Для чого ми живемо? Думу гадала в дитинстві, і будучи підлітком, але лише в студентські роки під впливом занять філософії взялася багато читати. Ба, більше – навіть занотовувати. Хочу поділитися кількома начерками.
Ми, люди, знаємо, починаючи від свідомого віку, що рано чи пізно прийде час, коли земне життя дійде до фінішу і завершиться.
Мільйони вчених та філософів вивчали матерію життя, проте ніхто не знав напевне. Сотні теорій втратили сенс і сотні набули значень. Та ніхто не знав напевне, чого нам треба? І як не обпектися до самих кісток?
Якби ж хтось вчив, як правильно жити, і якби ж підглянути, що там буде далі, за лаштунками. Але так не буває. Навіть якщо прочитати сотні книг про «успішний успіх», послухати 1000 і 1 мудру людину, тобі неодмінно закортить відчути ляпаси життя на власній щоці, зрошеній сльозами від гірко-полинового досвіду. І кататися-кататися-кататися на емоційних гойдалках так запаморочливо хочеться! Гойдає тебе з боку на бік, від надії до розчарування. Але настане мить, коли в голові стукне бажання кричати: «Зупиніть! Мені вже вдосталь! Ну ж бо, досить!». Проте, правила фізики придумані розумними людьми, і починає розколисувати ще інтенсивніше, ще стрімкіше! От так і з сенсом життя виходить: ми на власному досвіді проживаємо свої перемоги й поразки в пошуках того свого, єдиного й неповторного, сенсу, за який не буде соромно і заради якого захочеться жити.
Гедоністи вважають сенсом життя людини насолоду. Подорожі (сплановані чи спонтанні, наодинці чи з компаніями), екскурсії чи бездумні блукання містами, підкорення гірських вершин чи купання в морі – це насолода. Смачна їжа, залежності типу паління тютюну, вживання п’янкого алкоголю – це «насолода», хоча і згубна. Досягнення у сфері діяльності, яку обираєш, навчання, нагороди, визнання, успіх, вдосконалення, похвала, слава – це насолода. Продовження роду, спостерігання за першими важливими кроками немовляти, його злети та падіння, усвідомлення власної важливості та впливу в житті іншої нової людини – це насолода. Прочитані книги, переглянуті фільми, театральні вистави, екстремальні розваги – це насолода. Фактично, всі дії людини спрямовані на досягнення насолоди тим чи іншим способом.
Ми справді женемося за насолодою, і це доречно в усіх випадках за винятком тих, які є аморальними чи посягають на честь і гідність інших людей, які оточують нас. Наша насолода ні в якому разі не може бути згубною чи шкідливою для оточення, зачіпати їхні глибокі почуття, ранити чи (найгірше!) посягати на недоторканність (моральну та фізичну) інших індивідів. Адже приклади з історії яскраво ілюструють, що задоволення можуть приносити і жорстокі вчинки: грабіж, розбій, вбивства, встановлення негуманних ідеологій, геноциди, війни. Людина може жити задля отримання насолоди. Вона може це робити різними способами, якщо воно не шкодить оточуючим, напряму не суперечить загальним моральним цінностям. Головний меседж – не втратити свідоме власне «я» у згубній насолоді, яка може вбивати зсередини і зовні, а фільтрувати способи задоволення на власному досвіді, розуміючи, що саме дає позитивні здорові плоди.
Евдемонізм – прагнення людини до щастя, що є головною метою життя. Фелічіта! Щось схоже на отримання насолоди. Людство часто тоне в заздрощах, ненависті, нездійсненних мріях та очікуваннях, і внаслідок цього виникає відчуття невдоволення. Щастя не має бути метою чи сенсом життя – щастя має бути станом; станом, який супроводжує тебе протягом всього земного шляху. Сенс життя – щоб щастя заповнило собою якнайбільше простору й часу. Прожити життя не в стражданнях та невдоволеності, а в щасті, як би це банально не звучало. Кожною клітинкою власного єства, тілом і душею відчувати тотальне щастя та дарувати його всесвіту! Щастя – це стан, непідвладний текстовим поясненням. Але бути щасливим – це, направду, мистецтво й випробування, дане самим життям.
