Спостерігати за навколишнім світом – дуже корисна справа. До нас вкотре завітала чудова барвиста осінь. Природа зодягається у нові шати. Вранішня прохолода дає місце теплим промінням сонця. Повітря просякнуте ароматом стиглого винограду, солодкістю груш, запахом грибів…
І так, непомітно, віддаєшся розкоші осінньої краси. Десь зненацька натрапляєш на бешкетного кота, що ніжиться на сонечку і дрімає. А потім робить гімнастику, встряє у бійку з сусідським котом, нагло вимагає їжу. Кожен, хто мав нагоду поспілкуватись із цими створіннями, знає, що ці егоїстичні, корисливі, хитрі, милі і чарівні звірята мають на меті одне: пошук радості і задоволення.
Чи пригадуєте, коли востаннє просто, щиро і так по-дитячому раділи? Важливо не лише пригадати, а культивувати в собі стан радості. Неможливо ввесь час перебувати в напрузі і вимірювати життя кількістю тривог. На жаль, через наш життєвий досвід війни це може призвести до того, що ми застрягнемо в стані тривожності і будемо постійно стежити за сигналами небезпеки, яка на нас чатує. Не дозвольмо, щоб ситуація визначала спосіб нашої поведінки, а спробуймо самостійно визначати сприйняття тих чи інших обставин. Не можемо дозволити, щоб нам відібрали радість життя, навіть в умовах війни. Кожен день від сходу до заходу сонця повинні відчувати радість життя. Тоді побачимо, що воно не таке вже сіре і похмуре, але щомиті дарує магію кольорів радості. Важливо хотіти відкривати і помічати в житті миті радості.
«Радість – це ґрунт, у якому пускає коріння кожне життя, щоб мати можливість існувати. Без радості ми не могли б жити, вірніше, ми не могли б вижити». Андре Люф
Радість має бути мов світло, що розсіює темряву серця і вказує шлях. Як добре бути людиною, яка стала оселею радості. Якщо природа, звірі, рослини дарують нам нагоду до радості, то чому нам, людям, створеним на образ і подобу Божу, бракує радості? Чому потрібно докладати титанічних зусиль, щоб радіти? Невже смуток, серйозна гримаса, бурчання мають визначати нашу поставу?
Християнська радість є одним із найважливіших елементів духовного життя. Джерелом і подателем радості є сам Бог. Це дуже важливий дар від Бога, який потрібно шукати і дбайливо плекати. У певному сенсі радість є метою людини. Людина створена для радості, а не для смутку.
У Святому Письмі слова «радість» і «гумор» згадуються сімсот разів. Добре є поглянути на Слово Боже не лише крізь призму вимогливих повчань, заборон, важких історій. Скільки раз вам доводилось зустріти у Писанні слово «радість»? Чи хоча б одне з них є підкреслене? Уважне вивчення Святого Письма, крок за кроком, від моменту створення світу аж по останню книгу – Одкровення, відкриває нам слово «радість» у різних контекстах. Радість проходить через усю Біблію, розсіює моменти темряви та мороку. В одній з давніх оповідей говориться, що зіниця Божа, дивлячись на красу світу, а особливо на красу людського творіння, збільшилась настільки, що з неї потекла сльоза радості.
Один із найвідоміших уривків про радість міститься в книзі Приповідок. «Веселе серце – ліки добрі; а дух прибитий висушує кості» (Прип. 17, 22). Влучні слова нагадують нам, що радість – це не просто швидкоплинна мить, а джерело зцілення для душі й тіла. Радість несе в собі глибоку терапевтичну здатність підбадьорювати душу, знімати напругу та приносити в наше життя відчуття спокою. Коли ми плекаємо в собі дух радості, тоді змінюємо своє життя і життя оточення.
Радість – мов сонце, яке розсіює туман. Як християни, ми покликані прийняти дар радості, який щедро подає нам Бог. Радість – це присутність Бога в нашому житті, яка нагадує, що навіть посеред випробувань і страждань завжди є місце для радісного серця. Християнська радість зовсім не є радістю через відсутність проблем чи терпіння. Вона виражається у вірі і надії серед найважчих обставин. Корінь християнської радості лежить саме в досвіді, що Христос посеред нас.
Бути радісним у важкі часи нелегко, але можливо. Не завжди маємо вплив на реальність, на те, що з нами відбувається, але можемо вплинути на те, як на це реагуємо. Від нас залежить, чи будемо ми дивитися на ситуацію позитивно чи негативно. Радість – божественні ліки для наших душ. Дозвольмо радості Господа бути нашою силою і джерелом зцілення. «Веселе серце звеселяє обличчя; а як журба на серці, то й душа ниє. […] Усі дні погані в сумного, веселе ж серце завжди бенкетує» (Прип. 15, 13-15).
Радіти за будь-яких обставин
Невже можливо радіти за будь-яких обставин? Перша відповідь – ні. Але добрий християнин відповість, що – можливо. Жив колись чоловік, який у своїх листах до громад в Солуні та Филипах писав так: «Будьте завжди радісні» (1 Сол. 5, 16). «Завжди радійте в Господі, і знову кажу: радійте» (Фил. 4, 4).
Закрадається питання: «Чи можлива така радість?». Послання до филип’ян апостол Павло написав, коли був у в’язниці. Саме так…, у в’язниці. Важко повірити, що Апостол Народів так багато писав про радість, будучи в кайданах. Одна справа – навчати про радість, коли життя безтурботне. Але інша річ – писати про це, коли потрапляєш у складні обставини.
У в’язниці св. Павло, напевно, відчував смуток, знеохочення, злість. Справа в тому, що він не піддався. Він знав, що негативні думки та скарги нічого не змінять. Ключ до розуміння слів апостола Павла в тому, що радість не залежить лише від обставин. Радість св. Павла випливає з віри в силу Бога.
Наше життя сьогодні «ув’язнене війною». Тому слова св. Павла відкривають нам перспективу того, що християнин може мати радість за будь-яких обставин. Ця радість говорить нам про те, що не потрібно занепадати духом, піддаватись відчаю, про те, що потрібно вгору піднести серце, як молимося в часі Святої Літургії. Радіти завжди в Господі тотожнє тому, щоби знайти свій захист і свою силу в Господі. Саме в цій вимогливій реальності нашою радістю є Бог.
«Не завдавай душі своїй жалю, не муч себе думами сумними. Радощі серця – то життя людини, а чоловіка веселощі – довголіття. Розважай себе, втішай своє серце, геть проганяй від себе печаль: багатьох бо сум уже погубив – немає ніякого з нього пожитку» (Сир. 30, 21-23).
Алла КАПУШ
