Цьогоріч минає 110-а річниця з дня народження засновника Згромадження Сестер Пресвятої Євхаристії о. Петра Більо, який народився 26 червня 1914 року, а упокоївся у Бозі 24 червня 2001 року. З цієї нагоди ми підготували для читачів «Нової Зорі» невеликий біографічний матеріал, який включає історію заснування цього монашого Згромадження та спогади про світлої пам’яті отця Петра Більо.
Біографічна довідка
Народився о. Петро 26 червня 1914 року в с. Княжпіль Старосамбірського району Львівської області. У 1930 р. закінчив вісім класів сільської школи. Один рік навчався в Добромильській гімназії. У 1932 р. навчався в Лаврові при монастирі отців Василіян. Після цього вступив до Луцької духовної семінарії. У 1946 р. закінчив Самбірське педагогічне училище. У 1944-1949 рр. працював вчителем початкових класів та німецької мови в селах Библів і Кропивник Старосамбірського р-ну Львівської області. 3 1951 по 1962 рр. був парохом сіл Лопушанка, Тисовиця, Ясениця Замкова, Подільці, Сусолів, Голодівка. У цей час отець активно виношував ідею започаткування Згромадження Сестер Пресвятої Євхаристії.
21 квітня 1957 р. священнослужитель одержав благословення з рук Владики Миколая Чарнецького на заснування Згромадження Сестер Пресвятої Євхаристії. Владика Чарнецький прийняв отця Петра в лоно Католицької Церкви.
У 1963 р. поселився у м. Хирів Старосамбірського району Львівської області. Збирав лікарські рослини, які здавав до аптеки. Підпільно займався душпастирською працею, дбав про духовний і матеріальний розвиток Згромадження.
3 1989 до 2000 рр. щоденно прилюдно молився Божественну Літургію у монастирській каплиці Христа Чоловіколюбця в м. Хирів.
24 червня 2001 року у монастирі Сестер Пресвятої Євхаристії в м. Самборі о. Петро відійшов до вічності після важкої недуги.
Діяльність о. Петра
Засновник Згромадження Сестер Пресвятої Євхаристії о. Петро Більо був надзвичайно обдарованим Богом. Ще будучи молодим хлопцем, гуртував біля себе молодь та заохочував до молитви й читання Святого Письма. Мав чудовий голос та вміло підспівував дякам у церкві.
Як вчитель початкових класів виховував дітей у християнському та патріотичному дусі, організував дитячий хор, з яким часто посідав перші місця на різноманітних фестивалях. Мав особливу набожність до Пресвятої Євхаристії, що і стало поштовхом до вибору священничого стану та заснування монашого Згромадження.
У часи підпілля УГКЦ о. Петро щоденно таємно відправляв Святу Літургію вдома і в навколишніх селах. При потребі здійснював Святі Таїнства, наражаючись на часті ревізії, обшуки та перестороги з боку НКВС.
Отець Петро всіх приймав, підтримував та навчав, а молодих хлопців заохочував до священства. Засновник був творчою людиною: грав на музичних інструментах, писав пісні та клав їх на ноти, вишивав рушники, обруси, малював образи. Отець Петро дуже любив природу, розумівся на лікарських рослинах, вирощував квіти та вазони. Багато праці докладав до зросту заснованого ним Згромадження Сестер Пресвятої Євхаристії. Брав активну участь у боротьбі за свободу Церкви, докладав багато зусиль для розбудови церковного життя після підпілля.
Заснування Згромадження Сестер Пресвятої Родини
У 1952 р. о. Петра перевели на парафію у с. Подільці Самбірського району. Саме тут, під впливом проповідей та прикладу любові до Бога і народу отця-пароха, згуртувалася перша спільнота майбутніх сестер-монахинь. Вони сходилися разом вечорами, а часом і ночами, щоб спільно помолитися, поспілкуватися та почути духовних наук. Так тривало до 1957 р., до моменту, коли із заслання повернувся Владика Миколай Чарнецький, ЧНІ.
21 квітня 1957 р. отець Петро з кількома дівчатами поїхав до Владики Миколая, щоб просити благословення на започаткування нового українського 3громадження Сестер Теодозіянок. Владика поділився своєю мрією щодо заснування в УГКЦ Згромадження Сестер Пресвятої Євхаристії. Вже сама назва включає мету: у стіп Євхаристійного Ісуса безперервно благати за свободу Церкви й народу та повертати людям Бога, Якого безбожницький режим вирвав насильно із сердець людей. Отець спільно із сестрами радо погодилися на пропозицію Владики. З цього дня о. Петро став духовним провідником Згромадження, а першою настоятелькою була с. Марія-Михаїла Крента.