В основі корпоративізму – груповий егоїзм, який вбачає сенс життя в належності до обмеженої спільноти, для якої головне – приватні інтереси. Діяти гуртом завжди дієвіше, ефективніше і… легше. Коли є прибічники та однодумці, ви разом йдете до здійснення спільної мети та докладаєте зусилля. Навіть якщо є особи, які випадають з процесу, то не буде катастрофою, якщо відсіється кілька людей зі спільноти. «Гуртом добре й батька бити», – українська народна мудрість. Проте, тут постає складність вибору спільноти, до якої ти віднесеш себе. Противники теорії корпоративізму можуть вважати, що віднесення людиною себе до конкретної групи обмежує. А будь-яке обмеження ментально впливає на вибір та подальший рух, а отже, гальмує прогрес.
Сучасна людина перебуває в постійному броунівському русі і має право робити та змінювати власний вибір незалежно від часу та обставин. Прожити все життя в одній спільноті – в деякій мірі, комфортно, та далеко не всі вбачають у цьому справжнього сенсу життя.
Прагматизм виражає прагнення людини до вигоди, блага. Не варто засуджувати людину за бажання жити комфортно й вигідно. Людство прогресивне й наділене мисленням. Тварини задовольняють свої базові потреби: в їжі, воді, теплі (зручних термічних умовах), розмноженні, захищеності. Еволюція триває, і людині не достатньо задовольняти лише базові елементарні потреби. Саме тому ми й пишемо есе схожого роду, копаємося у вічних питаннях та намагаємося відчувати себе потрібними. Проте, є інший бік медалі – постійне прагнення до вигоди та блага вбиває гуманізм та духовні ідеали. Бажання лише брати, але нічого не віддавати натомість всесвіту згубно діє на людину, бо тоді в неї виробляється своєрідний егоїзм. Якщо все людство житиме за таким принципом, то в ньому не буде ладу, бо кожен хотітиме лише брати. А звідки, якщо зовсім ніхто не віддає? Ресурс благ не є невичерпним.
Гуманізм: утвердження гідності й розуму людини, її прав на земне щастя, вільний вияв природних почуттів і здібностей. Як на мене, саме визначення сенсу життя за принципами гуманізму є найбільш влучним, всеохопним та лояльним по відношенню до оточуючих. Складається враження, що саме гуманісти передбачили та об’єднали різні аспекти, які, особисто мені, дуже імпонують: і можливість відчувати щастя, почуватися вільно, виявляючи власні здібності і почуття (себто, самовдосконалення), при цьому, цінуючи думку, позицію та вибір іншої людини, не перешкоджаючи напряму її діяльності та не використовуючи інших задля власних інтересів.
Пізнати справжні власні бажання дивна соціальна істота «людина» може в абсолютно різний період свого життя. В кожного даний процес, так би мовити, триває індивідуально. Це, безумовно, залежить від її завзятості, старань, бажання, хисту, мотивації, вмінь, досвіду, вподобань та безлічі інших факторів. Усі вищезазначені елементи – це види палива. Кожна-кожнісінька людина – особливий та неповторний кочегар. Кожне-кожнісіньке життя – велетенський локомотив. Довга тягуча колія – це плин земного існування. Працьовитий кочегар має зуміти протягом тривалого пересування колією підкинути у правильних пропорціях різноманітного палива на власний смак, щоб вдалося підтримувати безперервний рух до прибуття на станцію. У даній мандрівці передбачено набагато більше інтриг, варіантів розвитку подій та каверзних ситуацій, ніж у серіалі «Санта-Барбара» (а тепер тільки вдумайтеся – там 2137 серій!). Локомотив може зупинитися на півдорозі і заклякти навіки на незапланованій зупинці; у бідолашного паротяга може перегоріти двигун через надмірні інтенсивні дії водія; вередливі рейки і шпали можуть крутити-вертіти і, в той же час, заплутувати розгубленого кочегара. Тут важливо бути витонченим майстром своєї справи, який здійснить незабутню мандрівку та триматиме баланс завжди і повсякчас. Головне, щоб палива не забракло!
Сьогодні вересень, 2024 рік. Формули сенсу життя досі не знайдено. Це завдання кожного та кожної з нас. Із зірочкою, так би мовити (*з підвищеним рівнем складності).
Анастасія ГУЛЯЙ
