Важливі справи люблять тишу

0
47

«Тими днями він вийшов на гору молитись і провів усю ніч на молитві до Бога»
(Лк. 6:12)

о. Володимир Лукашевський

Чи помічали Ви, у якому гучному світі ми сьогодні живемо? Починаючи з самого ранку нас оточують найрізноманітніші звуки: голоси ведучих із ранкових теле чи радіошоу; сигнали автомобілів із заторів; мелодії, які щораз гучніше лунають із наших динаміків; сварлива пасажирка, яка невдоволена своїм життям і тими молодиками, котрі навстіж відчиняють вікно у вщент заповненій маршрутці… Ми прокидаємося і засинаємо під різні звуки, які часто не дають можливості зосередитися на справді чомусь важливому.

Більше того, сьогодні розроблені цілі мобільні додатки та веб-ресурси, які (звісно ж, за ваші кошти) пропонують вам розслабитися і зайнятися медитацією під звуки природи. Ми, люди ХХІ ст., готові платити за те, що за вікном часто є безкоштовно.

Христос любив тишу

Якщо поглянемо на життя нашого Божественного Спасителя, описане в Євангелії, то побачимо дуже цікаву закономірність: перед кожним важливим кроком – вибором апостолів, Преображенням, хресною смертю – Ісус завжди йде на самоту, щоби в тиші розмовляти з Отцем. Господь Ісус, Який постійно перебуває в оточенні маси народу, також потребує самотності, щоб зосередитися на тому, що справді важливе.

Дуже часто люди сповідаються з того, що опускають молитву, виправдовуючи це «браком часу». Однак, якщо уважно поглянемо на своє життя, то мусимо визнати, що ми завжди знайдемо час на те, що для нас необхідне. А з цього випливає, що Господь, з Яким ми покликані до розмови в часі молитви, на даному етапі нашого розвитку – нам не цікавий. Можливо, це звучить грубо і сумно, але так, на жаль, є.

Сучасна людина боїться тиші, адже в тиші до неї може промовити Господь. А нам часто лячно чути Його голос, особливо якщо відчуємо за собою, що живемо не зовсім християнським життям. На мою скромну думку, це також причина того, чому наше суспільство часто гостро реагує на новини про будівництва нових святинь (адже кому хочеться щоразу «натикатися» на нові докори сумління?).

Однак тиша не є страшною. В тиші свого серця ми покликані зрозуміти, яким є наш Отець та чого Він хоче від нас. Насправді тиша – це також можливість дати своєму розумові час на відпочинок, адже довкола стільки інформації (часто – негативної), що нам це й справді вкрай необхідно.

Христос – наш спокій і мир

Одного разу, коли я під час духовної розмови зізнався своєму духівникові, що часто розсіяно молюся (адже я працюю, маю сім’ю і певні обов’язки), він порадив мені ставати до молитви в окремій кімнаті, як пише Євангеліє: «Ти ж, коли молишся, увійди у свою кімнату, зачини за собою двері й молись Отцеві твоєму» (Мт. 6:6).

І знаєте що? Це спрацювало. Так, спільна сімейна молитва, як і спільна трапеза, є дуже важливою, але і в сім’ї має бути місце для усамітнення. До слова, мої батьки, коли зводили свій дім, подбали також про те, щоб мати маленьку кімнатку-каплицю, куди можуть прийти, щось почитати, помолитися чи просто побути в тиші.

Господь Ісус каже: «Прийдіть до мене всі втомлені й обтяжені» (Мт. 11:28) «Для чого?» – можемо запитати. Він тут же відповість: «І я заспокою вас». Не гумористичне шоу чи чергова «мильна опера» по телевізору, не відеоігри чи прогулянки, не гучні забави у нічних клубах чи якесь інше дозвілля, – але Він, а Він, як було сказано вище, любить тишу.

Сьогодні ми так часто потребуємо відпочинку, але думка про нього вже втомлює нас. Адже, зазвичай, відпочинок для нас асоціюється з якоюсь мандрівкою горами чи морем – а це потребує коштів, часу та сил. В той же час, я переконаний, можна відпочити, просто змінивши рід заняття. Про це нещодавно гарно сказав наш Блаженніший Святослав: «Хто займається фізичною працею, то для нього відпочинком є інтелектуальна робота: читання книг, відвідини музею… Коли хтось займається інтелектуальною роботою, тоді для нього можливість фізичної праці стає здоровим відпочинком».

Бог завжди приходить у тиші

Останніми тижнями у недільних євангельських читаннях ми чуємо про зустрічі Христа з різними людьми: римським сотником, сліпими, голодним натовпом, потопаючим Петром… Тема зустрічі людини і Бога є надзвичайно цікавою, адже віримо ми в Нього чи ні, однак рано чи пізно зустрінемося з Ним.

А як почути Його голос зараз? Невже це неможливо? Думаю, для того, щоби почути Божий голос, нам варто насамперед зробити трохи тихішим голос цього світу. Так сказав св. Папа Іван Павло ІІ. І це правда.

У Святому Письмі є дуже гарна історія, яка це ілюструє. Коли пророк Ілля втікав від Єзавелі, щоби врятувати своє життя (див. І Царів 19:1-18), на горі Хорив до нього мав прийти Господь. Ілля, як читаємо, очікував цієї зустрічі. Ось як описується про це в Біблії: «Великий, потужний вітер, що розривав гори й торощив скелі, йшов перед Господом; та не у вітрі Господь! Після вітру стався землетрус, та й не у землетрусі Господь! По землетрусі – вогонь, та не й у вогні Господь! Після вогню – тихесенький, лагідний вітерець. Скоро Ілля його вчув, то затулив обличчя плащем, вийшов і став при вході в печеру. Тоді заговорив до нього голос» (І Царів, 19:11-13). Господь є нашим дуже ніжним Батьком, який приходить із «тихесеньким, лагідним» подувом вітерця, щоби заспокоїти наші часто налякані серця.

Час, у якому ми сьогодні живемо, надзвичайно цікавий: маємо безліч нових технологій, нових винаходів, нових способів життя та чимало закликів до все нової, часто чужої ментальності. В цьому часі можна знайти як безліч корисного, так і потонути в розбурханому морі запропонованих ідей. Пригадаймо собі, що Петро, який намагався йти за Христом по розбурханому морі, відразу почав тонути, коли перевів погляд з Ісуса на бурю, що вирувала.

Отож, коли не хочемо потонути, мусимо тримати свій зір та слух чуйними на голос нашого Отця. Нехай наша молитва не буде монологом, в якому Господь навіть не має можливості нам щось сказати, але стараймося, щоби наші молитви завжди завершувалися, хай короткою, тишею, в якій, я вірю, до нас промовлятиме наш люблячий Отець Небесний.

Leave a Reply