У буденній метушні варто замислитись над фундаментальною потребою світу, нашої стражденної України і нас самих. Виникає питання, що це за потреба? Світ потребує Милосердя Божого! Милосердя Божого потребує наша Батьківщина і ми!
Чи не зникло слово милосердя з нашого лексикону, а що головніше, з нашого щоденного буття, з нашого способу ставлення до себе і до ближнього? В щоденному поспіху і круговерті подій ми так рідко замислюємося над значенням цього слова. У житті кожного настає момент, коли не високі посади, розкішні машини, не визнання і слава зможуть бути ліками на наші роз’ятрені рани душі та серця. В критичні хвилини життя шукатимемо те, що не проминає, те, що справді лікує – це Милосердя Бога. «Господь, Господь! Бог милосердний і ласкавий, нескорий на гнів, многомилостивий, і вірний, що зберігає ласку для тисяч, прощає беззаконня, злочини й гріхи…» (Вих. 34, 6-7). Старозавітні пророки знали добре, яким ласкавим є серце Боже: «Тому зворушується супроти нього Моє серце, і Я зглянусь на нього…» (Єрм. 31, 20).
Перед обличчям війни ми відчуваємо свою беззахисність, крихкість. Досвідчуємо фізичну і духовну слабкість. І саме тут потребуємо милосердної любові Бога, яка похилиться над нами і прийме нас такими, якими ми є.
Бог підтримує існування світу і являє Своє милосердя. Бог постійно запрошує людей доброї волі, які, незважаючи на усі новітні вчення про самовпевненість, задоволення власних потреб, все ж віднаходять у собі сили, виходять із власної зони комфорту і присвячують своє життя іншим людям. Це знаки Божого Милосердя. Правда про Боже Милосердя є також правдою про стан людини.
В енцикліці «Deus caritas est» папа Бенедикт XVI про вчинки милосердя висловився так: «Святий Павло у своєму гімні любові (1 Кор. 13) навчає, що діло милосердя є чимось більшим, аніж простим учинком: «І якби я роздав бідним усе, що маю, та якби віддав моє тіло на спалення, але не мав любові, то я не мав би жодної користі. Практична діяльність є недостатньою, якщо в ній не відчутна любов до людини, – любов, яка живиться зустріччю з Христом. Особиста внутрішня участь у потребі та стражданні іншої людини стає таким чином даруванням самого себе: щоб дар не принижував її, треба пожертвувати не тільки щось від себе, а самого себе, зробити відчутною свою присутність у цьому дарі».
В милосерді важливу роль відіграє намір – чому ми робимо той чи інший вчинок милосердя? Робимо це для власної вигоди, про людське око, бо так модно? Чи, навпаки – робимо це, керуючись чистою любов’ю до ближнього? Бути милосердним – це бути безкорисливим. Справжнє милосердя не вимагає для себе відплати чи похвали. Бути милосердним – бути немов сонце, дарувати тепло (добро), яке маємо від Господа, не чекаючи нічого натомість.
Якщо жити — це жити для інших, тоді головна мета життя — любити.
Яскравим символом любові, що розуміється як абсолютна відданість ділам милосердя, була і залишається постать геніальної жінки – Матері Терези.
5 вересня вшановуємо пам’ять святої Матері Терези з Калькутти (1910-1997). Вона увійшла в історію як «мати бідних». За своє відданне служіння бідним, бездомним, хворим і вмираючим вона стала незабутньою постаттю ХХ століття. Мати Тереза з Калькутти – живий знак Божої присутності серед найбідніших з бідних. Своїм життям вона показала всю красу і силу діл милосердя для інших в ім’я Бога. Вона служила щедро, даруючи нужденним свою доброту, любов, відданість і духовну красу.
Святість життя починається з батьківського дому.
