Найбільші таємниці світу відбуваються у найбільшій тиші. Немає життя без тиші. У тиші природа пробуджується до життя, сходить і заходить сонце. Надзвичайне і величне – воно завжди оповите тишею. Ми часто відчуваємо красу та великі речі в тиші. Шум відволікає нас від самих себе, від роздумів про сенс існування. Внутрішня людина гине в галасливих образах і звуках. З цієї причини цар Соломон просив у Творця не багатства чи влади, а бути тихою-мовчазною людиною, справжньою дитиною Божою. У Першій книзі Царів Соломон каже: „Дай рабові своєму серце проникливе” (1 Цар. 3, 5-15). Тільки так ми можемо зустріти Бога в глибині душі та почути Його голос. Бог є другом мовчання, бо воно дозволяє людині увійти в зв’язок зі Словом, що перебуває в глибині її серця.
Нам забирають тишу-спокій-внутрішній мир. Спотворюють значення слова тиша. Живемо в реальності тривоги. Вона проникає кожну мить життя. Наше внутрішнє „я” плаче і кричить, обтяжене реаліями війни. Кожен на свій спосіб шукає шляхів, як вижити, прожити день. В цій ситуації нам потрібно вижити не лише фізично, але насамперед духовно. Потрібно віднайти шлях, яким можемо впевнено і безпечно крокувати попри звук сирен, руїн та небезпеки. Посеред цих лихоліть потрібно в тиші віднайти Бога в своєму житті.
В книзі Єремії знаходимо цілющі слова Бога: „Я знаю ті думки, які думаю про вас, говорить Господь, думки спокою, а не на зло, щоб дати вам майбутнє та надію. І ви кликатимете до Мене, і підете, і будете молитися Мені, а Я буду прислухатись до вас. І будете шукати Мене, і знайдете, коли шукатимете Мене всім своїм серцем” (Єрем. 29. 11-13). Присутність Бога в нашому житті здатна заспокоїти наше серце, дати сили, щоб у спокої щоранку вирушати в новий день. В умовах війни маємо шукати Бога, стати на Його бік.
Ключові події в історії Спасіння відбувалися в тиші: народження Ісуса відбулось у тиші ночі. Його смерть звершилась у тиші вечора. Воскресіння огорнуло світ у тиші ранку. Бог рятує нас у тиші. Тиша – це слова Бога, добра новина, молитва святих, кольорове перо художника, основний звук композитора, спів ангелів, пісня природи, ритм серця.
Щоб у молитві почути голос Бога, потрібна тиша. Мовчання є умовою для зустрічі зі Словом. Немає іншого місця у світі, де Бог виявляється більш присутнім, як лише у серці людини. Це серце справді має стати храмом тиші, в якому промовляє Бог. В часі молитви ми перебуваємо у тиші Бога. Проте це не є мовчазна тиша, як ми собі часто думаємо. Бог ні на мить нас не покидає. Господь присутній. Він слухає навіть у темряві страждання, відкинення та самотності. Ісус запевняє учнів і кожного з нас, що Бог добре знає наші потреби в кожну хвилину нашого життя. Він навчає своїх учнів: „Коли молитеся, не кажіть зайвого, як ті погани, котрі вважають, ніби чим багатослівніші вони будуть, тим вірніше почує їх Господь. Отже, не будьте подібні до них, бо Отець ваш знає, чого вам треба. Він знає те раніше, ніж ви попросите в Нього” (Мт. 6, 7-8).
Бог знає нас глибше, ніж ми знаємо самих себе, і любить нас. Особливо промовистим у цьому сенсі є досвід Йова у Святому Письмі. Ця людина поволі втрачає все: сім’ю, багатство, друзів, здоров’я. Здається, що Божа поведінка щодо нього – це забуття і мовчання. Незважаючи на це, Йов у своїх стосунках з Богом і у своїй молитві зберігає непохитну віру та відкриває цінність того, що його спіткало. Ця вражаюча довіра, – що відкрила його до глибокої зустрічі з Богом, зродилась у тиші.
Промовистим і досконалим прикладом життя в тиші для нас є Пресвята Богородиця. Є прекрасна ікона Богородиці, яка називається „Богородиця тиші”. Від цієї ікони важко відірвати погляд. На іконі бачимо Богородицю, що тримає вказівний палець на вустах. Цей жест спонукає того, хто споглядає ікону, відкрити в своєму житті важливість і силу тиші. Богородиця не багатослівна. А кожне слово, що виходить з Її уст, народжується з тиші, яка є присутністю Бога. На сторінках Євангелії вона говорить лише чотири рази: в час Благовіщення, коли відвідує свою тітку Єлизавету, коли віднаходить дванадцятилітнього Ісуса в Єрусалимському храмі та на весіллі в Кані Галилейській. Дивлячись на Марію, ми знаходимо в ній неустанне запрошення до тиші.
Богородиця своїм життям показує нам, яким важливим є мовчання й тиша, що ведуть нас до Бога. Наслідуючи приклад Марії, ми можемо бути «швидкими до слухання, але стриманими в словах», вміючи розпізнати в своєму серці волю Божу. Богородиця вчить як важливо є слухати і виконувати Слово Боже.
Просімо Богородицю, щоби відкрила нам красу мовчання і мистецтво слухання слів Ісуса. Пресвята Богородице, поклади свій палець на наші балакучі вуста, торкнись нашого галасливого серця, торкнись нашої зболеної душі. Відкрий нам тишу Назарету, святу тишу, у якій Ти прийняла Предвічне Слово Отця. Найдорожча наша Мати, провадь нас стежками миру. Дозволь нам досвідчити «тиху ніч» народження Ісуса, щоби стати нам людьми спокою і вмілими виконавцями слів Господа. Амінь.
Алла КАПУШ
