Відомим катехитом шкіл Станиславова у 20-30-их роках ХХ століття був отець Атаназій (Атанас) Тимків. Якщо глянути на перелік шкіл міста, де він працював, то список вийде досить вагомим: школа ім. Пірамовича для хлопців, школа ім. Казимира Великого, школа ім. А. Плятер для дівчат, школа Гофманової, школа ім. Конопніцької. Це були публічні школи з польською мовою навчання, в яких вчилися й українські діти. Також він працював і у дівочій гімназії «Рідної Школи» ім. М.Шашкевича, де вважався улюбленцем.
Саме у родині цього священника народився герой нашої розповіді, теж у майбутньому священник – о. Лев Тимків. Але спочатку трохи про батька.
Отець Атаназій Тимків народився 16 червня 1882 року. До Станиславівської єпархії отець був переведений із Архиєпархії Львівської у 1907 році. Спочатку він був направлений у м. Путилів, де працював із 1910 по 1914 роки. Потім був душпастирем у с. Бояни Чернівецького деканату (1914-1918), пізніше – у Васьківцях Гусятинського деканату (1918-1920 рр). Під час Першої світової війни був заарештований росіянами і відбув трирічне заслання у Сибіру.
У Станиславові Тимківи проживали на вулиці Емілії Пляттер, №3. За переписом 1939 року, крім отця, у домі мешкала Тимків Анна (нар.15.02.1894 р.) та їхні діти: Лев (нар. 21.04.1914 р.), Марія (нар.01.11. 1915 р.) та Михайло-Мирослав (нар. 01.11. 1921 р.)
У 1939 році о. Тимків втік від більшовиків до Кракова, де душпастирював як капелан шпиталю та був випозичальником книг у бібліотеці. Пізніше родина Тимківих емігрувала за океан, проживала у місті Парма (штат Огайо, США). Помер отець-професор Атаназій Тимків 24 квітня 1979 року.
Отець-шамбелян Лев Тимків народився 21 квітня 1914 р. у с. Бояни біля Чернівців. Гімназію закінчив у Станиславові, а Богословську Академію – у Львові в 1938 р. У вересні 1939 р. емігрував до Кракова, а через рік – до Берліна, до о. д-ра Петра Вергуна, Апостольського Адміністратора в Німеччині. Там два роки студіював бібліотекарство, а після війни один рік – філософію в Ерлянґені.
На Великдень 2 травня 1948 р. Лев Тимків прийняв у Мюнхені ієрейські свячення від Архиєпископа Івана Бучка, Апостольського Адміністратора. Душпастирювати почав при Адміністратурі у Мюнхені, а від 1950 р. продовжував у США, в містах: Трой (Нью-Йорк), Брістоль (Род-Айленд), Чісголм (Мінесота) та Лорейні (Огайо) у 1961-1972 рр. Від 1 липня 1972 року до виходу у грудні 1998 р. на емеритуру, як перший парох нової парафії св. Андрія в Пармі (штат Огайо). Він посвятився релігійно-національній обслузі вірних і всебічній розбудові парафії з приналежним цвинтарем, що служить дотепер місцем поховання українців католицьких парафій.
Також отець Лев Тимків зорганізував Братства і хор, зайнявся розписом церкви, покращенням і поширенням цвинтаря, основною перебудовою будинку із залами для імпрез, покриттям цементом великої площі на постій автомобілів. У другу неділю вересня він уряджував для всього поселення «Український день». В половині жовтня відбував «Духовний день обнови», який започаткував ще в Лорейні його батько. В Єпархії св. Йосафата в Пармі о. Тимків був заступником голови Корпорації, консультантом, директором Апостольства молитви і членом Шкільної ради.
15-17 травня 1973 р. о. Тимків гостив Патріярха Йосифа Сліпого, а храм був місцем вітання і відправи Молебня. На пам’ятку про приїзд Патріарха Комітет посадив перед приходством дубик, що розрісся зараз на гарного дуба. За його працю у 1980 році Апостольська Столиця нагородила о. Лева Тимківа гідністю Папського шамбеляна.
У грудні 1995 р. парафія урочисто відзначила 30-ліття побудованого за пароха матірної парафії у Клівленді о. митрата Дмитра Греська (1906-1986), найбільшого в Єпархії храму (на 700 місць) і утривалила цей ювілей виданням книги. 14 червня 1998 р. вшанували отця-шамбеляна Тимківа бенкетом і книжкою у 50-річчя його священства.
17 вересня 1999 р. в Пармі (штат Огайо), після п’ятилітніх недомагань, отець-шамбелян Лев Тимків, пастир і добродій ветеранів УПА, відійшов у засвіти. У двох панахидах і похороні 21 вересня взяли участь понад триста мирян, 4 диякони, 10 священників і Єпарх Роберт Москаль, а від катедри св. Володимира УПЦ – о. протопресвітер Іван Наконечний з дияконом д-ром Ігорем Махлаєм. Особливим сумом оповиті у той день були ветерани Української Повстанської Армії, бо добрий пастир о. Тимків був їхнім добродієм. Також о. Лев Тимків залишив нам своє дослідження «Праця оо. Редемптористів у Станиславові».
Про інших дітей о. Атаназія Тимківа відомостей майже не збереглося. Знаємо тільки, що і Марія, і Михайло-Мирослав проживали у Пармі. Останній мав звання доктора і також залишив для нащадків свою книгу «Робітниче питання і Католицька Церква», яка вийшла друком у Нью-Йорку у 1951 році (її можна знайти в інтернеті на сайті «Diasporiana»). В Парма Сейнвінґ д-р Михайло Тимків очолював ряд громадських організацій, а також комітет по підготовці видання «Альманах Станиславівської землі». Марія (по чоловікові Грушкевич) була в США активісткою САУ (Союзу Українок Америки).
Іван ДРАБЧУК,
співробітник Національного заповідника «Давній Галич»