Мати Тереза народилася 26 серпня 1910 року в місті Скоп’є (нині столиця Македонії), як Агнес Ґонкші Боякшу – третя, наймолодша дитина албанців Коле і Дране Боякшу. Батько майбутньої святої був дуже товариським, його дім завжди був повний гостей – від єпископа Скоп’є до потребуючих. Дім родини Боякшу був відкритий для всіх, проте сім’я виявляла особливу привітність до бідних. Батько навчав: «Діти мої, не беріть навіть шматка в рот, якщо не поділитеся з іншими».
Мати Дране мала традиційні погляди на роль жінки в сім’ї. «Коли тато працював, мати доглядала за домом — готувала, шила, але коли він повертався, вся робота припинялася. Мама одягала чисту сукню, стежила, щоб діти були вимиті й охайні, готові вітати батька». Вона навчала дітей віри та діяльної любові до ближнього, а також християнського життя, підкріпленого справами милосердя.
Будучи ще маленькою дівчинкою на ім’я Агнес, Мати Тереза, наслідуючи приклад своїх батьків, завжди знаходила час для тих, хто найбільше цього потребував. Чудове християнське виховання, яке вона отримала в атмосфері любові й доброти в родинному домі, пронесла через усе своє життя і дарувала кожній людині. Вона часто згадувала слова своєї матері: «Намагайтеся не приймати нічого, чим не можете поділитися з іншими. Пам’ятайте, що егоїзм – це рабство, це в’язниця для серця». Саме в дитинстві маленька Агнес пізнала, що таке любов до Ісуса, пізнала радість служіння бідним і покинутим. Виховання і приклад батьків стали наріжним каменем, на якому й розвинулось милосердне служіння майбутньої святої.
«Я завжди кажу, що любов починається вдома: спочатку в родині, потім у маленькому чи великому місті. Неважко любити людей, які знаходяться далеко від нас, але важче любити тих, з ким ми живемо разом або хто поруч з нами. У сім’ї людина відчуває радість, яка випливає від взаємної любові».
Початок епохи милосердя!
Маючи 18 років, юна Агнес вступає до монастиря Сестер Лоретських, що здійснювали місіонерську діяльність в Індії. 10 серпня 1946 року, подорожуючи до монастиря Лорето в Дарджілінгу, Мати Тереза відчула те, що вона охарактеризувала як «покликанням в покликані». «Я повинна піти з монастиря й допомагати бідним, живучи їхнім життям». Так почалась нова ера життя, про яке Мати Тереза сказала: «Робити щось гарне для Господа». Вона заснувала нове згромадження під назвою Сестер Місіонерок Любові.
Усміхнена, крихітна сестра Мати Тереза з Калькутти, одягнена в біло-блакитне сарі з хрестом на лівому плечі – мов сонячний промінь на світанку, що несе надію на прихід весни. Кожною миттю свого життя показувала, що любов — це не слова, а конкретні вчинки для ближнього: «Не турбуйся про проблеми, з якими стикається світ, а дієво відповідай на потреби конкретних людей», – казала вона.
Маленька на зріст, проте велика духом, вона завжди викликала повагу і визнання людей у різних куточках світу. Ця скромна, тиха монахиня вчила поваги до ненароджених дітей, людей, що живуть в крайній убогості. Непоступлива в найважливіших справах, енергійна та рішуча – вона завжди була усміхнена і сповнена доброти до всіх, особливо до знедолених. «Радість – це молитва, сила і любов. Серця, що палають любов’ю, – це радісні серця. Радість є необхідністю і силою для нас, тому що вона робить нас здатними творити добро навколо. Найкращий спосіб виявити нашу вдячність Богові та іншим – приймати все з радістю».
Усе життя Матері Терези було свідченням віри, надії та любові. Ця скромна монахиня заохочує нас сьогодні, щоби тихими ділами милосердя у своєму житті проголошувати Христа. Не йдеться лише про матеріальні засоби, щоби творити добро і сіяти любов. Насамперед потрібно прагнути жити критеріями Євангелія в повсякденному житті. Саме звідси і розпочнеться перший крок до милосердної постави, яка виражатиметься в ласкавій посмішці, терпеливості і… зростатиме далі!
Алла КАПУШ