До своєї смерті в 1959 р. новоутвореним Згромадженням опікувався сам Владика Миколай Чарнецький, ЧНІ, а пізніше провід перейняв Владика Василь Величковський, ЧНІ, та о. Матей Шепітка, ЧСВВ.
У 1960 р. відбулися перші облечини вісьмох сестер. За короткий період Згромадження вже нараховувало до 30 сестер. Матірним домом Згромадження став дім у м. Хирів.
Спогади про о. Петра Більо
«Знаю отця з дитинства. Разом ходили на відправу до Добромильського монастиря отців Василіян. Завжди повертав по мене, заохочував багатьох, не йшов ніколи сам, заходив за багатьма».
(Марія Полюча, 1921 р.н., с. Кропивник)
«Більо Петро вчив мене у 2-3 класах (1943-1944 рр.). Говорив нам, щоб не забували Бога і ходили до церкви. Як вчитель був дуже лагідний».
(Марія Дороги, 1936 р.н., с. Библо)
«Петро Більо жив у нашій хаті на квартирі у 1946-1947 роках. Був дуже інтелігентним, сам себе обслуговував, старався нас не турбувати нічим. Часто ходив через поле у с. Дроздовичі до підпільного католицького священника. Говорив, що і сам хоче стати священником, але нема кому його висвятити. У 1952 р. я зустрівся з ним у Львові. Сказав, що далі є вчителем, але іншим. Я його зрозумів».
(Роман Конкульовський, 1937 р. н., с. Библо)
«Отець Петро був у нас на парафії в 1949-1950 рр., крім того, мав парафії у с. Ясениці Замковій і Волосяниці Великій. Одного разу на Великодні свята в Ясениці в отця стріляли. Куля пролетіла попри голову. Стріляв місцевий житель Михайло (прізвища не памʼятаю), який співпрацював з КДБ».
(Катерина Піта, 1923 р.н., с. Лопушанка)
«Отець Петро правив у нашій церкві з 1950 по 1962 рр., а потім ще рік таємно відправляв в приватній хаті у селі. Церкву закрили на цілий рік, коли дізналися, що отець Петро відправляє по-католицьки. Отця почали переслідувати. Він змушений був виїхати з нашого села».
(с. Гавриїла Лаврів, ЗСПЄ, 1934 р.н., с. Подільці)
«У час підпілля о. Петро часто відправляв у моєму домі Службу Божу, сповідав людей, охрестив моїх трьох онуків у 70-х роках. Завжди утверджував нас у вірі й потішав. Мав велику надію, що прийде свобода. Відправляв у нашому селі ще в родині Сеньчаків. Всі в селі вважали його своїм духовним батьком».
(Катерина Жук, 1910 р.н., с. Заріччя)
«Я познайомилася з о. Петром через с. Марію Добрянську. Це було в 1965 р. у м. Добромиль. Тоді було багато людей на Службі Божій. Отець підтримував мене в листах зі сповідником. Раз на місяць приїжджав і відправляв у нашому домі Службу Божу. Приходило багато людей з навколишніх сіл. Завжди на проповідях закликав до взаємної любові та дбання про безсмертні душі. Всі його дуже любили, був чудовим сповідником і вчителем».
(с. Маргарета Клецко, ЗСПЕ, 1942 р.н., с. Топільниця)
«3 1958 по 1984 р. я був головою міста Хирова. Лише в моїй присутності обласне КДБ три рази робило обшук в оселі о. Петра Біля. Я старався виручати отця як міг. Одного разу став біля дверей шафи з ризами, іншим разом, перевіривши шухляду, в якій було багато інтенцій на Службу Божу, сказав службовцям, що вона порожня».
(Михайло Фединканич, 1923 р.н., м. Хирів)
«Я знав отця з 1989 р., робив біля нього свої перші священничі кроки. Отець був моїм сповідником і вчителем. Він навчав не тільки словом, але й ділом. Запамʼяталася мені добродушність отця. Доброта перепліталася з вимогливістю до себе. Я дуже подивляв о. Петра, що в такому поважному віці шив фелони, вишивав рушники, сам робив побілку, консервував на зиму».
(о. Ігор Петрів, парох храму в м. Хирів)
Підготувала Христина ГАМАНЮК
